Ухвала суду № 55660883, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Київ К/800/61461/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Лосєва А.М.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виставкова фірма «Троян»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року

у справі № 826/5602/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виставкова фірма «Троян»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виставкова фірма «Троян» (далі - ТОВ «ВФ «Троян»; позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0003462270 від 11 квітня 2013 року та № 0003472270 від 11 квітня 2013 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «ВФ «Троян» 2 294,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю платником реального характеру розглядуваних господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року скасовано. В задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВФ «Троян» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестком-Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комплектуюча компанія «Інтермарр» за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт № 156/1-22-70-31057654 від 26 березня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003472270 від 11 квітня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 361 762,00 грн. (327 308,00 грн. - основний платіж, 34 454,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0003462270 від 11 квітня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 232 691,00 грн. (218 581,00 грн. - основний платіж, 14 110,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні послуг із створення бази даних підприємств для відвідування Міжнародного форуму «Мир увлечений-2010» у ТОВ «Вестком-Груп», а також послуг з розробки дизайн-проектів виставок; зі створення баз даних підприємств-потенційних учасників виставок; з розробки та виготовлення оригінал-макетів реклами виставок для розміщення в засобах масової інформації, на банерах і стендах; з маркетингу, верстки та розробки дизайну російсько-англійської версії каталогів виставок; з розробки дизайн-проектів, монтажу і демонтажу ексклюзивних стендів учасників виставок; з монтажу виставок у ТОВ «БКК «Інтермарр» за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган наголошував на відсутності у контрагентів позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, неперебуванні ТОВ «Вестком-Груп» та ТОВ «БКК «Інтермарр» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців місцезнаходженням, а також посилався на пояснення посадових осіб названих суб'єктів господарювання щодо непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних ними товариств.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Подібні умови формування даних податкового обліку встановлювались і підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Таким чином, витрати (валові витрати) для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання послуг (робіт).

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платнику податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно виходив з того, що подані товариством договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення та інші документи не є достатніми доказами фактичного виконання оспорюваних поставок, що в сукупності з виявленими обставинами щодо відсутності в контрагентів ТОВ «ВФ «Троян» технічних та технологічних можливостей надати обумовлені договорами послуги (в силу відсутності відповідного устаткування, кваліфікованого персоналу тощо), реєстрації, зокрема, ТОВ «БКК «Інтермарр» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість на особу, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, в тому числі й у підписанні від його імені будь-яких первинних документів, ненадання позивачем доказів, на підставі яких можливо було б встановити, яким чином налагоджено ділові стосунки між ним та ТОВ «Вестком-Груп» і ТОВ «БКК «Інтермарр», які, як з'ясовано контролюючим органом, мають ознаки фіктивних суб'єктів господарювання, свідчить про безтоварність розглядуваних операцій та, відповідно, виключає правомірність їх відображення в податковому обліку товариства.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виставкова фірма «Троян» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Лосєв А.М.

Олендер І.Я.