Ухвала суду № 55660954, 25.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року м. Київ К/800/53869/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року

у справі № 808/5381/13-а

за позовом Приватного підприємства «Тектор»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Тектор» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 10.10.2011 року № 0004032302.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ПП «Тектор» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування усіх податків і зборів, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, відповідачем складено акт від 29.09.2011 року № 22023-2/32636510, яким встановлено, зокрема, порушення п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 51 160, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.10.2011 року № 0004032302, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 51 161, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 51 160, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1, 0 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення стала відсутність оригіналів податкових накладних за березень-червень 2011 на суму 51 160, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки первинні документи, визначені податковим органом в акті перевірки як відсутні, були направлені позивачем до податкового органу відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В силу п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до абзацу першого п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні (абзац другий п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем 03.10.2011 року на адресу податкового органу надіслано лист від 03.10.2011 року № 406/10 та копії податкових накладних на загальну суму 51 160, 00 грн., що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення та відміткою відділення поштового зв'язку про отримання відповідних документів відповідачем 13.10.2011 року.

До матеріалів справи надано лист Запорізької дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», яким підтверджується, що зазначені вище документи отримані відповідачем не через тривалий термін його пересилання, а тому, що адресат звернувся за його одержанням лише 13.10.2011 року.

Таким чином, враховуючи те, що акт перевірки отримано позивачем 29.09.2011 року, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що платник податків у даній справі виконав свій обов'язок щодо надання документів, які були відсутні під час проведення перевірки, у строк, передбачений п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України.

Крім того, судами встановлено, що відповідні податкові накладні, які наявні в матеріалах справи, містять відомості про адресу місцезнаходження покупця та продавців, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару, тому відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року у справі № 808/5381/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук