Ухвала суду № 55660892, 25.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року м. Київ К/800/53766/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014 року

у справі № 826/4966/14

за позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 03.03.2014 року № 0000484210.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності сплати ДП «Укрзалізничпостач» авансового внеску з податку на прибуток підприємств за період з 21.02.2013 року по 28.02.2013 року відповідачем складено акт від 17.02.2014 року № 149/28-10-42-10/19014832, яким встановлено порушення п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України, в результаті чого порушено строк сплати авансового внеску з податку на прибуток підприємства за перевіряємий період. А саме по строку сплати 20.02.2013 року податкове зобов'язання з авансових внесків по податку на прибуток підприємства в сумі 335 455, 70 грн., що задеклароване в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2012 року фактично було сплачено 01.03.2013 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.03.2014 року форми «Ш» № 0000484210, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10 % суми грошового зобов'язання в розмірі 335 455, 70 грн. за платежем податок на прибуток у сумі 33 545, 57 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірності прийняття податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із абз. 1 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу абз. 2 п. 2 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України платники податку на прибуток підприємств, які починаючи з 2013 року подають річну податкову декларацію відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу, сплачують у січні - лютому 2013 року авансовий внесок з цього податку у розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев'ять місяців 2012 року, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

З урахуванням зазначеного, термін сплати авансового внеску становить 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, тобто протягом 20 днів з моменту закінчення січня або лютого місяців 2013 року, що дозволяє сплачувати авансовий внесок до 20.02.2013 року та до 20.03.2013 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що до настання граничного терміну сплати авансового внеску, а саме - 19.02.2013 року, позивачем було здійснено банківську операцію по сплаті до державного бюджету авансового внеску з податку на прибуток відповідно до платіжного доручення від 19.02.2013 року № 13-1784, яким сплачено на рахунок УДКС у Солом'янському районі м. Києва № 31111158700010 платіж за призначенням «*;101;19014832;11023100; авансовий внесок з податку на прибуток без ПДВ» в сумі 350 000, 00 грн. Згідно відміток банку даний платіжний документ був прийнятий до виконання та проведений цього ж дня.

Встановлено, що позивачем були неправильно заповнені реквізити платіжного доручення від 19.02.2013 року № 13-1784, а саме - зазначений новий код бюджетної класифікації та одночасно вказаний розрахунковий рахунок (« 31111158700010») - відмінний від належного розрахункового рахунку для сплати авансових внесків з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності (« 31111158799010»). В результаті цього станом на 20.02.2013 року в картці обліку особового рахунку підприємства по коду бюджетної класифікації 11023100 сформувалася недоїмка в сумі 335 455, 73 грн.

Однак листом від 26.02.2013 року ДП «Укрзалізничпостач» повідомило ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про помилкове перерахування відповідно до платіжного доручення від 19.02.2013 року суми авансового внеску у розмірі 350 000, 00 грн. на неналежний рахунок та просило податковий орган перенести вказану суму коштів на рахунок авансового внеску з податку на прибуток для великих платників податків, які перебувають на обліку в Окружній ДПС - Центральному офісі з обслуговування ВПП ДПС - тобто, на рахунок № 31111158799010.

Крім того, на підтвердження відповідних обставин 27.02.2013 року до ОДПС Центрального офісу з обслуговування ВПП ДПС та 14.01.2014 року начальнику Міжрегіонального ГУ Міндоходів - ЦО з обслуговування ВППС ДПС позивачем було надано платіжне доручення від 19.02.2013 року № 13-1784.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку така помилка не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений строк та виникнення податкового боргу.

Невірне зазначення платником податку (позивачем) номеру рахунку для «авансових внесків з податку на прибуток підприємств і організацій» фактично не призвело до ненадходження відповідної суми податкового платежу до державного бюджету у визначений законом строк.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім під час судового розгляду не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014 року у справі № 826/4966/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук