Постанова № 55650982, 04.02.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 року № 813/5857/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Зубач С.А.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представників відповідача - Карпової О.О., Кудрі І.Я.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної Гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Командир Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної Гвардії України про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, -

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної Гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Командир Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної Гвардії України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправним наказ т.в.о. командира військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об' єднання Національної гвардії України від 17.09.2015 № 520 «Про підсумки службового розслідування по факту отримання травми» та скасувати його; зобов'язати відповідача провести розслідування та поставити на облік нещасний випадок, що відбувся з сержантом ОСОБА_1 15.01.2015 р., згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 р. № 1346 та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.01.2015 близько 18 год. 30 хв. під час виконання службово-бойового завдання на блокпосту, в результаті спостереження масованого артилерійського острілу з території, що контролювалася ворожими військовими групуваннями, прямуючи в укриття, оступився і впав на бруствер у траншеї. У зв'язку з падінням отримав травму лівої половини грудної клітки. З приводу цього, 16.01.2015 позивач звернувся до начальника медичної частини батальйону - капітана ОСОБА_5 та в місці розташування блокпосту отримав симптоматичне лікування. У зв'язку із отриманням травми під час виконання службово-бойового завдання, для підтвердження вказаного факту з метою подальшого отримання відповідного статусу та державного соціального забезпечення, 17.08.2015 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини 1241 з проханням про проведення службового розслідування. За результатами службового розслідування, наказом т.в.о. командира військової частини 1241 від 17.09.2015 № 520 «Про підсумки службового розслідування по факту отримання травми» було наказано вважати таким, що не підтвердився факт отримання травми гранатометником 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення сержантом ОСОБА_1 Вказаний наказ позивач вважає протиправним та таким, що порушує його права з огляду на те, що нещасний випадок, що став наслідком отримання травми стався у військовій частині Національної гвардії України, до розслідування підлягають застосуванню норми Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 р. № 1346. Відповідно до п. 2.1 та 2.2 розслідуванню за нормами положення підлягають будь-які нещасні випадки, а за результатами складаються акти за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки (в тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов'язків. Однак, всупереч вказаній нормі відповідачем складено висновок службового розслідування, а не акт розслідування нещасного випадку, внасліодок чого позивачу завдано моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, та дали пояснення аналогічні позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, надавши письмові заперечення на позовну заяву, які обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 порушивши вимоги п.п. 3.1. п. З Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 р. № 1346., а саме, негайно не повідомив безпосереднього керівника про можливе отримання ним травми 15.01.2015, а повідомив тільки 17.08.2015 призвело до того, що командиром військової частини 1241 не було призначено та проведено службове розслідування на підставі Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України затвердженого вказаним Наказом, яке б зумовило встановлення по "гарячим слідам" всіх причин та обставин можливого отримання травми Позивачем. Тому, на підстваві Рапорту Позивача від 17.08.2015 наказом командира частини було призначено проведення службового розслідування у відповідності до п.п. 3.19. п. З Наказу.

Зазначає, що згідно з висновком службового розслідування не встановлено факту отримання травми позивачем, оскільки відповідно до Журналу бойових дій, 15.01.2015 артобстріл Блок-посту № 37, на якому ніс службу позивач не проводився; існують розбіжності в поясненнях позивача та свідків щодо годин артобстрілу, у журналі ведення бойових дій відстуні записи про отримання травми позивачем, службова характеристика, на зміст якої спирається Позивач не погоджена підписом командира військової частини та не скріплена гербовою печаткою військової частини, отже, немає ніякої юридичної сили, оскільки зміст її може не відповідати дійсності, у виписці із медичної картки стаціонарного хворого № 1208015 Обласної клінічної лікарні м. Івано-Франківськ зазначено зі слів Позивача, що ураження суглобів в останнього відбувається у нього протягом 5 років та ліктів і колінних суглобів протягом 3 років, а позивач призваний до військової частини у резерв 08.08.2014, тобто вище вказані хвороби набув ще до призову у військову частину. З огляду на вказане, просили в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з такого.

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

ОСОБА_1 призваний для проходження військової служби у резерві Національної гвардії України з 08.08.2014 гранатометником 2-го відділення 2-го взводу 1-ої роти батальйону оперативного призначення Національної гвардії України Військова частина 1241.

З 08.08.2014 по 15.10.2014 виконував службово-бойове завдання в зоні проведення антитерористичної операції на блокпосту № 19 у місті Попасна Луганської області, а з 03.01.2015 по 07.03.2015 - на блокпосту № 37 у селі Кримське Новоайдарського району Луганської області.

