Ухвала суду № 55664444, 09.02.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №283/1493/15-ц Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В.

Категорія 27 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Матюшенка І.В., Широкової Л.В.

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2015 року,

встановила:

У червні 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарному порядку 56977 швейцарських франків 63 сантими заборгованості за кредитним договором і процентів за користування кредитом та 21548 грн. 52 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та відсоткам. Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в солідарному порядку 65977 швейцарських франків 63 сантими заборгованості за кредитним договором і процентів за користування кредитом та 21548 грн. 52 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та відсоткам. А також стягнути із відповідачів суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що 28 вересня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»(далі Банк), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11047193000 відповідно до умов якого, останній було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті з лімітом у розмірі 127000 швейцарських франків з кінцевим терміном повернення до 28 вересня 2017 року із сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 8.49% річних та інших платежів передбачених договором.

З метою забезпечення своєчасного повернення кредитних коштів 28 вересня 2006 року Банком були укладені договори поруки з ОСОБА_3 (№11047193000/п1) та з ОСОБА_4О.( №11047193000/п»).

21 грудня 2009 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Дадаткову угоду №1 до Кредитного договору, відповідно до умов якої графік погашення кредиту викладено в новій редакції.

29 травня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №3, умовами якої змінено форму кредитування з кредитної лінії на кредит, без права отримання Позичальником нових траншів, змінено графік погашення кредиту. Також було змінено кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 28 вересня 2021 року. Сторони також домовилися, що для ідентифікації договору може застосовуватися як номер договору, зазначений при його укладенні № 11047193000, так і реєстраційний номер в системі обліку банку, а саме № 11047193001.

Крім того, цього ж дня між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 і між позивачем та ОСОБА_4 було укладено додаткові угоди № 3 до вищевказаних договорів поруки, відповідно до умов яких, поручитель надав згоду забезпечувати змінене основне зобовязання.

Банк взяті на себе зобовязання виконав у повному обсязі, а ОСОБА_2 не виконала, істотно порушивши умови договору, внаслідок чого, станом на 04 червня 2015 року утворилась заборгованість по кредиту та процентах, яка становить 56977 швейцарських франків 63 сантими та нараховано 21548 грн. 52 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2015 року позов задоволено, вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить його змінити в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з неї солідарно суми боргу та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Вона посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, вважає, що суд не повно зясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, обєктивному та неупередженому її розгляду. Крім того, суд неправильно застосував положення ст. 559 ЦК України та п.22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Також суд не звернув уваги на п.2.1. Договору поруки де зазначено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Встановлено, що між сторонами 28 вересня 2006 року укладено договір про надання споживчого кредиту №11047193000 за яким ПАТ«УкрСиббанк»надав відповідачу ОСОБА_2 кредитні кошти у формі поновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту в розмірі 127 000,00 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 514 996,43 грн. за курсом НБУ на момент укладення договору з кінцевим строком повернення до 28.09.2017 року із сплатою відсотків за користування кредитним коштами в розмірі 8,49% річних, що підлягає перегляду та інших платежів передбачених договором та додаткових угод. ОСОБА_2 повинна була щомісяця в період сплати повертати грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та інші витрати згідно умов договору та додаткових угод №1,2,3.

Банк належним чином виконав умови кредитного договору і надав відповідачу в кредит грошові кошти на загальнусуму 127 000,00 швейцарських франків.

ОСОБА_2 припинила виконувати взяті на себе зобов'язання по поверненню отриманого кредиту, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені правовідносини врегульовані та відповідають нормам зобов'язального права. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимогЦивільного кодексу України інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ст. 526 ЦК України).

Відповідач ОСОБА_2 під час укладання кредитного договору була ознайомлена з умовами договору, які їй були надані в письмовій формі, своїм підписом підтвердила факт про надану їй повну інформацію про умови кредитування, відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору(ч. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Однак всупереч цьому, вона не виконувала свої договірні зобовязання.

Згідно з п.п. 1.1, 1.4 договорів поруки №11047193000/п1 від 28.09.2006 року, укладеного між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 та №11047193000/п2 від 28.09.2006 року - з ОСОБА_4, сторони договору встановлюють, що у випадку невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобовязань по договору про надання споживчого кредиту №11047193000, поручителі несуть солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи суму основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором.

Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договір та інші правочини (ч.2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України,зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатитигроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).

Згідно положень ч.1ст. 1054 ЦК України,за кредитним договором банкабо інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як убачається із матеріалів справи, відповідно до п. 4 додаткової угоди №3 до Договору про надання споживчого кредиту № 11047193000 від 28.09.2006 року, укладеної 29 травня 2012 року (а.с.25) сторони також домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми на дату виникнення такого прострочення... Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або не повної сплати платежу встановленого в Договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

При укладенні 29 травня 2012 року додаткової угоди №3 до Договору поруки № 11047193000/п2 від 28 вересня 2006 року з поручителем ОСОБА_4 (а.с.35) сторони закріпили, щоу зв'язку з укладеннямміж Банком та ОСОБА_2 угоди №3 від 29.05.2012 року до Договору про надання споживчого кредиту № 11047193000 від 28.09.2006 року доповнили Договір п.1.6 наступного змісту: Сторони ознайомлені з усіма умовами договору (ів), що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим договором та/або договорами. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечується відповідно до цього Договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договору (ів), що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що згідно цього Договору забезпечується також і розмір зобов'язань, строк і порядок їх виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаних договору (ів), що обумовлюють основне зобов'язання.

У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а саме у п. 22, зазначено, що відповідно до частини першоїстатті 599 ЦКУкраїни припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладання окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Умовами кредитного договору №11047193000 від 28 вересня 2006 року, а саме п. 2.1., встановлена процентна ставка за користування коштами у розмірі 8,49% річних.

Як видно із довідки-розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом (а.с. 58), збільшення процентної ставки з 8,49% до 16,98% відбулося на один місяць відповідно до умов встановлених договором. Проценти були нараховані на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості відповідно до умов договору.

Таке збільшення процентної ставки передбачено умовами договору, який підписаний за домовленістю сторін, тому за своєю природою не є підставою для застосування ч. 1ст. 559 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається, як на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

У відповідності до положень ст. 82 ЦПК України, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 05 січня 2016 року ОСОБА_4 було відстрочено сплату судового збору в розмірі 4019 грн. 40 коп. на строк не більше, як до ухвалення судового рішення. Вказані кошти підлягають стягненню із ОСОБА_4 в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2015 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживаючої ІНФОРМАЦІЯ_1, 4019 грн. 40 коп. судового збору за подання апеляційної скарги в дохід держави(одержувач: Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі, ЄДРПОУ: 38035726, Банк одержувача: ГУДКСУ у Житомирській області, МФО: 811039, Рахунок: 31217206780002, Код платежу:22030001, Код ЄДРПО апеляційного суду Житомирської області: 02891440).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді