Ухвала суду № 55653706, 04.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року Справа № 876/1704/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Макарика В.Я., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за апеляційною скаргою Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (Маневицьке відділення) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року у справі за позовом Маневицької районної спілки споживчих товариств до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (Маневицьке відділення) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Маневицька районна спілка споживчих товариств (далі - Маневицька РССТ) звернулася з адміністративним позовом до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (Маневицьке відділення) (далі - Ківерцівська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 11 грудня 2013 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (Маневицьке відділення) № НОМЕР_1 від 11 грудня 2013 року.

Із таким судовим рішенням не погодилася Ківерцівська ОДПІ та подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що судом першої інстанції неповно досліджені обставини справи, не встановлено всіх фактів, не надано їм належної оцінки, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначив, що відповідач безпідставно дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки за наслідками перевірки було встановлено що позивач безпідставно включив до валових витрат витрати, здійснені на оплату послуг страхової компанії ПАТ СК «Дніпроінмед», так як перевіркою не було встановлено реальності надання цих послуг і їх звязок з господарською діяльністю позивача. Висновок податкового органу про порушення повпозиваем вимог пункту 138.1 статті 138, піпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу є правильним. Апелянт вважає первинні документи, оформлені внаслідок здійснення таких господарських операцій такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та не відображають сутність господарської операції і, відповідно, не створюють будь-яких змін в активах позивача. Враховуючи викладене, апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивачем було подано письмові заперечення на апеляційну скаргу і вказано, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Львівським апеляційним адміністративним судом було здійснено заміну відповідача на Ківерцівську обєднань державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Волинській області.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Маневицька РССТ зареєстрована як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 393209 (т. 1 а.с. 36), перебуває на обліку як платник податків в Ківерцівській ОДПІ.

Ківерцівською ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка Маневицької РССТ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, про що складено акт № 23/2201/01743424 від 26.11.2013 року (т. 1 а. с. 12-35).

Згідно акту перевірки податковим органом встановлено завищення підприємством валових витрат за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року на 885000 грн., в т. ч. за І квартал 2012 року на суму 240000 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 275000 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 60000 грн., за ІV квартал 2012 року на 310000 грн. Позивачем завищені валові витрати у зв'язку із безпідставним включенням до їх складу витрат на оплату договору страхування, укладеного із ПАТ «СК «Дніпроінмед». Перевіркою (із посиланням на акт № 489/222/21870998 від 09.08.2013 року) не підтверджено наявність надання послуг страхування ПАТ «СК «Дніпроінмед» Маневицькій РССТ. Враховуючи викладене, Ківерцівська ОДПІ дійшла висновку про порушення Маневицькою РССТ пункту 138.1 статті 138, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено сплату податку на прибуток в сумі 185850 грн.

11 грудня 2013 року Ківерцівською ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 232012,50 грн., в т. ч.: за основним платежем 185850 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 46462,50 грн. (т. 1 а.с. 11).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність рішення з таких підстав.

Як передбачено пунктом 138.1 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Крім того, нормами п. 140.1 ст. 140 ПК України встановлено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, зокрема: витрати платника податку на проведення реклами (пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 цього Кодексу); будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб (абз. 1 пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 цього Кодексу).

Таким чином, витрати на проведення реклами та зі страхування фінансових ризиків, як витрати подвійного оподаткування, підлягають включенню до валових витрат лише у випадку доведення платником податку зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

При цьому, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статусу первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Факт реальності господарських операцій із зазначеним в акті контрагентом підтверджено матеріалами справи.

Так, між ПАТ «СК «Дніпроінмед» (страховик) та Маневицькою РССТ (страхувальник) укладено договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами № 01/02/2012-ОТВ від 01.02.2012 року, згідно з яким страховик здійснює страхування відповідальності перед третіми особами страхувальника за шкоду, яка може бути нанесена страхувальником третім особам під час здійснення підприємницької діяльності. Згідно з умовами цього договору страховий випадок - це подія, яка має ознаки випадковості, а саме пред'явлення третьою особою обґрунтованої майнової претензії про відшкодування завданої шкоди в результаті здійснення страхувальником підприємницької діяльності, наслідком якої стали: шкода життю, здоров'ю третьої особи - фізичної особи (смерть, стійка втрата працездатності чи тимчасова непрацездатність третьої особи), шкода майну третьої особи - фізичної особи, шкода, заподіяна третій особі - юридичній особі. Згідно із пунктами 3.1, 3.3, 3.4 договору загальна страхова сума складає 23981000 грн., страховий платіж - 1000007,70 грн., який сплачується до 31.12.2012 року (т. 1 а.с. 83-87).

Виконання умов вказаного договору та факт реального надання послуг за цим договором підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме актами про надання страхових послуг (т. 1 а.с. 102-115). Вищевказані акти містять необхідні реквізити, зокрема найменування послуг, їх вартість, період, тощо.

Факт оплати послуг страхування підтверджено платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 88-101, 235-239).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо економічної обґрунтованості укладення позивачем цього договору з таких підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що 5 січня 2012 року між Маневицькою РССТ та відділом освіти і науки Маневицької районної державної адміністрації було укладено договір № 36 про організацію харчування учнів загальноосвітніх шкіл на території радіоактивного забруднення Маневицького району Волинської області, згідно з умовами якого позивач зобов'язувався надати послуги з організації харчування учнів у кількості 5961 осіб, що навчаються у 46 навчальних закладах (т. 1, а.с. 240-241).

