Рішення № 55669427, 21.01.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/10099/15-ц

Категорія 56

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Шаховніної М. О. ,

при секретарі - Якимович К. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення коштів, визнання пункту договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») про стягнення коштів, визнання пункту договору недійсним.

Зазначила, що 11 березня 2014 року між нею та відповідачем було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу - автомобіля Suzuki SX 4 д.н.з. НОМЕР_1. Договір укладено на строк з 13 березня 2014 року по 12 березня 2015 року (п. 13 договору).

Вказала, що 11 березня 2015 року на вул. Мішуги, 8 у м. Києві транспортний засіб було пошкоджено невідомою особою. Про вказану подію вона одразу повідомила диспетчерську службу технічного асистансу страховика та представників правоохоронних органів, якими було зафіксовано факт пошкодження транспортного засобу.

13 березня 2015 року Позивач, на виконання п. 21.1.6 Договору, надав страховику письмову заяву-повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку. 13 та 18 березня 2015 року представником відповідача було проведено огляд транспортного засобу, про що складено відповідні протоколи.

Відповідно до п. 17 договору вартість матеріального збитку встановлюється згідно розцінок гарантійної станції технічного обслуговування.

Із рахунку фактури № 638201_РФ_00303586 від 19.03.2015 р. ДП «АВТО ІНТЕРНЕШНЛ» слідує, що вартість ремонту транспортного засобу становить 28 759,27 грн.

24 березня 2015 року позивач надав відповідачу письму заяву на виплату страхового відшкодування. 27 березня 2015 року страховиком складено страховий акт № КАСКО/178/000/15/0025, яким прийнято рішення про здійснення виплати страхового відшкодування, шляхом перерахування на рахунок ДП «АВТО ІНТЕРНЕШНЛ» суми у розмірі 13 967,23 грн.

Визначаючи суму страхового відшкодування, відповідач у страховому акті посилається на пп. «б» п. 21.9 договору, що передбачає пропорційну відповідальність страховика.

Позивач вказала, що не погоджується із розрахунком страхового відшкодування, застосованим відповідачем. Зі страхового акту слідує, що розраховуючи суму страхового відшкодування відповідач, посилаючись на пп. «б» п. 21.9 договору, виходив з того, що дійсна вартість транспортного засобу на момент настання страхового випадку (273 732,97 грн.) перевищує його дійсну вартість вказану в п. 10 договору (140 000,00 грн.), а тому має застосовуватися пропорційна відповідальність.

Зазначила, що такі висновки не відповідають умовам Договору та положенням законодавства.

Відповідно до пп. «б» п. 21.9 договору розмір страхового відшкодування за пошкоджений застрахований транспортний засіб визначається виходячи з розрахованого обсягу матеріального збитку з урахуванням пропорційної відповідальності, що застосовується якщо дійсна вартість транспортного засобу на момент страхового випадку перевищує 10% дійсної вартості транспортного засобу, вказаної у п. 10 Договору.

Відповідно до п. 10 Договору, дійсна вартість транспортного засобу становить 140 000,00 гривень. Дійсна вартість транспортного засобу на момент страхового випадку визначена страховиком на підставі додатку до справи № МК0313_МК0272_15, відповідно якого дійсна вартість становить 273 732,97 грн.

Таким чином, страховик прийшов до висновку, що дійсна вартість транспортного засобу на момент страхового випадку перевищує 10% дійсної вартості транспортного засобу вказаної у п. 10 договору, що є підставою для застосування пропорційної відповідальності.

Із п. 19.11 договору слідує, що при застосуванні пропорційної відповідальності страхове відшкодування розраховується пропорційно відношенню страхової суми, встановленої на момент страхового випадку, до дійсної вартості транспортного засобу, встановленої на момент страхового випадку.

Тобто для застосування пропорційної відповідальності є необхідним визначення страхової суми на момент страхового випадку.

Таким чином, застосування відповідачем пропорційної відповідальності, на думку позивачки, не відповідає положенням договору та вимогам законодавства.

Вказала, що оскільки страхове відшкодування сплачено не у повному обсязі, відповідач зобов'язаний сплатити недоплачену частину страхового відшкодування з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Страховий акт про здійснення часткової виплати у розмірі 13 967,23 грн. від 27 березня 2015 року. Відповідно до п. 21.5 договору строк виплати страхового відшкодування складає 5 робочих днів після прийняття рішення про виплату страхового відшкодування. Таким чином, у разі прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування у повному обсязі, останнім днем для його виплати було б 3 квітня 2015 року. Загальна кількість днів прострочення становить 150 календарних днів. Враховуючи вищевикладене, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача інфляційне збільшення простроченої суми у розмірі 2 227,15 грн. і три проценти річних від простроченої суми у розмірі 173,74 грн.

Згідно з умовами договору (п. 20.2.3 Договору) страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику (вигодонабувачу) пені у розмірі 0,01% від суми несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період прострочення, за кожен день прострочки. Загальна кількість днів прострочення (з урахуванням дня подання позовної заяви) становить 150 календарних днів. Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити на її користь суму пені в розмірі 0,01% від суми страхового відшкодування за кожний день прострочення, а саме 211,38 грн.

Як було зазначено вище, розрахунок суми страхового відшкодування здійснювався відповідачем із застосуванням пропорційної відповідальності. Вважає, що положення суперечать положенням законодавства, є несправедливими та порушують права страхувальника: умови договору викладені таким чином, що страхове відшкодування, в будь-якому разі має визначатися з урахуванням пропорційної відповідальності страховика, яка унеможливлює задоволення майнових інтересів страхувальника внаслідок неможливості відновлення пошкодженого майна, а отже, суперечить суті майнового страхування; Закон України «Про страхування» передбачає застосування пропорційної відповідальності лише у випадку, коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування (ч. 17 ст. 9 Закону про страхування), проте, як слідує із п.п. 9,10 договору, дійсна вартість транспортного засобу дорівнює страховій сумі, отже, положення договору, що передбачають застосування пропорційної відповідальності страховика у випадку, іншому, ніж передбачено законодавством, обмежує Страхувальника на отримання страхового відшкодування у розмірі, що дорівнює фактичному розміру завданої шкоди і тому є несправедливими; застосування пропорційної відповідальності суперечить положенням законодавства, оскільки умови договору передбачають, що страхове відшкодування при пропорційній відповідальності розраховується з урахуванням розміру і суми, встановленої на момент страхового випадку, однак, відповідно до ч.ч. 14, 15 ст. 9 Закону України «Про страхування» розмір страхової суми визначається під час укладення чи зміни договору страхування, в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування, отже, законодавство не передбачає можливості встановлення страхової суми на момент страхового випадку.

Посилаючись на зазначені обставини, просила стягнути з відповідача на її користь 14 092 грн. 04 коп. страхового відшкодування, 2 227 грн. 15 коп. інфляційних, 173 грн. 74 коп. - 3% річних, 211 грн. 38 коп. пені, а також просила визнати недійсним п. 19.11, підпункт «б», п. 21.9 договору добровільного страхування від 11 березня 2014 року.

У судовому засіданні позивач підтримала позов з викладених у ньому підстав та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що 13.03.2015 р. позивач звернувся до відповідача з повідомленням про настання 11.03.2015р. події, що має ознаки страхового випадку.

Відповідно до рахунку фактури №638201_РФ_00303586 від 19.03.15 р. вартість відновлювального ремонту, без урахування фізичного зносу деталей автомобіля в результаті його пошкодження склала 28759,27 грн.

27 березня 2015 року був складений та підписаний страховий акт КАСКО/178/000/15/0025, згідно з яким пошкодження автомобіля визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування у розмірі 13967,23 грн. Відповідач за платіжним дорученням № 116 від 31.03.2015р., виплатив страхове відшкодування у розмірі 13 967,23 грн.

Відповідач зазначив, що при укладенні договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов, і не існує будь-яких умов, які можуть бути суттєвими і необхідними за змістом договору. Між сторонами договору була досягнута згода за всіма положеннями, які передбачені ст. 982 ЦК України та ст.16 Закону України «Про страхування». Сторони договору своїми підписами підтвердили однакове розуміння ними умов договору та його правових наслідків.

Пункти 19.11. та 21.9 договору знаходяться у системному зв'язку, оскільки містять поняття пропорційної відповідальності, умови і порядок її застосування. Окреме цитування або застосування пунктів 19.11. або 21.9 договору призводить до спотворення всієї правової конструкції договору та встановленого балансу майнових ризиків сторін договору.

Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності, дійсна вартість застрахованого за договором транспортного засобу складає 273 732,97 грн. Відповідно до п.10 договору, страхова сума по цьому транспортному засобу становить 140 000,00 грн.

Враховуючи наведене вище, відповідач керуючись п. 19.11. та б) п. 21.Договору застосував положення про застосування пропорційної відповідальності.

Об'єм пропорційної відповідальності був визначений за формулою: 140000,00 грн./273732,97грн. *100=51%. Суму страхового відшкодування розраховано в пропорційному співвідношенні та з урахуванням безумовної франшизи (700,00 грн.) за формулою: 28759,27 грн.х51%=14667,23 грн.-700,00грн.= 14667,23 грн.-700,00грн.= 13967,23 грн.

Правовими та економічними наслідками збільшення дійсної вартості транспортного засобу на момент настання страхового випадку - є застосування пропорційної відповідальності, за правилом розрахунку якої, відповідно до п.19.11. та п.п. б) п.21.9. договору, зменшення страхового відшкодування склало 51 %.

Відповідач, не визнає основну вимогу позивача - про стягнення заборгованості у розмірі 14092,04 грн., відповідно заявлені додаткові майнові вимоги про стягнення: інфляційних у розмірі 2227,15 грн., трьох процентів річних у розмірі 173,74 грн. та пені у розмірі 211,38 грн. є необґрунтованими та незаконними.

Позивач не визначив з посиланням на ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яким чином п. 19.11. або б) п. 21.9 договору встановлює несправедливі умови.

