Ухвала суду № 55673122, 08.02.2016, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/92/16-к

пр. № 1-кп/336/142/2016

УХВАЛА

Іменем України

08 лютого 2016 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Дацюк О.І., при секретарі Скибі О.Б., за участю прокурора Погосяна К.А., потерпілої ОСОБА_1, представника потерпілої адвоката Мітіної І.В., обвинуваченого ОСОБА_3, захисника адвоката Мироненка С.Ю., розглянувши в підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження з обвинувальним актом, складеним щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1 звинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження з обвинувальним актом за звинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні вказав, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України, провадження підсудне Шевченківському районному суду м. Запоріжжя, просив призначити справу до розгляду.

Захисник та обвинувачений вказали, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України та має бути повернутий прокурору, оскільки стороною обвинувачення не визначені належні потерпілі по кримінальному провадженню, не визначений розмір матеріальної шкоди, щодо іншого учасника, за попередньою змовою з яким ОСОБА_3 вчиняв дії, які кваліфіковані за ст. 289 ч. 2 КК України, кримінальне провадження безпідставно виділено в окреме провадження без оголошення його у розшук, а на цей час місце знаходження цієї особи відоме. Також захисник вказував на безпідставність кваліфікації дій ОСОБА_3 за ст. 289 ч. 2 КК України, виходячи з обставин скоєння злочину, зазначених в обвинувальному акті.

Потерпіла та її представник покладались на розсуд суду. Потерпіла вказала, що автомобіль, який є предметом злочину, належав її чоловіку та він і досі зареєстрований на праві власності саме за чоловіком ОСОБА_1, який помер. Після смерті чоловіка зі спадкоємців першої черги залишились ОСОБА_1 та двоє їхніх з чоловіком дітей. ОСОБА_5 є онуком ОСОБА_1 та користувався автомобілем з дозволу ОСОБА_1 Також потерпіла вказувала, що скоєним злочином їй було спричинено матеріальну шкоду, оскільки автомобіль був розбитий, але про це не зазначено в обвинувальному акті, а на її звернення до слідчого про необхідність визначення розміру заподіяної шкоди їй було відмовлено.

Відповідно до ст. 314 КПК України за результатами проведення підготовчого судового засідання суд має право прийняти наступні рішення: затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468 - 475 цього Кодексу; закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4 - 8 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу; повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу; направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження; призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

При дослідженні обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування судом встановлено наступне.

Як зазначено в обвинувальному акті ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України за наступних обставин.

В період часу з 23.00 години 17.09.2015 року до 02.15 години 18.09.2015 року ОСОБА_3, знаходячись біля зупинки громадського транспорту «Молочна» на трасі Харків-Сімферополь у м. Запоріжжя, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, маючи намір на незаконне заволодіння транспортним засобом з мотивів помсти, після конфлікту з ОСОБА_5, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, не маючи права на користування, володіння, розпорядження автомобілем, самовільно всупереч волі ОСОБА_5, шляхом вільного доступу сів за кермо автомобілю ВАЗ 2103, реєстраційний номер НОМЕР_2 через незачинені двері на водійське місце, двигун якого знаходився в заведеному стані, де натиснувши педаль газу, зрушив з місця, тим самим незаконно заволодів автомобілем ВАЗ 2103, який перебував у правомірному користуванні ОСОБА_6 вартістю 20911,28 гривень, та на вказаному автомобілі з місця скоєння злочину зник, тим самим розпорядився автомобілем на власний розсуд.

В подальшому в бензобаку автомобіля ВАЗ 2103 закінчився бензин, в результаті чого вказаний автомобіль зупинився на мосту через річку Мокра Московка на трасі Харків-Сімферополь.

В цей час 18.09.2015 року о 02.25 годині ОСОБА_8, знаходячись на мосту через річку Мокра Московка на трасі Харків-Сімферополь у м. Запоріжжя, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, побачивши, що автомобіль ВАЗ 2103 під керуванням ОСОБА_3 зупинився, підїхав на автомобілі Хонда Сівік, реєстраційний номер НОМЕР_3, до автомобілю під керуванням ОСОБА_3

Після чого ОСОБА_3 та ОСОБА_8, маючи єдиний злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, діючи умисно, з мотивів помсти, з метою реалізації свого злочинного наміру розподілили між собою ролі таким чином, що ОСОБА_3 залишається за кермом автомобілю ВАЗ 2103 та буде керувати ним, а ОСОБА_8 на автомобілі Хонда Сівік буксируватиме автомобіль ВЗ2103, а також останні узгодили напрямок руху. А саме вирішили продовжити рух по трасі Харів-Сімферополь в напрямку перетину вул. Кузнєцова, а також ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_8, щоб останній зупинив автомобіль після проїзду залізничного мосту біля перетину вул. Садівництва та траси Харків-Сімферополь.

Розподіливши таким чином ролі, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_8 з автомобілю ВАЗ 2103 дістав трос для буксирування, один кінець якого прив'язав до передньої частини автомобілю ВАЗ 2103, а другий кінець до задньої частини автомобілю Хонда Сівік, після чого, продовжуючи свій злочинний умисел сів на водійське сидіння автомобіля Хонда Сівік, на якому почав буксирування автомобілю ВАЗ 2103 в бік вул. Кузнецова у м. Запоріжжя.