11 січня 2012 року між Маневицькою РССТ та відділом освіти і науки Камінь-Каширської районної державної адміністрації було укладено договір № 2 про організацію харчування учнів загальноосвітніх шкіл на території радіоактивного забруднення Камінь-Каширського району Волинської області, згідно з умовами якого позивач зобов'язувався надати послуги з організації харчування учнів у кількості 9986 осіб, що навчаються у 51 навчальному закладі (т. 1, а.с. 242-245).

Згідно із договором № 12/23 про закупівлю послуг з харчування дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, за державні кошти від 02 лютого 2012 року, укладеного між Міністерством соціальної політики України та Маневицькою РССТ, позивач зобов'язувався до 31 березня 2012 року надати послуги з харчування дітей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, у навчальних закладах, розташованих на територіях радіоактивного забруднення (Маневицький та Камінь-Каширський райони Волинської області), ціна договору складає 9478962,40 грн. (т. 1 а.с. 227-230).

Крім того, згідно із договором № 12/149 про закупівлю послуг з харчування дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, за державні кошти від 30 березня 2012 року, укладеного між Міністерством соціальної політики України та Маневицькою РССТ, позивач зобов'язувався до 31 грудня 2012 року надати послуги з харчування дітей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, у навчальних закладах, розташованих на територіях радіоактивного забруднення (Маневицький район Волинської області), ціна договору складає 10166541 грн. (т. 1 а.с. 231-234). Тобто, позивачем були укладені договори про закупівлю послуг з харчування дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, за державні кошти в 2012 році на загальну суму 19645503,40 грн.

При цьому, згідно із пунктами 7.5 договорів про закупівлю послуг з харчування дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, за державні кошти № 12/23 від 02 лютого 2012 року та № 12/149 від 30 березня 2012 року Маневицька РССТ несе усі ризики, пов'язані з відповідальністю перед третіми особами, у тому числі пов'язані з неякісним харчуванням та іншими негативними наслідками, які можуть настати в процесі виконання договору, а також несе матеріальну відповідальність з відшкодування шкоди, заподіяної третім особам.

Отже, у 2012 році позивач здійснював господарську діяльність з організації харчування дітей на території Волинської області і така господарська діяльність повязана з існуванням певних економічних ризиків заподіяння шкоди третім особам і, як наслідок, настання цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи викладене, позивач як субєкт господарювання вправі був з метою запобігання спричинення збитків укласти договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами.

Посилання апелянта на акт ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 489/222/21870998 від 09 серпня 2013 року про результати документальної позапланової перевірки ПАТ «СК «Дніпроінмед» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.03.2013 року (т. 1 а.с. 195-217), як доказ потенційної неможливості надання цим підприємством послуг зі страхування суд правильно відхилив з огляду на таке.

У вказаному акті зазначено, що ПАТ «СК «Дніпроінмед» є юридичною особою, має свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 03.10.2011 року, до видів господарської діяльності якого належить « 66.03.0 Інші послуги у сфері страхування», має у власності приміщення, кількість працюючих станом на 01.01.2012 року складала 115 осіб, станом на 31.03.2013 року - 191 особа. Станом на 15.11.2012 року статутний капітал складає 37631520 грн. Тобто, з цього акту не вбачається ознак фіктивної діяльності контрагента позивача.

Як вказано у розділі 3.1.1 зазначеного акту перевірки, перевірка ПАТ «СК «Дніпроінмед» була проведена виключно на підставі частково наданих первинних документів, у зв'язку з чим неможливо визначити їх заниження або завищення. При цьому, з додатку № 34 до акту перевірки слідує, що від Маневицької РССТ на рахунки ПАТ «СК «Дніпроінмед» надійшли страхові платежі в сумі 885000 грн. (т. 1, а.с. 216 зворот).

Будь-яких доказів того, що ПАТ «СК «Дніпроінмед» не декларувало доходи по господарських операціях з позивачем, відповідачем не надано.

Статею 984 ЦК України визначено, що страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Статтею 2 Закону № 85/96-ВР встановлено, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).

Відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 40 від 28.08.2003 року, для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування фінансова установа зобов'язана виконати всі вимоги нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність (пункт 1.4). При цьому, відповідно до пункту 1.5 цих же умов після отримання відповідної ліцензії в Держфінпослуг страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України.

З матеріалів справи вбачається, що контрагент позивача на момент здійснення господарських операцій мав свідоцтво про реєстрацію фінансової установи та ліцензію на право займатися страховою діяльністю.

Докази анулювання або скасування їх в матеріалах справи відсутні.

Крім того, відсутність страхових випадків протягом дії договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами № 01/02/2012-ОТВ від 01.02.2012 року не може свідчити про нереальний характер такого договору.

Слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність наявність (відсутність) підстав для виникнення податкових зобов'язань платника податку від дій його контрагента, фактичної сплати ним податку до бюджету, законності ведення податкового обліку, перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Суд першої інстанції правильно врахував, що податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичних господарських відносин з контрагентом позивача та наявності факту узгодженості їх дій з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями страховика.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

У той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення є протиправним, а постанова Волинського окружного адміністративного суду є обґрунтованою і законною.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (Маневицьке відділення) залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року у справі № 803/2740/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді В.Я. Макарик

ОСОБА_1

Повиний текст виготовлено 09 лютого 2016 року.