Ухвала суду № 55660860, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Київ К/800/30206/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Лосєва А.М.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь-К»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року

у справі № 826/2066/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь-К»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Акрополь-К» (далі - ТОВ «Акрополь-К»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000230703 від 13 лютого 2012 року.

Позов мотивовано протиправністю проведеної контролюючим органом перевірки товариства та обґрунтованістю формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності первинної документації, яка підтверджує фактичне виконання контрагентом підрядних робіт.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ТОВ «Акрополь-К», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити адміністративний позов.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Акрополь-К» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад, грудень 2008 року, березень, квітень, травень, серпень 2009 року, за результатами якої складено акт № 7/07-03/33498244 від 30 січня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000230703 від 13 лютого 2012 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок податку на додану вартість у розмірі 2 763 807,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 690 951,75 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, перерахованих на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІГ-95» у ціні підрядних робіт, з огляду на неподання на перевірку первинних документів, які б підтверджували реальний характер здійснених операцій.

Відмовляючи в задоволенні позову повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі, коли платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова виїзна перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

За правилами пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як з'ясовано судами, відповідачем з метою вручення направлення № 14/07-03 від 20 січня 2012 року та наказу № 14 від 20 січня 2012 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснено виїзд за податковою адресою товариства.

Пунктом 45.2 статті 45 ПК України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

У зв'язку з тим, що ТОВ «Акрополь-К» не знаходилось за податковою адресою, контролюючим органом складено відповідні акти № 4/07-03/33498244 від 20 січня 2012 року, № 7/07-03/33498244 від 20 січня 2012 року, № 6/07-03/33498244 від 20 січня 2012 року, № 5/07-03/33498244 від 20 січня 2012 року.

В свою чергу, згідно з підпунктом 16.1.11 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи.

З метою гарантування прав позивача, закріплених у підпункті 17.1.6 пункту 17 статті 17 ПК України, відповідно до якого платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом, податковим органом скеровувалось на адресу товариства відповідне запрошення, яке останнім проігноровано.

З огляду на викладене та враховуючи ненадання позивачем доказів на підтвердження повідомлення податкового органу про зміну свого місцезнаходження в порядку статей 16, 45 ПК України, висновок судових інстанцій про те, що проведення перевірки в даному випадку здійснювалось у відповідності до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства слід визнати правильним.

Вирішуючи питання про правомірність включення ТОВ «Акрополь-К» спірних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, який у подальшому прийняв участь у формуванні бюджетного відшкодування, слід враховувати, що системний аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави для висновку про те, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на формування даних податкового обліку, є реальне здійснення операцій з придбання робіт (послуг).

За відсутності ж факту придбання робіт (послуг) відповідні суми не можуть враховуватись у податковому обліку навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Втім, у розглядуваній ситуації позивачем до суду першої інстанції не подано жодних доказів, які б підтверджували сформовані ним 06 вересня 2011 року шляхом подання уточнюючих розрахунків до податкових декларацій з податку на додану вартість за період з листопада 2008 року по серпень 2009 року показники.

І хоча деякі документи (кошториси (локальні кошториси) на виконання робіт, договірні ціни, підсумкові відомості ресурсів, акти приймання виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-3, банківські виписки тощо) подано позивачем до суду апеляційної інстанції, втім Київський апеляційний адміністративний суд, з огляду на положення частини 2 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції, правильно не прийняв ці документи до уваги, позаяк доводів щодо об'єктивних причин недолучення їх до матеріалів справи під час розгляду справи в суді першої інстанції товариством не наведено.

Більш того, судом апеляційної інстанції, зокрема, з'ясовано, що позивачем на підтвердження реального характеру розглядуваних поставок не надано належним чином складеної та затвердженої проектної документації, на підставі якої повинні були виконуватись роботи, відповідних дозволів на проведення таких робіт, документів, які б підтверджували придбання матеріальних ресурсів для виконання робіт та їх доставку до об'єктів будівництва, узгоджених графіків виконання робіт, журналу ведення виконавчої документації, що передбачена умовами укладених договорів, даних щодо осіб, відповідальних за її складення.

З огляду на викладене, судові інстанції дійшли цілком об'єктивного висновку про правомірність прийняття відповідачем оспорюваного акту індивідуальної дії.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь-К» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Лосєв А.М.

Олендер І.Я.