Як вказує позивач 15.01.2015 близько 18 год. 30 хв. під час виконання службово-бойового завдання на блокпосту, в результаті спостереження масованого артилерійського острілу з території, що контролювалася ворожими військовими групуваннями, прямуючи в укриття, оступився і впав на бруствер у траншеї. У зв'язку з падінням отримав травму лівої половини грудної клітки. З приводу цього, 16.01.2015 позивач звернувся до начальника медичної частини батальйону - капітана ОСОБА_5 та в місці розташування блокпосту отримав симптоматичне лікування, що підтверджується довідкою начмеда БОП капітана ОСОБА_5 від 17.09.2015.

17.08.2015 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини 1241 з проханням про проведення службового розслідування.

Наказом т.в.о. командира військової частини 1241 від 19.08.2015 р. № 459 було призначено комісію для проведення службового розслідування по факту отримання травми.

За результатами службового розслідування 17.09.2015 складено висновок службового розслідування, який затверджений т.в.о. командира військової частини 1241 підполковником ОСОБА_7.

Згідно з висновком службового розслідування відомості, що стали підставою для проведення даного службового розслідування запропоновано вважати такими, що не підтверджуються. Вказано, що під час вивчення матеріалів службового розслідування випливають розбіжності щодо вказаних позивачем даних та неподання сержантом ОСОБА_1 підтверджуючих документів про отримання травми під час виконання СБЗ в зоні проведення АТО.

Відповідно до цього, наказом т.в.о. командира військової частини 1241 від 17.09.2015 р. № 520 «Про підсумки службового розслідування по факту отримання травми» було наказано вважати таким, що не підтвердився факт отримання травми гранатометником 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення сержантом ОСОБА_1

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Приймаючи рішення по суті, суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 №1346 затверджено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України (далі Порядок №1346), який регулює питання щодо порядку розслідування нещасних випадків, поранень, професійних захворювань, які трапляються із особами рядового та начальницького складу, курсантами та слухачами, військовослужбовцями та іншими категоріями працюючих в системі МВС України.

Відповідно до п.2.1 Порядку №1346 розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі (далі - нещасні випадки).

Згідно п.2.2 Порядку №1346 за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1 (додаток 1) і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.

Пунктом 2.4 Порядку №1346 передбачено, що якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1, тобто нещасний випадок не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ (додаток 2).

Суд зазначає, що відповідно до п.3.1 Порядку №1346 про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги.

З матеріалів справи судом встановлено, що про ушкодження здоров'я, заподіяне травмою, отриманою ОСОБА_1 15.01.2015 р., він повідомив свого безпосереднього керівника в умовах виконання службово-бойового завдання - командира батальйону оперативного призначення В/Ч 1241 полковника ОСОБА_8 (згідно з п. 5.1 Положення про підрозділи (загони) спеціального призначення Національної гвардії України, затвердженого наказом МВС України від 09.07.2014 р. № 651 безпосереднє керівництво підрозділом (загоном) здійснюється командиром підрозділу (загону), який є прямим начальником особового складу підрозділу (загону).

Факт повідомлення про нещасний випадок підтверджується службовою характеристикою від 15.07.2015 р., в якій ОСОБА_8 визнає факт травмування ОСОБА_1

Згідно з довідкою начальника медичної частини батальйону капітана ОСОБА_5 від 17.09.2015 ОСОБА_1 16.01.2015 звернувся до начальника медичної частини батальйону - капітана ОСОБА_5 за медичною допомогою у зв'язку з отриманням травми та в місці розташування блокпосту отримав симптоматичне лікування.

В судовому засіданні капітан ОСОБА_5, який був начальником медичної частини батальйону та має медичну освіту був допитаний в якості свідка та пояснив, що 16.01.2015 ОСОБА_1 звернувся до нього за медичною допомогою із скаргами на забій потиличного та грудного відділів хребта, обмеженість рухів верхніх кінцівок, болі при ході.

В подальшому, 17.08.2015 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини 1241 з проханням про проведення службового розслідування нещасного випадку, який стався з ним 15.01.2015.

Відповідно до п.3.5 Порядку №1346 керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС.

Пунктом 3.8 Порядку №1346 передбачено, що комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) зобов'язана протягом трьох діб після утворення комісії:

- обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, і одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- визначити відповідність умов служби (праці, навчання) вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

- з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку (у тому числі поранення), визначити осіб, які припустилися порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

- визначити, чи трапився нещасний випадок (у тому числі поранення) у період проходження служби при виконанні службових обов'язків (не пов'язаний з виконанням службових обов'язків) або в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю потерпілого в охороні громадського порядку, громадської безпеки або в боротьбі зі злочинністю;

- скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5 (додаток 4) у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1 (НТ) у п'яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію.

