Рішення № 55674248, 20.01.2016, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/29/16 Справа №447/880/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

20.01.2016 року Миколаївський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Карбовнік І. М.

при секретарі О.І.Данилів

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недісним договору дарування квартири, витребування майна та визнання права власності ,-

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недісним договору дарування квартири, витребування майна та визнання права власності. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 23.07.1983 року по 23.11.1995 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, під час якого спільними зусиллями та коштами було набуто майно, а саме придбано квартиру. 29.06.1994 року Новорозділською державною нотаріальною конторою посвідчено Договір купівлі-продажу квартири, який зареєстровано за №1179. Відповідно до вказаного Договору ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1.

Зазначена квартира була придбана ОСОБА_2 під час шлюбу, за спільні кошти та в інтересах їхньої сім'ї, у звязку з чим дана квартира належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

Протягом тривалого часу вона не могла належним чином вирішити питання щодо подальшої долі спірної квартири з огляду на те, що її колишній чоловік - ОСОБА_2 з березня 2008 року відбував покарання в місцях позбавлення волі. Однак, у квітні 2014 року їй стало відомо, що останнього умовно-достроково звільнено від відбування покарання. У зв'язку з чим вона, як співвласник спірної квартири, неодноразово зверталась до колишнього чоловіка з метою вирішення питань про користування належною їм на праві спільної сумісної власності квартирою або ж погодження можливості її розподілу.

На її усні звернення ОСОБА_2 без належного аргументування вказувалось лише на те, що йому більше не належить право власності на квартиру АДРЕСА_2.

22.01.2015 року нею було подано на розгляд колишнього чоловіка письмове звернення щодо надання належних пояснень та доказів, які б обґрунтовували викладені вище твердження щодо спірного майна. Звернення було вручено ОСОБА_2 особисто 26.01.2015 р., про що останнім залишено відповідну відмітку.

10.03.2015 року на зазначене вище звернення було надано відповідь, в якій вказано про те, що ОСОБА_2 не має можливості надати в користування спірну квартиру, так само як і здійснити її розподіл з огляду на те, що вона більше не належить йому на праві власності та не перебуває у його володінні, оскільки 12.06.2008 року під час відбування покарання в місці позбавлення волі ОСОБА_2 довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в приміщені слідчого ізолятора №19 УДДУ ПВП у Львівській області, було уповноважено ОСОБА_3 бути представником з питань дарування його матері - ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_3.

На підставі даної довіреності від 12.06.2008 року серії ВКМ №106105 між ОСОБА_3 (що діяла в інтересах ОСОБА_2) та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири від 29.07.2008 року №2843, відповідно до якого ОСОБА_2 передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_4 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_4 В. у м. Новий Розділ Львівської області.

Оскільки ОСОБА_3 перебуває в тісних родинних відносинах з ОСОБА_2 та його мамою - ОСОБА_4, так як є невісткою останньої., а отже їй, як і ОСОБА_4, був відомий факт перебування її в шлюбних відносинах з ОСОБА_2 у період з 23 липня 1983 року по 23 листопада 1995 року і як наслідок, вказаним особам було відомо, що спірна квартира набута у період дії шлюбу, після розірвання якого дане майно є спільною сумісною власності подружжя, що передбачає отримання згоди кожного з них на вчинення дій щодо розпорядження даним майном.

На даний момент вище згадувана квартира належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 18.09.2008 року, посвідченого Новороздільською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за №3570.

Такі дії відповідачів вважає незаконними та просить визнати квартиру №13 в будинку №33 на вулиці Винниченка у місті Новий Розділ Миколаївського району Львівської області спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_2, визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 12.06.2008 року та зареєстровану в реєстрі за №1776, визнати недійсним договір дарування квартири укладений між ОСОБА_3, діючою в інтересах ОСОБА_2, та ОСОБА_4, посвідчений 29 липня 2008 року Новороздільською державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі за №2843, витребувати на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_5, скасувати внесений в державний реєстр речових прав на нерухоме майно на підставі посвідченого Новороздільською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого за № 3570 договору дарування квартири від 18.09.2008 року запис про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_5, реєстраційний номер майна: 24128189 та стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3 ОСОБА_9 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме сплачений судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 (шістдесят) коп.

