Ухвала суду № 55653702, 04.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4142/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

04 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Прокурора Солом'янського району місті Києва до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Восколович Юлії Василівни, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Нілової Ангеліни Олександрівни, Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_4 про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.

Позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію прав підлягає скасуванню, виходячи з того, що реєстрація права власності за третьою особою проведена на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 травня 2014 року по справі №760/7711/14-ц, яке в частині визнання права власності скасовано рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року, у зв'язку із чим і звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Державний реєстратор діяв на підставі та у межах повноважень, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Міністерство юстиції здійснює тільки повноваження, закріплені за ним законодавчо і тільки за їх здійснення несе відповідальність.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» Мін'юст є правонаступником Державної реєстраційної служби України, що ліквідується, у частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 постанови, зокрема з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до підпункту 83 і пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 228 Мін'юст здійснює координацію, державний нагляд та/або контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Судова колегія звертає увагу, що оскаржувані рішення прийняті саме державним реєстратором прав на нерухоме майно Ніловою А. О. у відповідності до приписів п. 2 ч. 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з ч. 4 вказаної статті Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. При цьому зазначено, що втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що державна реєстрація є самостійним повноваженням державного реєстратора, а Мін'юст не є тим суб'єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість.

Як свідчать матеріали справи, рішення Державного реєстратора Нілової А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.07.2014 № 14478949, винесене за результатами розгляду заяви ОСОБА_4, на підставі частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 та проведено державну реєстрацію права власності.

Як визначає підпункт 10 пункту 37 зазначеного Порядку, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, твердження апелянта, що судом першої інстанції не враховано рішення по справі № 760/7711/14-ц є необґрунтованими, так як судом першої інстанції вірно встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав ОСОБА_4 подав копію паспорта, картки фізичної особи-платника податків, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05.05.2014 року по справі № 760/7711/14-ц, технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна та документи про сплату державного мита і коштів за видачу витягу з Державного реєстру прав, що с достатнім для проведення державної реєстрації права власності.

Окрім того, колегія суддів не може погодитись із твердженнями апелянта, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 11.11.2014 у справі № 760/7711/14-ц підтверджено порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки з аналізу названого рішення, такий висновок не вбачається.

Крім того, вимога про зобов'язання внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації є передчасною та безпідставною, оскільки відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно прийняте на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені законом.

Колегія суддів також підтримує висновок суду першої інстанції, щодо відсутності підстав представництва в суді інтересів держави прокурором.

Так, згідно зі статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках зазначених законом.

Відповідно до положень статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент звернення із адміністративним позовом) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Частина друга статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

Таким чином, підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Проте, Позивачем не доведені порушення інтересів держави в даній справі та необхідність звернення до суду за захистом порушеного права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Таким чином, доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо визначення суми содового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд вважає за необхідне зазначити, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-VIII (далі - Закон).

Так, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

У п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» закріплено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою-підприємцем, справляється судовий збір у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 1339,8 грн. (1218 грн. * 110%).

Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2016 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2015 року - без змін.

Стягнути з Прокурора міста Києва до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 1339 грн. (одну тисячу триста тридцять дев'ять) 80 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.