Постанова № 55652483, 08.02.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року справа № 823/5367/15

м. Черкаси

16 год. 33 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Мишенка В.В.,

при секретарі Гордієнку Ю.П.,

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобовязання вчинити дії та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 (далі-позивач) до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі відповідач 1), Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі відповідач 2), у якій, з урахуванням змінених позовних вимог, просить:

1)визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Черкаській області від 06.11.2015 № 312 о/с в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в запас за п. Г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, майора міліції ОСОБА_1.

2)зобовязати УМВС України в Черкаській області у передбачений ст.. 32 та 40 КЗпП України, п. 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України спосіб перевести ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу Лисянського РВ УМВС на посаду яка відповідає її кваліфікації та досвіду роботи до Лисянського відділення Звенигородського відділу ГУ Національної поліції України в Черкаській області.

3)стягнути з УМВС України у Черкаській області на користь ОСОБА_1 грошове та речове забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу з 06.11.2015.

4)стягнути з УМВС України в Черкаській області на користь позивача 50000 грн. моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що позивача звільнено за відсутності правових підстав і з порушенням вимог законодавства, без врахування наявності пільг та гарантій позивача, як жінки, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до 3-х років.

Представник відповідачів щодо задоволення адміністративного позову заперечувала з підстав викладених у письмових запереченнях, що позивача звільнено з огляду на набуття чинності Законом України Про Національну поліцію у звязку зі скороченням штатів із-за ліквідації органу державної влади.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з 16.08.1999.

Суд встановив, що позивачка станом на час звернення з позовом відповідно до наказу УМВС уЧеркаській області № 285 о/с від 16.10.2015 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 14.08.2015 по 17.12.2015.

Наказом УМВС України в Черкаській області від 06.11.2015 № 312 о/с заступника начальника СВ Лисянського РВ УМВС майора міліції ОСОБА_1 звільнено з ОВС в запас ЗС України за п. 64 г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Суд звернув увагу, що підставою звільнення позивача зазначено Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII Про Національну поліцію.

Відповідно до п.1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Оскільки перше офіційне опублікування відбулося в газеті Голос України 06.08.2015 (випуск № 141-142), Закон набрав законної сили з 07.11.2015, окрім вищевказаних норм. Тобто оскражуване рішення прийнято на підставі норм Закону, які ще не набули чинності.

З дня опублікування цього Закону (п.8 Розділу XI) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження відповідних працівників.

Разом з тим, згідно з п.9 Розділу XI Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Суд зясував, що до часу звернення з цим позовом позивач звертався у письмовій формі до УМВС з приводу наявності бажання проходження служби в поліції у відповідності до рапорту зареєстрованого за вх. № 1/рп-77 від 06.11.2015. Проте, відповідач не перевіряв останню на відповідність вимогам до поліцейських даних послужного списку позивача, наявність його згоди на проходження конкурсу на відповідні посади.

Відповідно до п. 10 Розділу XI Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (п.11 Розділу XI).

Разом з тим, автоматичне звільнення позивача оскаржуваним наказом 06.11.2015 на підставі Закону суд вважає таким, що не відповідає його вимогам, оскільки його застосування відбулося до часу набрання ним чинності. До вказаної дати відповідач мав керуватися вимогами діючого Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Суд звернув увагу, що звання майора міліції відповідно до п. 2 Розділу І Положення належить до старшого начальницького складу. На підставі п.70 Положення звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться:

до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ;

осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.

На підставі вимог вищевказаного абзацу другого п.10 Розділу XI Закону суд для вирішення спору та оцінки дотримання відповідачем способу, строків, меж, визначеним законом, як того вимагає ст. 19 Конституції України, врахував абзац восьмий п. 8 Положення, який передбачає виключний перелік підстав, за наявності яких провадиться дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ:

за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії;

у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі;

за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;

у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;

за службовою невідповідністю;

у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення;

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку;

у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі.

З аналізу вказаної норми суд дійшов висновку, що умовою скорочення вказаних осіб є відсутність можливості використання на службі. Зважаючи на це, суд врахував відсутність належних доказів дотримання відповідачем цих умов.

Відповідно до п. 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік). Підп. г вказаної норми передбачає можливість звільнення через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Суд зясував, що оскаржуване рішення прийняте уповноваженою посадовою особою, але всупереч вимог діючого законодавства. Так, позивачу не пропонувалося іншої посади в органах внутрішніх справ, а отже не виконано вищевказаного обов'язку встановити можливість використання його на службі в органах внутрішніх справ.

Згідно з п.10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи відповідно до вимог абзацу третього ст.178 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.

Згідно з абзацом третім ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014, 04.11.2014 встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобовязання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), КЗпП України не передбачає.

Зваживши на вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до абз.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки діяльність УМВС України в Черкаській області не припинена, наявні підстави для поновлення позивачки на посаді в органі, з якого її було звільнено.

Крім того, у зв'язку з поновленням на роботі, суд вбачає за необхідне стягнути у відповідності до КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу, проте не з дня звільнення, а з 18.12.2015 у зв'язку з виходом на роботу після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягненя нею 3-ох річного віку.

Пунктом 3.6.2 наказу МВС України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31.12.2007 № 499 визначено, що особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Таким особам призначається державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно із Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Що ж стосується позовних вимог до ГУ Національної поліції у Черкаській області останні задоволенню не підлягають, оскільки поліція як державна установа не є правонаступником УМВС, і службу в ньому позивач не проходив. У випадку реорганізації у правонаступника виникає обовязок зясувати можливість переведення працівника.

Однак питання переведення суд не вправі вирішувати.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обовязок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року №137-V Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) та якої не дотримався відповідач.

Так, відповідно до п.1 ч. 1 кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає. Працюючі жінки у разі материнства мають право на особливий захист. Усі працівники мають право на захист у випадках звільнення. Кожна людина має право на захист від бідності та соціального відчуження. (пункти 8, 24, 30 ч. І вказаної Хартії)

Відповідно до ст.20 ч.ІІ Європейської соціальної хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на рівні можливості та рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі Сторони зобов'язуються визнавати це право і вживати відповідних заходів для забезпечення його застосування або для сприяння його застосуванню у таких галузях:

a) працевлаштування, захист від звільнення та професійна реінтеграція;

b) професійна орієнтація, підготовка, перепідготовка та перекваліфікація;

c) умови працевлаштування і праці, включаючи винагороду;

d) професійний ріст, включаючи просування по службі.

Статтею 24 ч. ІІ вказаної Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

З метою забезпечення ефективного здійснення права працівників отримувати інформацію та консультації у випадках колективного звільнення Сторони відповідно до ст.29 ч.ІІ Європейської соціальної хартії зобов'язуються забезпечити, щоб роботодавці до такого колективного звільнення завчасно інформували і консультували представників працівників щодо шляхів і засобів запобігання колективному звільненню або обмеження кількості звільнюваних осіб і пом'якшення наслідків звільнення, наприклад шляхом вжиття соціальних заходів, спрямованих, зокрема, на надання відповідним працівникам допомоги у працевлаштуванні або перепідготовці.

Наказом МВС України від 07 серпня 2015 року № 959 затверджено План заходів Міністерства внутрішніх справ України з організації виконання Плану заходів щодо забезпечення виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) на 2015 - 2019 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року №450-р.

Оскільки діяльність органу, в якому безпосередньо несла службу позивачка, не припинено, що підтверджується даними з ЄДРПОУ станом на часу судового вирішення спору, а його ліквідація не передбачає правонаступництва, питання працевлаштування на рівнозначній звільненій посаді (переведення) (у т.ч. за відсутності її письмового звернення) на службі в органах внутрішніх справ у державному органі, який отримав функціональні повноваження органу, з якого позивачку звільнено, не у компетенції суду.

Тому, керуючись ст.11 КАС України про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог для повного вирішення спору, суд дійшов висновку поновити позивача в органі, в якому він ніс службу (на посаді, якого його звільнено у відповідача), з часу, коли він вважався звільненим, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У межах вирішеного спору суд акцентує увагу осіб, які брали участь у справі, що ст.256 КАС України встановлює підстави, за яких рішення суду виконується негайно (ч.1), а які можуть допускатися до негайного виконання за результатами розгляду клопотання сторін (ч.2 зазначеної статті). Відповідно до п.3 ч.1 ст.256 КАС України постанова суду про поновлення на посаді працівника у відносинах публічної служби виконується негайно.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31.03.1995 №4, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що позивач не обґрунтував підставу відшкодування йому моральної шкоди, оскільки не надав жодного доказу, який би підтверджував заподіяння такої шкоди, в зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50000 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не надав, правомірності прийнятого ним наказу не довів.

Частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в задоволенні вимог згідно яких позивач сплатила судовий збір відмовлено, то сума сплаченого судового збору не підлягає до повернення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94,159 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Черкаській області від 06.11.2015 № 312 о/с в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в запас майора міліції ОСОБА_1 за п. 64 Г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України.

Поновити майора міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділення Лисянського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з 06.11.2015 року.

Стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.12.2015 по 08.02.2015.

Зобовязати Головне управління Національної поліції в Черкаській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію, у Головному управлінні Національної поліції в Черкаській області та видати відповідний наказ з цього приводу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді на час звільнення та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.В. Мишенко

Повний текст постанови виготовлено 10.02.2016