У судовому засіданні позивачка та її представник уточнили свої позовні вимоги та просили визнати недійсним договір дарування квартири укладений між ОСОБА_3, діючою в інтересах ОСОБА_2, та ОСОБА_4, посвідчений 29 липня 2008 року Новороздільською державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі за №2843, визнати квартиру №13 в будинку №33 на вулиці Винниченка у місті Новий Розділ Миколаївського району Львівської області спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_2, визнати рівні частки у спільній сумісній власності на квартиру №13 в будинку №33 на вулиці Винниченка у місті Новий Розділ, Миколаївського району, Львівської області ОСОБА_8 та ОСОБА_2, тобто по ? частини кожного із них, визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири №13 в будинку №33 на вулиці Винниченка у місті Новий Розділ, Миколаївського району, Львівської області та витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_5 ? частину квартири та стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме сплачений судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 (шістдесят) коп. та 1576 (одна тисяча п»ятсот сімдесят шість) грн.. 00 грн..

ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечували.

ОСОБА_3 в судове засідання повторно не зявився, хоча про день та час слухання справи була сповіщена своєчасно та належним чином, у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила, заперечень на позов не надала, тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та просили в такому відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_10 в судовому засіданні також заперечили проти задоволення позову та з підстав вказаних у поданому до суду запереченні на позов просили в такому відмовити в повному обсязі.

Третя особа Новороздільська державна нотаріальна контора надіслала до суду клопотання, в якому просила справу слухати у відсутності її представника, проти задоволення позову заперечувала.

Третя особа - реєстраційна служба Новороздільського районного управління юстиції надіслала до суду клопотання, в якому щодо задоволення позовних вимог покладалися на думку суду та просили справу слухати у відсутності їх представника.

Суд заслухавши пояснення позивачки та її представника, відповідачів, дослідивши зібрані по справі докази, вважає, що в позові потрібно відмовити виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23.07.1983 року по 23.11.1995 року перебували у шлюбі та під час якого 29.06.1994 року придбали на підставі договору купівлі продажу квартиру №13 в будинку №33 на вулиці Винниченка у місті Новий Розділ, Львівської області.

Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири такий укладений в період дії Кодексу про шлюб та сім'ю України (КпШС України), а тому правовідносини між сторонами з приводу такої квартири нормами Сімейного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не регулюються. .

Відповідно до вимог ст. 22 КпШС України майно, в редакції на момент укладення купівлі-продажу квартири від 29.06.1994р., розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_2, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно зі ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Ст. 29 КпШС передбачає, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них вказаний спір може бути вирішений судом. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Відповідно до ст. 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права..

Згідно із ст. 71 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. ст. 71, 75 ЦК УРСР, який діяв на час спірних правовідносин загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено «позовна давність», встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Після розірвання шлюбу з 1995 року спірною квартирою користувався відповідач ОСОБА_2 Тобто позивачу ОСОБА_1 було відомо про порушення її права на це майно з цього часу, але ніяких претензій з цього приводу вона колишньому чоловіку не заявляла, свою частку в спільному майні не відшукувала.

Доводи позивача про те, що про порушення свого права вона дізналась лише після отримання відповіді від ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, оскільки згідно довідки про звільнення серії ЛЬВ № 11700, ОСОБА_2 засуджений 02.12.2008р. Миколаївським районним судом Львівської області до 7 років 6 місяців позбавлення волі та відбував покарання з 16.03.2008р. по 14.03.2014р., тобто ОСОБА_2 було засуджено через більш як 12 років після розірвання шлюбу з позивачем. Протягом вказаного періоду часу (до моменту засудження) ОСОБА_1 не пред'являла вимоги про поділ майна

Крім цього, письмове звернення позивачки до ОСОБА_2, на думку суду, вчинено з метою створення видимості початку перебігу строку позовної давності.

Згідно постанови Верховного Суду України від 24.10.2014р. для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Чинне законодавство України не забороняє родичам укладати будь-які правочини, в тому числі договори дарування між собою.

З роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно с. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, оскільки позивачем та його представником не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів у їх підтвердження, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203, 261 ЦК України, ст. ст.. 11, 22, 28 КпШС України , суд,-

в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недісним договору дарування квартири, витребування майна та визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом 10 днів з моменту його проголошення.

Суддя : Карбовнік І. М.