Ухвала суду № 55671750, 09.02.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/135/2016(м)

263/11421/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Скрипниченко Т.І. Категорія 19

Суддя-доповідач Сорока Г.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Сороки Г.П.,

суддів - Биліни Т.І., Принцевської В.П.,

секретар - Гаркуша О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

21 вересня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_4 та просили стягнути з відповідача борг у розмірі 13000грн. на користь ОСОБА_3 та 73000грн. на користь ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що вони позичили відповідачу кошти за письмовими розписками, а саме позивач ОСОБА_3 позичив відповідачу 13000 грн. 24.07.2013 року зі строком повернення до 20.11.2013 року. Позивач ОСОБА_2 позичила відповідачу у грудні 2013 року 5000 грн. зі строком повернення до лютого 2014 року, потім у грудні 2013 року ще позичила 2500 грн. та 1500 грн., 29.03.2014 року позичила 6000 грн., всього відповідач отримала від позивачів 28000 грн. Зазначені кошти відповідачка позичала для лікування свого брата та оформлення квартири, яка належала братові. В липні 2014 року відповідач знову позичила гроші у сумі 58000 грн., як вона зазначила для оформлення спадщини на квартиру брата, обіцяла повернути борг або переоформити квартиру після прийняття спадщини на ім'я позивачів з врахуванням отриманих коштів. Після отримання останньої суми боргу у розмірі 58000 грн. відповідачем за її згодою була складена одна розписка на загальну суму 86000 грн. із зазначенням строку повернення боргу 20.12.2014 року. Відповідач борг не повернула та позивачам стало відомо, що квартира брата відповідача була продана іншій особі.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики у сумі 13000 грн., на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у сумі 73000 грн.

Також стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 860грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з неї на користь позивачів суму боргу у розмірі 44000 грн., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив та заву про відкладення розгляду справи не подав. За таких обставин, виходячи з положень ст.305 ЦПК України та враховуючи те, що в судове засідання прибула його представник за довіреністю, колегія суддів з урахуванням думки учасників процесу розглянула справу у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_4, яка доводи апеляційної скарги підтримала, просила скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, та стягнути з неї на користь позивачів суму боргу у розмірі 44000 грн., заперечення позивача ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та за довіреністю в інтересах ОСОБА_3, яка просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 отримала 24.07.2013 року від ОСОБА_3 за письмовою розпискою у борг 13000 грн. зі строком повернення до 20.11.2013 року, від позивача ОСОБА_2 за письмовою розпискою від 17.11.2013 року 5000 грн. на три місяці, за письмовою розпискою від 04.12.2013 року 2500 грн. на три місяці, за письмовою розпискою від 23.12.2013 року 1500 грн. зі строком повернення до березня 2014 року, за письмовою розпискою від 29.03.2014 року 6000 грн. Згідно письмової розписки від 14.07.2014 року відповідач отримала в борг 86000 грн. зі строком повернення до 20.12.2014 року. Однак, у добровільному порядку кошти не повернула. Тому, керуючись положеннями ст.ст.1047, 1049, ч.1 ст.256, ст.612 ЦК України, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивачів і позов задовольнив, стягнувши з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 13 000грн., на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 73000грн.

При цьому доводи відповідача про те, що вона від позивачів отримала в борг грошові кошти на загальну суму 44000грн., а боргова розписка на суму 86000грн. є безгрошовою, складена під впливом насильства суд до уваги не прийняв, посилаючись на їх недоведеність. Також суд не прийняв до уваги надані відповідачем боргові розписки на суму 44000грн. та 86000грн., посилаючись на те, що за цими розписками позивачі не заявляли вимоги та не підтвердили факт передачі грошей за цими розписками.

