Постанова № 55669972, 10.02.2016, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/2884/16-а

Категорія 87

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року cуддя Печерського районного суду Литвинова І. В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі міста Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити, нарахувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання, -

В С Т А Н О В И В:

25.01.2016 ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі міста Києва, в якому просить суд: визнати рішення Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі міста Києва за № 550/09 від 14.01.2016 про відмову у призначенні (перерахунку) протиправним; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі міста Києва призначити ОСОБА_1, нарахувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90%, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з положеннями ч. 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до довідки Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці від 20.11.2015 № 815 починаючи з 8.12.2015, без обмежень максимальним розміром.

В обґрунтування вимог позивачка посилається на те, що вона, працюючи суддею з 21.03.1977 і маючи стаж роботи суддею більше 35 років, згідно зі ст. 120 Закону України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», викладеного в новій редакції згідно Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», 21.05.2015 звернулась з заявою про відставку до Вищої ради юстиції України.

Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VIII її звільнено з посади судді Верховного Суду України у зв'язку з виходом у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Згідно з наказом голови Верховного Суду України від 17.11.2015 № 1050-к позивачка звільнена з посади судді Верховного Суду України у зв'язку з прийняттям відповідної постанови Верховною Радою України.

28.12.2015 вона звернулася з заявою до Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва № 550/09 від 14.01.2016 їй відмолено у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Вважаючи, що вказане рішення відповідача грубо порушує її конституційні права, як судді у відставці, суперечить конституційним нормам - ст.ст. 8, 21, 22, 126 Конституції України, просить при розгляді справи застосувати вищевказані норми, як норми прямої дії і задовольнити адміністративний позов.

Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Представник відповідача направив до суду письмові заперечення, згідно яких проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, письмові заперечення представника відповідача обумовлюються посиланням на приписи п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 2.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», згідно яких з 01.06.2015 спеціальні види пенсій (довічного грошового утримання), зокрема й суддям у відставці не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються. Таким чином, Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва діяло відповідно до норм чинного законодавства.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи дійшов висновку, що вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 21 березня 1977 року до 8 грудня 2015 року (за винятком періоду з 28 листопада 1983 року до 15 грудня 1986 року) ОСОБА_1 працювала на посаді судді в різних судових інстанціях, а саме: з 21 березня 1977 року до 7 квітня 1980 року - суддею Дарницького райнарсуду м. Києва; з 8 квітня 1980 року до 25 листопада 1983 року та з 16 грудня 1986 року до 31 березня 1997 року - суддею Київського міськсуду; а з 1 квітня 1997 року і до дня звільнення - 7 грудня 2015 року - суддею Верховного Суду України.

Вказані обставини підтверджуються як відповідними записами у трудовій книжці, так і іншими матеріалами справи.

21.05.2015 позивачка звернулась до Вищої ради юстиції України із заявою про відставку на підставі п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верховного Суду України у відставку відповідно до п. 9 частини 5 ст. 126 Конституції України.

Наказом голови Верховного Суду України від 17.11.2015 № 1050-к позивачку було звільнено з займаної посади судді Верховного Суду України, виключено із штатного розпису з 8.12.2015 та надано пакет відповідних документів для звернення до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва для призначення щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Згідно долучених до матеріалів справи довідок стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, складає 38 років 4 місяці 12 днів, а розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає 34036,60 грн.

З 01.12.2005 позивачка перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва де їй було призначено пенсію за віком в розмірі 4676,72 грн., виплата якої з 1 березня 2015 року припинена.

28.12.2015 ОСОБА_1 звернулася до Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва за призначенням щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90%, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідно до довідки Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці від 20.11.2015 № 815, починаючи з 8.12.2015, без обмежень максимальним розміром.

Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва у листі від 14.01.2016 № 550/09 відмовило позивачці у задоволенні її вимог з посиланням на приписи п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 2.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», згідно яких з 01.06.2015 спеціальні види пенсій (довічного грошового утримання), зокрема й суддям у відставці, не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються , а тому вищевказана довідка не є підставою для здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії відповідно до Закону.

Проте, з мотивами відмови відповідача суд не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень у тому числі органів державної влади.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положеннями ст. 126 Конституції України закріплені основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.

Проголосивши незалежність і недоторканість суддів, Конституція України у п. 9 ч. 5 цієї статті передбачила однією з гарантій цієї незалежності право судді на відставку.

Виходячи з аналізу законодавства та змісту поняття «право судді на відставку» його слід розуміти як одну із позитивних підстав припинення суддею своїх повноважень з одночасним гарантуванням отримання належного матеріального забезпечення після відставки.

Таким чином право судді на відставку, передбачене у п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України означає одночасне поєднання двох складових: по-перше, припинення суддівських повноважень та по-друге - призначення належного матеріального забезпечення. Відтак пенсія за віком, призначена на загальних підставах, не є таким матеріальним забезпеченням.

Крім того, за своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання, на відміну від пенсії на загальних підставах, є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, що служить забезпеченням належного матеріального утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом багаторічної праці особи саме на суддівській посаді і виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, виступаючи фінансовою гарантією суддівської незалежності.

Такий висновок ґрунтується й на аналізі інших нормативних актів та рішень як Європейського Суду з прав людини так і Конституційного суду України.

Так в пункті 7 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді.

Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.

В рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначено, що щомісячне довічне грошове утримання судді це особлива форма забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Особливість щомісячного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені у Конституції України та спеціальному законі України «Про статус суддів». Не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального та соціального забезпечення. Це положення узгоджується ч. 3 ст. 22 Конституції України.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Рішенням Конституційного Суду України від 3.06.2013 №3-рп/2013 частина третя, речення перше, друге, третє частини п'ятої статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 8 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», стаття 2 Закону України №3668-VI у частині поширення її дії на Закон України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»; абзац другий пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI, зі змісту якого вбачається, що виплата суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої, третьої статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та без проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, - визнані неконституційними. Тобто визнано неконституційними, серед іншого, положення Закону № 3668-VI, якими довічне грошове утримання суддів у відставці обмежувалося 80 % розміру від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а також обмежувався розмір пенсії або довічного грошового утримання суддів у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Водночас у Рішенні Конституційного Суду України від 3.06.2013 №3-рп/2013 зазначено, що Конституційний Суд уже неодноразово висловлював позиції стосовно гарантій незалежності суддів, зокрема суддів у відставці, які викладено ним у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 1.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України.

Згідно ч. 1 ст. 126 Основного Закону України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. У п.п. 8, 11 ч. 4 ст. 48 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII зазначено, що незалежність судді у тому числі, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням та правом судді на відставку.

Крім того, ч. 6 ст. 48 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України (ст. 22) гарантій незалежності судді.

Тобто гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 3.06.2013 №3-рп/2013, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 11.10.2005 №8-рп/2005).

Натомість приписами Закону № 213-VIII, на який в обґрунтування своєї правової позиції посилається відповідач, було внесено зміни до спеціального Закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині обмеження граничного розміру довічного грошового утримання суддів у відставці та зміни відсотку, з якого обчислюється розмір довічного грошового утримання, які неодноразово були визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними.

Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчить про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Такі зміни суперечать Конституції України та рішенням Конституційного суду.

Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді, як під час здійснення своїх повноважень /суддівська винагорода/, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку /пенсія/ чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці /щомісячне довічне грошове утримання/.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Це підтверджується й міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, згідно з п. 54 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (Рекомендація № CM/REC(2010)12) «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено також у «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 4 листопада 1950 року, ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН.

Цей підхід підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини.

Тож, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою /пенсією/, але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних /законних/ очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади /відставки/, яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Разом із тим починаючи з 1992 року - з часу прийняття Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ в Україні понад 20 років на конституційному (п.п. 2, 9 ч. 5 ст. 126 Основного Закону України) та законодавчому (ст. 43 Закону України № 2862-ХII, ст. 138 Закону № 2453-VI, ст. 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону 192-VIII) рівнях гарантувалось право судді на відставку та отримання суддями за наявності стажу на посаді судді не менше 20 років, виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі максимально наближеному до розміру суддівської винагороди.

Судді, у свою чергу, мали законні правомірні очікування отримувати задекларований державою розмір щомісячного довічного грошового утримання, як один з елементів гарантій їх незалежності.

Як встановлено судом станом на вересень 1997 року стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді складав понад 20 років і саме з цього часу позивачка набула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у разі виходу у відставку.

Продовжуючи працювати на посаді судді в наступні роки позивачка мала законні правомірні очікування отримати задеклароване державою довічне грошове утримання при виході у відставку, адже, вносячи певні зміни, законодавець з 1 червня 2015 року скасував норму, яка існувала в українському праві понад 20 років, позбавивши суддів раніше задекларованої державою гарантії на отримання щомісячного грошового утримання.

