Ухвала суду № 55661405, 09.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м. Київ К/800/62735/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інстанції Міндоходів у Київській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2014

та постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2014

у справі № 810/5012/14

за позовом Миронівської об'єднаної державної податкової інстанції Міндоходів у Київській області

до Відкритого акціонерного товариства «Кристал-М»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2007 року Миронівська об'єднана державна податкова інстанція Міндоходів у Київській області звернулась до суду з позовом, з урахуванням уточнення позовних вимог, про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Кристал-М» на користь держави грошових коштів у розмірі 2 379 125,28 грн. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергхолдинг» на користь Відкритого акціонерного товариства «Кристал-М», одержаного за договором від 19.08.2004 № 14-09-04, а саме 2 379 125,28 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 провадження у справі № 810/5012/14 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергхолдинг» на користь Відкритого акціонерного товариства «Кристал-М», одержаного за договором від 19.08.2004 № 14-09-04, а саме 2 379 125,28 грн. закрито.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2014, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 07.08.2007 по 10.08.2007 на підставі п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадовими особами Миронівської ОДПІ проведено документальну перевірку ВАТ «Кристал-М» з питань взаємовідносин з ТОВ «Енергохолдинг» за період з 01.09 по 31.11.2004, за результатами якої складено акт № 241/23-1/13729903 від 13.08.2007, в якому зафіксовано порушення: п. 7, пп. 12.2 п. 12 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037; пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 396 520 грн., у т.ч.: за вересень 2004 року на суму 70 297,08 грн., за жовтень 2004 року на суму 166 763,96 грн. та за листопад 2004 року на суму 159 459,84 грн., оскільки, на думку податкового органу, ТОВ «Енергохолдинг» природній газ ВАТ «Кристал-М» фактично не поставляло, а оформлені первинні документи не мають юридичної сили, оскільки складені формально за відсутності факту здійснення господарської операції за договором від 19.08.2004 № 14-09-04.

Висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання, за його твердженням, пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання природного газу у ТОВ «Енергохолдинг», що ґрунтується на рішенні Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17.04.2007 у справі № 2-а-22/2007 про визнання недійсними з моменту державної реєстрації статуту та свідоцтва про державну реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Енергохолдинг». Крім цього, у межах даного провадження судом встановлено, що засновник ТОВ «Енергохолдинг» ОСОБА_2 підписав у присутності нотаріуса статут та інші документи про реєстрацію товариства з метою отримання винагороди від незнайомих осіб. Після підписання реєстраційних документів до подальшої діяльності товариства жодного відношення не мав, ніякого майна, грошових внесків у статутний фонд не вносив, жодних цивільно-правових угод від імені товариства не підписував.

Предметом договору, який був укладений між ВАТ «Кристал-М» та ТОВ «Енергохолдинг» є поставка природного газу.

Проте, жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про постачання ТОВ «Енергохолдинг» на користь ВАТ «Кристал-М» природного газу суду не надано.

Із змісту податкових накладних, виписаних ТОВ «Енергохолдинг» на користь ВАТ «Кристал-М» їх підписано громадянином ОСОБА_2

Однак, згідно пояснень засновника та директора ТОВ «Енергохолдинг» ОСОБА_2, він зазначив, що зареєстрував підприємство на прохання незнайомої особи за винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Також зазначив, що за час його перебування на посаді директора ТОВ «Енергохолдинг» не підписував жодної податкової накладної, жодного договору чи угоди, жодного акта приймання-передачі будь-яких матеріальних цінностей й векселів.

Крім цього, згідно постанови Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17.04.2007 у справі № 2-а-22/2007, установчі документи, а саме: статут ТОВ «Енергохолдинг» та свідоцтво про державну реєстрацію платника податку на додану вартість визнано недійсними з дати державної реєстрації (25.09.2003) та з дати реєстрації платником податку на додану вартість (29.09.2003), відповідно.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди зазначили про відсутність дійсного економічного змісту в договорі, укладеному між ВАТ «Кристал-М» та ТОВ «Енергохолдинг» про поставку природного газу, враховуючи те, що такий договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; внаслідок укладення вказаного договору відповідач отримав очевидну податкову вигоду у вигляді формування податкового кредиту з податку на додану вартість, тому такий договір суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, оскільки інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами господарювання податків випливає з обов'язку кожного сплачувати такі податки; позов поданий до суду поза межами строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, що виключає можливість його задоволення.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 208 зазначеного Кодексу якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Названою статтею передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду щодо нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України застосування санкцій здійснюється лише судом.

Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно яких конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Статтею 250 Господарського кодексу України визначені строки застосування адміністративно-господарських санкцій.

Так, згідно положень зазначеної норми адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Однак, як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанції на момент звернення податкового органу з відповідним позовом до суду сплинули строки, визначені у статті 250 Господарського кодексу України, що виключає підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій у вигляді стягнення отриманого за нікчемним правочином.

Відтак, наведене підтверджує правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, що доводами касаційних скарг не спростовується.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інстанції Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2014 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний