Ухвала суду № 55661312, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/10913/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І. Ланченко Л.В. при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Проскура М.М., Луєнко Ю.В.,

від відповідача - Качанок О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 р.

у справі № 825/4317/13-а

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард»

до Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард» (далі - позивач, СТОВ «Авангард») звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - відповідач, Бахмацька ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.11.2013 р. № 0000072200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 р., позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бахмацької ОДПІ від 11.11.2013 р. № 0000072200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання СТОВ «Авангард» з податку на додану вартість в розмірі 1 057 585 грн. за основним платежем та 1 235 619 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 р. в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

В частині відмови в задоволенні позову СТОВ «Авангард» сторонами рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 08.10.2013 р. по 21.10.2013 р., на підставі направлень від 08.10.2013 р. № 6/22-100, № 8/17-100, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 81.1 статті 81, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, та відповідно до наказів від 07.10.2013 р. № 146, від 09.10.2013 р. № 148, посадовими особами Бахмацької ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка СТОВ «Авангард» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.08.2010 р. по 31.07.2013 р., за результатами якої складено акт від 28.10.2013 р. № 4/22-03795916 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пунктів 4.1, 4.2 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, пунктів 81.1, 81.6, 81.7, підпункту 81.15.2 пункту 81.15 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 199.1 статті 199, пунктів 209.1, 209.6, 209.7, 209.11, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, статей 15, 18 Закону України «Про оренду землі», в результаті чого занижено податок на додану вартість бюджетної декларації на загальну суму 1 138 781 грн.; - підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7, пунктів 81.1, 81.6, підпункту 81.15.2 пункту 81.15 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 209.1, 209.6, 209.7, 209.11, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, статей 15, 18 Закону України «Про оренду землі», в результаті чого завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість скороченої декларації на загальну суму 2 866 033 грн.; - підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, пункту 81.15 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.6 статті 198, пункту 199.1 статті 199, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість скороченої декларації на загальну суму 1 810 677 грн.; - встановлено використання платником податків сум, що не сплачені до бюджету внаслідок застосування податкової пільги по податку на додану вартість (код пільги 14010450) всупереч умовам її надання згідно пунктів 209.6, 209.11 статті 209 Податкового кодексу України на загальну суму 992 544 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 11.11.2013 р. № 0000072200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2 374 697 грн., з яких 1 138 781 грн. - за основним платежем та 1 235 916 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 28.10.2013 р. № 4/22-03795916, підставою для донарахування позивачу спірних сум податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірне формування позивачем податку на додану вартість та відображення податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. На обґрунтування своєї позиції відповідач, зокрема, послався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, яка вирощена позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, оскільки відсутність державної реєстрації договорів оренди окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної продукції, що повинна враховуватись при визначенні питомої ваги в загальному товаровиробництві.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Спірні правовідносини на час їх виникнення регулювалися нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Згідно пункту 81.1 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до пункту 81.2 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому в силу вимог пункті 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 81.15.2 пункту 81.15 вказаної статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» діяльність у сфері сільського господарства включає: - виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; - виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація.

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Зазначені положення Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються з положеннями закріпленими статтею 209 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011 р.

Отже, пункт 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», як і пункт 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, не ставить право платника податку на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Податкового кодексу України.

Встановлена у законодавчих нормах вимога щодо виробництва сільськогосподарських товарів на власних або орендованих виробничих потужностях передбачає фактичне використання платником таких потужностей для виготовлення сільськогосподарської продукції та має на меті виключити з кола суб'єктів вказаного режиму оподаткування осіб, які не є безпосередніми виробниками сільгосппродукції. Однак наведене положення Закону не дає підстави для висновку про запровадження законодавцем такої додаткової умови перебування на спеціальному режимі, як дотримання платником порядку оформлення права користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного та вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 р. у справі № 825/4317/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) Л.В. Ланченко