Станом на 18 листопада 2015 року загальний стаж ОСОБА_1, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання складає 38 років 4 місяці 12 днів, а відтак позивачка мала законні правомірні сподівання отримати задеклароване державою утримання після виходу у відставку.

Необхідність дотримання і забезпечення принципу правомірних (законних) очікувань підтверджується й прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та протоколів до неї (далі - Конвенція) велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

За прецедентною практикою ЄСПЛ принцип правової визначеності є складовою частиною верховенства права.

В широкому сенсі в основі принципу правової визначеності лежить ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним принципам.

Таким чином стійкість (стабільність) нормативних орієнтирів має значення для створення чітких, зрозумілих та довготривалих правил поведінки.

Діючи за такими правилами особа повинна мати впевненість в реалізації цих норм у життя і повинна бути реально захищеною від негативних наслідків.

Відповідні стандарти правозастосування визначаються Конвенцією та практикою ЄСПЛ.

В більшості випадків ЄСПЛ розглядає поняття «законні очікування» як елемент верховенства права й елемент «юридичної визначеності» та як об'єкт захисту, в тому числі, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності.

Так, зокрема, у справах «Пайн Велей Девелопментс ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (сf., Рressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31) (п. 21 Рішення ЄСПЛ від 1.06.2006 у справі «Федоренко проти України»).

Тож щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою /пенсією/, але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних /законних/ очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади /відставки/, яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

28.032015 набрав чинності Закон України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким викладено в новій редакції всі положення Закону України від 7.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Частина третя статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII передбачала, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Зазначена норма була прийнята, однак не була практично реалізована, оскільки відповідно до Закону № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» вказана частина набула нового змісту, згідно з яким:

1) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді;

2) вилучено речення щодо можливості перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді в разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Частиною 5 Закону України № 213-VIII щомісячне довічне грошове утримання обмежено до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно п. 5 Прикінцевих положень вказаного Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року взагалі скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Саме зазначена норма з'явилася підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання.

У зв'язку із цим слід зазначити, що скасувавши у п. 5 Прикінцевих положень право судді на призначення і отримання щомісячного довічного грошового утримання, Закон № 213-VIII фактично скасував задеклароване державою з 1992 року та гарантоване у п.9 ч. 5 ст. 126 Конституції України право судді на відставку, оскільки зазначене грошове утримання є складовою права судді на відставку.

Крім того відмова ОСОБА_1 у призначенні і виплаті щомісячного довічного грошового утримання, право на яке вона на законних підставах набула з вересня 1997 року, порушує її конституційні права та суперечить нормам ст.ст. 21, 22 Конституції України, оскільки особа не може бути позбавлена набутого на підставі закону права шляхом прийняття нового закону.

Аналогічна правова позиція, яка відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, висловлена Верховним Судом України у постановах від 9.06.2015 у справі № 21-472а15 та від 17.03.2015 у справі № 21-429а14.

Зазначене також узгоджується і з загальнотеоретичним принципом, закріпленим і у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці позивачка набула у вересні 1997 року і мала до 1.06.2015, коли була позбавлена його внаслідок прийняття Закону № 213-VШ, пунктом 5 розділу III «Прикінцевих положень» якого фактично ліквідовано конституційно закріплений інститут відставки судді, а судді, які звернулися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання (пенсії) після 1 червня 2015 року, перебувають у різному правовому становищі порівняно із суддями, які звернулися із аналогічною заявою до 1 червня 2015 року. Вказівка лише на дату звернення до пенсійного фонду з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання є порушенням принципу правової визначеності та принципу рівності всіх громадян (статті 8, 21 Конституції України).

Судді є рівними, адже, здійснюючи правосуддя, мали відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають і порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання. Викладене підтверджує порушення приписами Закону № 213-VIII універсального принципу рівності, закріпленого статтею 21 Основного Закону України, а також порушення принципів незалежності суддів, передбачених частиною першою, пунктами 2, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Із змісту розділу IX Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вбачається, що єдиним видом грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є суддівська винагорода, яка в свою чергу складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015) встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Аналізуючи наведені положення, суд приходить до висновку про те, що в усіх випадках розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має визначатись виходячи з розміру грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді.