У зв'язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд також стягнув з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 понесені нею та документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 860грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з вимогами ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду такої самої якості, що були передані йому) у строк та в порядку, що встановлюється договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з вимогами ст.ст.525,526,629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту та інших вимог, що ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підтвердження виконання зобов'язання має відбуватись у спосіб, встановлений ст.545 ЦК України, у тому числі видачею кредитором на вимогу боржника розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі, повернення кредитором боржнику боргового документу, а у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_4 неодноразово отримувала у позивачів грошові кошти в борг. В тому числі відповідач 24.07.2013 року отримала від ОСОБА_3 за письмовою розпискою в борг 13000 грн. зі строком повернення до 20.11.2013 року. Від ОСОБА_2 відповідач отримала у борг за письмовою розпискою від 17.11.2013 року 5000 грн. на три місяці, за письмовою розпискою від 04.12.2013 року 2500 грн. на три місяці, за письмовою розпискою від 23.12.2013 року 1500 грн. зі строком повернення до березня 2014 року, за письмовою розпискою від 29.03.2014 року 6000 грн. (а.с.42-46).

Згідно письмової розписки від 14.07.2014 року відповідач отримала від ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 86000 грн. зі строком повернення до 20.12.2014 року (а.с.47). Як вбачається зі змісту даної боргової розписки вона складена у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, підписана ними та позичальником.

Відповідач ОСОБА_4 в апеляційному суді не оспорювала, що дана розписка від 14.07.2014 року на 86000грн. була складена нею власноручно та підписана нею, що вона неодноразово до цього брала у позивачів в борг грошові кошти у різних сумах, про що надавала позивачам письмові розписки, в тому числі і розписку на 13000грн., які отримала від ОСОБА_3, що окрім сум, зазначених у наданих позивачами боргових розписках, вона позичала інші суми коштів, про що позивачам надавала письмові розписки, також брала кошти в борг без складання письмової боргової розписки, що 14.07.2014 року нею була оформлена боргова розписка на загальну суму боргу, яка була передана ОСОБА_2, та що борг позивачам не повернула.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказувала, що розписка на суму 86000грн. 14.07.2014 року була нею складена під впливом насильства, що вона позичала кошти на загальну суму 44000грн, а кошти в сумі 86000грн. не отримувала. Між тим, як вбачається зі справи, позивачі даних доводів не визнали, а відповідач на підтвердження своїх доводів жодних доказів не надала, не заявляла вимог про визнання недійсною боргової розписки від 14.07.2014 року на суму 86000грн., за якою до неї пред'явлені вимоги позивачами.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що, розглядаючи справу відповідно до вимог ст.11 ЦПК України межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про укладення між сторонами договору позики та виникнення у відповідача ОСОБА_4 боргових зобов'язань на суму 86000грн. згідно боргової розписки від 14.07.2014 року, які вона не виконала, тому зобов'язана повернути борг, у зв'язку з чим вимоги позивачів визнав обґрунтованими і позов задовольнив.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи, ґрунтується на вимогах матеріального права та відповідає правовим позиціям Верховного Суду України по аналогічним справам, наведеним в постановах по справі №6-63цс13 та по справі №6-37цс15.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують та не свідчать про те, що до них суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд неправильно не прийняв до уваги її доводи, що вона брала в борг у позивачів 44000 грн., які зобов'язалась повернути у квітні 2016 року, про що надала суду письмову розписку, що коштів у розмірі 86000грн. не отримувала, а розписка на цю суму нею була оформлена під впливом насильства, на підтвердження чого вона надала суду розписку, складену не нею та з виправленням суми боргу, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається зі справи, на підтвердження своїх доводів щодо складання 14.07.2014 року боргової розписки на суму 86000грн. під впливом насильства, а також про те, що загальна сума боргу перед позивачами є меншою та складає 44000грн. відповідач не надала жодних належних та допустимих доказів ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду і такі докази у справі відсутні. Клопотань про виклик та допит свідків відповідач не заявляла в суді першої інстанції і не виявила бажання заявити такі клопотань в апеляційному суді. Також не надала суду будь-яких доказів про повернення суми боргу або її частини і в апеляційному суді пояснила, що борг не повертала.

Вимог про визнання недійсним договору позики, укладеного у вигляді боргової розписки від 14.07.2014 року на суму позики 86000грн., наявної на а.с.47, відповідач не заявляла.