Відповідно до п.3.12 Порядку №1346 до першого примірника акта розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5 (далі - акт розслідування нещасного випадку) долучаються: акт за формою Н-1 (НТ), пояснення свідків, потерпілого, витяги з нормативних документів, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують місце події (робоче місце), стан технічних засобів (транспорту, устаткування, апаратури тощо), діагноз травми, медичний висновок щодо втрати здоров'я потерпілим у результаті нещасного випадку (у тому числі поранення), а в разі необхідності - також висновок щодо наявності в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Суд зазначає, що нещасні випадки (у тому числі поранення), про які складаються акти за формою Н-1 (НТ), реєструються у підрозділі в журналі за встановленою формою (додаток 5). Керівник підрозділу повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 (НТ) протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підрозділу, - протягом доби після одержання необхідних матеріалів (п.3.13, п.3.14 Порядку №1346).

Крім того, відповідно до п.3.15 Порядку №1346 затверджені акти Н-1 (НТ) разом з актом розслідування нещасного випадку Н-5 не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування видаються потерпілому або його довіреній особі, а також надсилаються:

- керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підрозділу разом з першими примірниками актів розслідування нещасного випадку (поранення) за формами Н-5, Н-1 (НТ) та всіма іншими матеріалами розслідування;

- керівнику відповідної служби державного нагляду за охороною праці МВС, ГУМВС, УМВС разом з примірниками актів розслідування нещасного випадку (поранення) за формами Н-5, Н-1 (НТ) і копіями всіх матеріалів розслідування;

- органу, до сфери управління якого належить підрозділ, - акти розслідування нещасного випадку (поранення) за формами Н-5, Н-1 (НТ);

- до особової справи потерпілого - акт Н-1 (НТ).

У відповідності до п.п. 3.19. п. З Наказу "Нещасний випадок (у тому числі поранення), про який безпосереднього керівника потерпілого чи керівника підрозділу своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нещасного випадку настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з цим Порядком протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси.

У звязку із тим, що ОСОБА_1 подав рапорт про проведення службового розслідування 17.08.2015 відповідачем на підставі п.п. 3.19. п. З Наказу проведено службове розслідування протягом місяця та 17.09.2015 складено та затверджено висновок службового розслідування по факту отримання травми гранатометника 2 відділення 2 взводу 1 роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення сержанта ОСОБА_1.

З матеріалів справи, зокрема заперечень представника відповідача, судом встановлено, що на момент судового розгляду справи в суді за результатами службового розслідування складено лише висовок службового розслідування, акти за результатами проведеного службового розслідування не складались та не затверджувались у зв'язку з тим, що факт отримання травми ОСОБА_1 не підтвердився.

Стосовно посилань представника відповідача на не підтвердження факту отримання травми ОСОБА_1, зокрема неподання позивачем підтверджуючих документів про отримання травми під час виконання СБЗ в зоні проведення АТО та розбіжностей щодо вказаних даних, суд зазначає таке.

Відповідач апелює на відсутність документального підтвердження факту отримання травми, зокрема, журнал бойових дій за 15.01.2015 та журнал звернень амбулаторних хворих, недостовірність доказів позивача наданих суду - довідки начальника медичної служби ОСОБА_5 від 17.09.2015, службової характеристики, виписок з медичної документації - та доказів, які у процесі розслідування свідчили на користь встановлення обставин отримання травми - пояснення очевидців.

З приводу документального не оформлення, а саме того, що відповідно до Журналу бойових дій, який ведеться у кожному підрозділі, який виконує службово-бойове завдання в зоні АТО, 15.01.2015 артобстріл Блок-посту № 37, на якому ніс службу позивач не проводився, суд зазначає таке.

В матеріалах справи містяться копії інформаційних повідомлень прес-центру АТО з порівнянням змісту офіційних зведень про оперативно-бойову ситуацію, що оприлюднювалися прес-центром АТО з записами у журналі бойових дій за відповідні періоди, які свідчать про існування істотних розбіжностей щодо фіксування бойових дій (у журналі відсутні відомості про обстріл з РСЗВ «Град» протягом дня 14.01.2015 р., хоча у зведеннях станом на 18:00 год 14.01.2015 р. вказується про обстріл н.п. Кримське; аналогічно у зведеннях прес-центру АТО станом на 18:00 год. 15.01.2015 р. та 07:00 год. 16.01.2015 р. н.п. Кримське характеризується як одне з найчастіше обстрілюваних місць, в тому числі із застосуванням протягом усього дня та ночі 15.01.2015 р. РСЗВ «Град», але у журналі бойових дій блокпостів, що охороняють цей населений пункт знову жодних відомостей; аналогічні невідповідності дає порівняння офіційної інформації і щодо інших наведених у витягу з журналу дат).