Вирішуючи питання про задоволення чи відмову у задоволенні вимог, виходячи з положень ст. 22 Конституції України, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, суд вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що вона має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, передбаченому ч. 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 12.02.2015).

Розмір довічного грошового утримання повинен складати 90% заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру або право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбаченої Законом України «Про державну службу» після досягнення 60 років.

Разом з цим, за правилами ч. 2 ст. 48 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» закони, постанови та інші акти Верховної Ради, що набрали чинності, скасуванню Верховною Радою не підлягають, вони можуть бути визнані Верховною Радою такими, що втратили чинність.

Таким чином, слід дійти висновку про відсутність підстав вважати, що у зв'язку зі скасуванням норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з 01.06.2015 пенсії не призначаються і раніше призначені пенсії не перераховуються.

Відтак, посилання представника відповідача на положення пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, як на підставу для відмови в призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання замість пенсії за віком є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях ч. 2 ст. 48 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Враховуючи вищевикладене та виходячи з відсутності даних, які б свідчили, що на час виникнення спірних правовідносин відповідні норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» втратили чинність, суд дійшов висновку про те, що норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції закону від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») в частині можливості виплати суддям у відставці щомісячного довічного грошового утримання в розмірі не більше ніж 90 %, на час виникнення спірних правовідносин є чинними.

Отже «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII носять загальний характер, прийняті під умовами неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах і фактично не визнають такими, що втратили чинність норми ст. 141 спеціального закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зміни в законодавстві, які суттєво звужують соціальні права судді у відставці і суперечать Конституції України, а також нормам міжнародного права, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді конкретної справи застосовує Конституцію України, як акт прямої дії, так як рішення суду повинно ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Враховуючи те, що позивачка є суддею у відставці, з огляду на положення статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку про те, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст.ст. 8, 19, 22, 126 Конституції України, а також ч. 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015). У зв'язку з чим, рішення відповідача за № 550/09 від 14.01.2016 про відмову у призначенні (перерахунку) пенсії є таким, що порушує права та інтереси позивачки і суперечить Конституції України та Закону України, який прийнятий на основі Конституції України.

Між тим, після звільнення позивачки у відставку їй замість щомісячного довічного грошового утримання виплачується пенсія за віком, яка була призначена 1.12.2005. Виплатою вказаної пенсії відповідач фактично прирівняв її до судді, відставку якого припинено у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення умисного злочину (ст. 142 Закону № 2453-У1 в редакції Закону № 192-VIII).

З урахуванням викладеного суд вважає, що при звільненні позивачки у відставку щомісячне довічне грошове утримання не може бути замінено на пенсію за віком.

На підставі п. 9 ст. 126 Конституції України та норм спеціальних Законів України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року з наступними змінами та «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12.02.2015, ОСОБА_1 набула право на відставку з призначенням щомісячного довічного грошового утримання після 20 років роботи суддею.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог щодо визнання протиправною відмови Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва у призначенні судді у відставці ОСОБА_1, щомісячного довічного грошового утримання та зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати їй щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, без обмеження граничного розміру на підставі довідки Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці від 20.11.2015 № 815, починаючи з 8 грудня 2015 року, без обмежень максимальним розміром.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї відмови у задоволенні заяви позивача, через що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 256 КАС України постанова суду в частині здійснення призначення та виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

У зв'язку з задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 551 грн. 21 коп. відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 55, 58, п.14 ч 1 ст. 92, 126 Конституції України; рішень Конституційного Суду України: від 20.03.2002 № 5-рп/2002; від 1.12.2004 №19-рп/2004; від 11.10.2005 №8-рп/2005; від 18.06.2007 № 4-рп/2007; від 22.05.2008 № 10-рп/2008; від 3.06.2013 № 3-рп/2013; ст.ст.141, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону № 192-VIII; ч.2 ст. 48 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»; ст.ст. 2, 9, 69-71, 89, 94, 97, ст. 183-2 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі міста Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити, нарахувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання - задовольнити.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва у призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного утримання, як судді у відставці протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90%, відповідно до довідки Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці від 20.11.2015 № 815, починаючи з 8 грудня 2015 року, без обмежень максимальним розміром.

На підставі п.п. 1, 2 ч.1 ст. 256 КАС України присудження щомісячного довічного грошового утримання в межах суми стягнення за один місяць виконати негайно.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 21 коп. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя І. В. Литвинова