Позивачі наполягали, що відповідачу передавалися в борг грошові кошти на загальну суму 86000грн. Позивач ОСОБА_2 в апеляційному суді також пояснила, що всі розписки відповідач оформляла добровільно без будь-якого насильства, що не всі боргові розписки збереглися, оскільки 14.07.2014 року відповідачем була оформлена одна боргова розписка на загальну суму боргу у розмірі 86000грн. і ця сума боргу не повернута.

Надані відповідачем суду першої інстанції боргова розписка від 14.07.2014 року на суму 44000грн. та розписка від 14.07.2014 року на суму 86000грн. з виправленням суми боргу (а.с.48,49) правильно судом першої інстанції не прийняті до уваги, оскільки, ці розписки зберігались у відповідача і вимог про стягнення боргу за ними позивачі до відповідача не заявляли. Крім того, ОСОБА_2, діючи в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, в апеляційному суді пояснила, що боргові розписки не поверталися відповідачу, оскільки вона ні за одною розпискою борг не повертала, що 14.07.2014 року відповідачу не передавалася сума боргу у розмірі 44000грн., а всі суми, що передавались відповідачу раніше, увійшли в загальну суму боргу, яка складає 86000грн. та зазначена у письмовій розписці від 14.07.2014 року, яка зберігалася у неї та була надана нею суду першої інстанції. Також пояснила, що їй невідомо звідки у відповідача появилася боргова розписка на суму 44000грн., допускає, що така розписка могла бути складена відповідачем самостійно. Щодо наданої відповідачем боргової розписки від 14.07.2014 року на суму 86000грн., в якій наявні виправлення щодо суми боргу, пояснила, що така розписка була складалася її сестрою і передана відповідачу як зразок для складання боргової розписки. Відповідач дані пояснення позивача не спростовувала.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд залишив без уваги, що позивачі не надали ніяких доказів на підтвердження суми боргу у розмірі 86000грн., колегія суддів вважає безпідставними. Як вбачається зі справи, на підтвердження суми боргу у розмірі 86000грн. позивачі надали суду письмову боргову розписку, складену власноручно відповідачем та підписану нею (а.с.47), яка за своїм змістом містить всі істотні умови, які вимагаються законом для такого виду правочину як договір позики. Дана розписка є документом, що підтверджує факт отримання відповідачем в борг грошових коштів у розмірі 86000грн. Відповідач дану розписку не спростувала, вимог про визнання її недійсною не заявляла та в апеляційному суді визнала, що борг позивачам не повернула, що розписка на загальну суму боргу складалась за узгодженням між нею та позивачами. З огляду на наведене дана розписка є належним доказом на підтвердження суми боргу у розмірі 86000грн., оскільки відповідно до ст.204 ЦК України законодавчо встановлена презумпція правомірності правочину, якщо його недійсність не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Та обставина, що позивачі не зберегли всіх письмових боргових розписок, які складались відповідачем раніше про отримання боргу на різні суми, що увійшли до загальної суми боргових зобов'язань відповідача, не може свідчити про те, що у відповідача перед позивачами не виникли боргові зобов'язання за письмовою розпискою від 14.07.2014 року на суму 86000грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно, всебічно і повно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, їм та наданим доказам дав правильну правову оцінку, правильно застосував матеріальний закон та обґрунтовано дійшов до висновку про задоволення позову і стягнення з відповідача на користь позивачів суми боргу. При цьому порушень норм процесуального права не допустив. Свої висновки суд достатньо повно та мотивовано обґрунтував.

Наведені в апеляційній скарзі доводи цих висновків суду не спростовують, не свідчать про неправильне застосування чи порушення норм матеріального і процесуального права, та є безпідставними.

Будь-яких нових обставин, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків суду першої інстанції, відповідачем не наведено та жодних нових доказів апеляційному суду не надано. Тому у апеляційного суду відсутні підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, проведеної судом першої інстанції.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Биліна Т.І.

Принцевська В.П.