Відповідач вважає, що при укладенні договору права позивача не були порушені. Позивачем не доведено, що умови договору про застосування пропорційної відповідальності обмежують або порушують його права, оскільки позивачем не надано належних доказів порушення відповідачем вимог чинного законодавства України.

Крім того, ч. 17 ст. 9 Закону України «Про страхування» не може застосовуватись до обставин цієї справи, оскільки за умовами договору його сторони визначили, що страхова сума становить 100% вартості застрахованого предмета договору страхування, та складає 140000 грн. 00 коп.

Посилаючись на вищезазначені обставини відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 11 березня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу - автомобіля Suzuki SX 4 н.з. НОМЕР_1, № АЗ-178/000/14 0000073 (далі - договір).

Предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та які пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - Сузукі SX4, н.з. НОМЕР_1 (далі - автомобіль) (п. 5 договору).

До страхових ризиків за договором, серед іншого, відноситься пошкодження (знищення) транспортного засобу та/або його додаткового обладнання внаслідок протиправних дій третіх осіб, не пов'язаних із незаконним заволодінням транспортним засобом та додатковим обладнанням в цілому, а також його окремих частин, вузлів, деталей (п. 9 Договору).

Страхова сума складає 140 000 грн. (п. 11 договору).

11 березня 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено застрахований автомобіль (а.с. 17-19).

24 березня 20015 року позивачка звернулася до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 28).

Згідно зі страховим актом № КАСКО/178/000/15/0025 від 27 березня 2015 року розмір страхового відшкодування, яке підлягає виплаті склало 13 967 грн. 23 коп. (а.с. 32).

Обґрунтовуючи позов в частині визнання договору частково недійсним, позивачка посилалася на те, що п. 19.11. та пп. «Б» п. 21.9. договору суперечать положенням законодавства, є несправедливими, порушують її права на отримання страхового відшкодування та суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про страхування», а тому повинні бути визнані недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «про захист прав споживачів».

Пунктом 19.11. договору передбачено, що страхове відшкодування розраховується пропорційно відношенню страхової суми, встановленої на момент страхового випадку, до дійсної вартості транспортного засобу, встановленої на момент страхового випадку (пропорційна відповідальність).

Згідно з п.п. «б» п. 21.9. договору розмір страхового відшкодування за пошкоджений застрахований транспортний засіб та/або ДО визначається, виходячи з розрахованого обсягу матеріального збитку з урахуванням пропорційної відповідальності, що застосовується, якщо дійсна вартість ТЗ/ДО на момент страхового випадку перевищує 10% дійсної вартості ТЗ/ДО, вказаної в п. 10 цього договору.

Розраховуючи страхове відшкодування, яке підлягало виплаті відповідач виходив із зазначених норм договору та у своїх запереченнях пояснив, що згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності, дійсна вартість застрахованого за договором транспортного засобу складає 273732,97 грн. Відповідно до п.10 договору, страхова сума по цьому транспортному засобу становить 140 000,00 грн. Керуючись п. 19.11. та б) п. 21.9. договору відповідач застосував положення про застосування пропорційної відповідальності. Об'єм пропорційної відповідальності був визначений за формулою: 140 000,00 грн./273732,97грн. *100=51%. Суму страхового відшкодування розраховано в пропорційному співвідношенні та з урахуванням безумовної франшизи (700,00 грн.) за формулою: 28759,27 грн.х51%= 14667,23 грн.-700,00грн.= 14667,23 грн.- 700,00грн. = 13967,23 грн.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 7, 8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету. Зазначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних. Договором страхування життя обов'язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов'язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації. Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика). Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальнику письмово і не можуть бути у подальшому зменшені в односторонньому порядку. У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат. Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування. Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків. Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не встановлюється. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач погодився укласти договір на умовах, визначених у ньому, що підтверджується його підписом на договорі.

Доказів того, що спірні умови договору не відповідають вимогам чинного законодавства суду не надано, а тому враховуючи те, що на момент вчинення оспорюваного правочину судом не було встановлено недодержання сторонами вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, правових підстав для визнання договору частково недійсними немає.

Не заслуговують на увагу і твердження позивача про те, що умови договору є несправедливими, а тому відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» оспорюваний договір повинен бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказів того, що оспорюваний договір містить умови, які є несправедливими, у зв'язку з чим він повинен бути визнаний недійсним частково, суду не надано.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання п. 19.11. та пп. «б» п. 21.9. договору недійсними.

Визначаючи розмір страхового відшкодування відповідач діяв відповідно до умов договору, які були погоджені сторонами та є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства для виконання сторонами, а тому правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 14 092 грн. 04 коп. страхового відшкодування немає.

У зв'язку з тим, що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення суми страхового відшкодування, вимоги про стягнення інфляційних у розмірі 2 227 грн. 15 коп., 3% річних у розмірі 173 грн. 74 коп., пені у розмірі 211 грн. 38 коп. також не підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які наявні у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення коштів, визнання пункту договору недійсним задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись Закон України «Про страхування», Закон України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 203, 215, 627, 628 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 56, 57, 58, 60, 84, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення коштів, визнання пункту договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання через Подільський районний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М. О. Шаховніна