В подальшому 18.09.2015 року о 02.35 годині вказаний автомобіль ВАЗ 2103 під незаконним керуванням ОСОБА_3 був зупинений працівниками міліції на трасі Харків-Сімферополь у м. Запоріжжя.

Своїми діями ОСОБА_3 та ОСОБА_8 спричинили матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_1 на загальну суму 20911,28 гривень.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, за ст. 289 ч. 2 КК України.

Відповідно до ст. 291 ч. 2, 4 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження.

До обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу);

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного;

5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Однією з основних засад кримінального провадження є законність, яка визначає, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Стаття 6 ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Таким чином, для забезпечення ефективного захисту від пред'явленого обвинувачення пред'явлене особі обвинувачення повинно бути детальним, повним, чітким та зрозумілим та містити у собі усі відомості щодо події кримінального правопорушення, виду та розміру шкоди, форми вини, мотиву та мети кримінального правопорушення, тощо.

Однак, вищевказаним вимогам обвинувальний акт не відповідає у зв'язку з наступним.

Стаття 289 ч. 2 КК України передбачає відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди.

Відповідно до пункту 15, 16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 року незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.

Цей злочин визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у випадках, коли дві особи і більше заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які становлять об'єктивну сторону злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував цим засобом. Проте не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 289 КК особи, які не брали участі у вилученні транспортного засобу, але після заволодіння ним винною особою здійснили поїздку на ньому.

Однак, при описанні події злочину не визначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 заздалегідь, тобто до фактичного вибуття автомобілю з правомірного володіння ОСОБА_5 мали попередню змову на незаконне заволодіння вказаним автомобілем.

Фактично, як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується у незаконному заволодінні автомобілем самостійно в період часу з 23.00 години 17.09.2015 року по 02.15 годину 18.09.2015 року, між тим як ці дії його кваліфіковані ст. ст. 289 ч. 2 КК України без застосування будь-якої кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 ст. 289 КК України.

Також всупереч вимогам ст. 91, 291 КПК України в обвинувальному акті не вказані мотив скоєння злочину, а саме зазначено, що це відбулось з мотивів помсти як з боку ОСОБА_3, так і зх. боку ОСОБА_8, однак, при цьому не вказано помсти за що та кому саме.

Крім цього, в обвинувальному акті вказано, що ОСОБА_3 заволодів автомобілем шляхом вільного доступу, натомість як потім значено, що це відбулось всупереч волі ОСОБА_5

Суд також погоджується з тим, що стороною обвинувачення не з'ясовані питання того, яким саме особам спричинено шкоду внаслідок злочину, а також не з'ясовано яку саме шкоду та в якому розмірі, що є обов'язковим відповідно до ст. 91 КПК України.

Так, відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Таким чином, для отримання статусу потерпілого особа повинна звернутися з заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заявою про залучення її до провадження як потерпілого, зазначивши при цьому якої шкоди вона зазнала від злочину. Винесення слідчим постанов з цього приводу КПК України не передбачає.

Як вбачається з обвинувального акту автомобіль ВАЗ 2103 перебував у правомірному володінні ОСОБА_5, який і звернувся з заявою про скоєння злочину та був залучений в якості потерпілого до участі у кримінальному провадженні.

В подальшому постановою слідчого до провадження в якості потерпілої залучено ОСОБА_9, при цьому не зрозуміло чи зверталась вона з такою заявою до слідчого, а також слідчим скасовано постанову про залучення до провадження в якості потерпілого ОСОБА_5

При цьому при викладенні обставин скоєння злочину, які прокурор вважає встановленими, навіть не згадується про ОСОБА_1 та не вказується якими саме діями саме цій особі спричинено матеріальну шкоду та яку саме.

До повноважень слідчого КПК України не віднесено визначення особи як потерпілого по кримінальному провадженню, надання та позбавлення особи такого процесуального статусу.

Так, відповідно до ст. 55 ч. 5 КПК України виключно за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Натомість таких процесуальних рішень щодо відмови у визнанні потерпілим ОСОБА_5 слідчим не приймалось.

За таких обставин, органом досудового розслідування не визначено коло осіб, які зазнали матеріальної та моральної шкоди, та якими за ст. 289 КК України можуть як власники, так і законні користувачі автомобілю.

Судом при цьому враховуються посилання потерпілої ОСОБА_1 про те, що викрадений автомобіль було повернуто, але розмір матеріальної шкоди, який полягає у відновлювальному ремонті завданих автомобілю пошкоджень в ході досудового розслідування не визначався.

Враховуючи, що в обвинувальному акті повинні бути зазначені відомості про кожного потерпілого, суд вважає, що за таких обставин обвинувальний акт вимогам ст. 291 КПК України не відповідає, а стороною обвинувачення не визначені усі особи, які мають право брати участь у провадженні в якості потерпілих,чим обмежено їх права.

На переконання суду виклад обставин скоєння злочину, які прокурор вважає встановленими, суперечить формулюванню обвинувачення та кваліфікації дій обвинуваченого, наведених в обвинувальному акті, а також в обвинувальному акті не визначені мотиви скоєння злочину, щ є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Керуючись ст. 314, 392, 395 КПК України,-

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт по кримінальному провадженню щодо ОСОБА_3, звинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України, повернути прокурору Запорізької місцевої прокуратури № 1 Запорізької області як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів після її оголошення через суд, який її ухвалив.

Суддя О.І. Дацюк