Ухвала суду № 55677385, 05.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2016 р. Справа № 490/3631/13-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Алєйніков В.О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді Димерлія О.О.

суддів: Єщенка О.В., Романішини В.Л.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військова частина А0224 про стягнення грошової компенсації,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини А-0224 про стягнення грошової компенсації замість не отриманих під час служби предметів речового майна, а також відшкодування витрат на службові відрядження.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не виплатив грошову компенсацію за невикористане речове майно та кошти на відрядження.

За наслідками розгляду адміністративної справи 14 жовтня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва прийнято постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи постанову, суд першої інстанції виходив з того, , що відмовляючи у виплаті позивачеві грошової компенсації вартості предметів речового майна, відповідач діяв законно та обґрунтовано та прав позивача не порушував.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач проходив службу, зокрема, у військовій частині А-02243039, 8 травня 2012 року зі служби був звільнений у запас.

Під час проходження служби позивач не був забезпечений речовим майном відповідно до встановлених нормативів такого забезпечення, вартість невиданого йому речового майна на час звільнення становить 6.073 грн. 26 коп. .

Окрім того, йому не було виплачено відшкодування витрат на службові відрядження у сумі 1.578 грн. 80 коп.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Згідно з пунктом 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

Статтею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», що набрав чинності 11 березня 2000 року, призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість нього.

Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент звернення ОСОБА_1 для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, підстави для задоволення позовних вимог про виплату грошової компенсації за невикористане речове майно ОСОБА_1 відсутні.

Натомість Інструкцією про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України затвердженою наказом Міноборони від 29.08.2011 року №530, передбачено відшкодування сум витрат до місця відрядження та назад. Згідно п. 2.1 цієї Інструкції військовослужбовцям, відрядженим в межах України, витрати на проїзд до місця відрядження та назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних з придбання проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Розмір витрат на відрядження є підтвердженим довідкою, що була видана відповідачем.

Отже , в цій частині позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.195,197,198,200,206,254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Суддя-доповідач: ОСОБА_2

Суддя: О.В. Єщенко

Суддя: В.Л. Романішин