Суд критично оцінює доводи представника відповідача з приводу того, що при проведенні службового розслідування не взято до уваги пояснення очевидців, яких вказав ОСОБА_1 через це, що останні є «шаблонними» та очевидці є вихідцями з Львівської області так як і позивач.

Суд зазначає, що проведення процедури службового розслідування передбачає також опитування свідків, отримання пояснень від потерпілого, одержання інформації із закладів охорони здоровя, тощо, при цьому суд зауважує, що комісія вправі опитувати свідків не лише тих, які вказав сам потерпілий, а й тих, яких вважає за потрібне сама і не зобов'язана обмежуватись лише даними потерпілого.

Щодо посилань представника відповідача на те, що начальник медичної служби БОП капітан ОСОБА_5 видав позивачу довідку від 17.09.2015 про те, що останній звертався до нього за медичною допомогою 16.01.2015, хоча ОСОБА_5 17.09.2015 знаходився на лікуванні в м.Львів, а позивач 17.09.2015 знаходився на лікуванні в СМЗ УМВС в Івано-Франківській області на відстані близько 130 км. один від одного, суд зазначає, що капітан ОСОБА_5 був допитаний в судовому засіданні в якості свідка та підтвердив факт отримання позивачем травми 15.01.2015.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. командира військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України від 17.09.2015 № 520 «Про підсумки службового розслідування по факту отримання травми».

Стосовно позовних вимог про зобовязання відповідача провести розслідування та поставити на облік нещасний випадок, що відбувся з сержантом ОСОБА_1 15.01.2015 р., згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 р. № 1346, суд зазначає таке.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення, проведення та затвердження результатів службового розслідування нещасного випадку є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Як слідує зі змісту Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Суд зазначає, що зобовязавши відповідача поставити на облік нещасний випадок, що відбувся з сержантом ОСОБА_1 15.01.2015, суд фактично підмінить орган виконавчої влади та встановить обставини, які повинен встановити відповідач за результатами службового розслідування. Таким чином, задоволення таких позовних вимог є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

У зв'язку з наведеним, суд, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, вважає за доцільне зобов'язати військову частину 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної Гвардії України повторно провести розслідування нещасного випадку, що стався з сержантом ОСОБА_1 15.01.2015.

Що стосується відшкодування моральної шкоди суд виходив з наступного.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4 обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

З приводу заподіяння моральної шкоди, позивач в позовній заяві зазначив, що заперечення факту отримання травми при виконанні службово-бойового завдання, всупереч об'єктивним свідченням стало приниженням честі та гідності позивача як особи, яка чесно виконувала свій обов'язок перед Батьківщиною. За змістом п. 3 оскаржуваного Наказу, він оголошений перед особовим складом, тобто фактично серед його бойових товаришів, що стало черговим приниженням, намагаючись показати його як симулянта, що хоче отримати неналежні йому соціальні гарантії. Все це істотно вплинуло на його, і без того підірване здоров'я, зумовило погіршення самопочуття. Для оперативного вирішення питань відновлення прав йому доводиться вживати додаткові заходи правового захисту - консультування, звернення до суду.

Однак, в ході розгляду справи позивачем та представником позивача не було надано суду будь-яких доказів в підтвердження факту завдання та існування моральної шкоди, не було визначено, з яких саме міркувань позивач виходить, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 10 000 гривень, чому саме ця сума є відповідним відшкодуванням. Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування моральної шкоди та в чому вона полягає.

Крім того, позивачем не доведено причинно - наслідковий зв'язок між діями відповідача та його моральними стражданнями і погіршенням стану здоров`я.

Виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на суб'єктів владних повановжень покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування зроблених ним висновків чи прийнятих ним рішень.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15.11.2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980 року).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, не доведено у відповідності до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України висновків, зроблених під час службового розслідування щодо неотримання травми позивачем, а вимоги позивача частково знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, а відтак позов підлягає до задоволення частково.

Питання щодо присудження судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. командира військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України від 17.09.2015 № 520 «Про підсумки службового розслідування по факту отримання травми».

Зобов'язати військову частину 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної Гвардії України повторно провести розслідування нещасного випадку, що стався з сержантом ОСОБА_1 15.01.2015.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Р.М. Брильовський