Рішення № 55647010, 02.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2016Справа №910/31322/15За позовом Комунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва»

до Приватного підприємства «Ластівка»

про стягнення 15 336,98 грн.

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Комунальне підприємство «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва» (далі також - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Ластівка» (далі також - відповідач) суми боргу в розмірі 15 336,98 грн. за орендні платежі, а саме 9 273,76 грн. основного боргу, 598,56 грн. пені, 364,78 грн. 3% річних та 5 099,88 грн. інфляційних втрат. Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на послуги адвоката в розмірі 1 400,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва №663 від 01.06.2010р., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за період з 31.12.2013р. по 28.02.2015р., що зумовило нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2015р. порушено провадження у справі №910/31322/15, розгляд справи призначено на 02.02.2015р.

В судове засідання 02.02.2015р. представники від сторін не з'явились.

Від позивача до суду надійшло клопотання про можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника або про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України пір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш ніж на п'ятнадцять днів.

Враховуючи те, що сторонами в справі не заявлялось клопотань про продовження строку розгляду спору у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що у суду відсутня можливість відкласти розгляд справи в межах двохмісячного терміну, з огляду на те, що він спливає 11.02.2016р., клопотання позивача про відкладення слухання справи задоволенню не підлягає.

Клопотання позивача щодо можливості розгляду справи за відсутності повноважного представника в судовому засіданні прийнято судом до уваги.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість сторонам реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 02.02.2016р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2010р. між позивачем (орендодавець за Договором) та відповідачем (орендар за Договором було укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва №663 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач на підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 27.05.2010р. №309 передає, а відповідач приймає в оренду нерухоме майна (будівлі, споруди, приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади Дарницького у місті Києві району (далі - об'єкт оренди), за адресою: вул. Кошиця, 11, під книжковий кіоск.

Об'єктом оренди є нежиле приміщення, загальною площею: 18,0 кв.м., в т.ч. на 1 поверсі. (п. 2.1. Договору).

За користування об'єктом оренди відповідач сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методи розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Дарницького району м. Києва, затвердженої рішенням Дарницької райради від 19.12.2007р. №13 та на дату підписання Договору становить 25,11 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 451,97 грн. (п. 3.1. Договору).

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 3.6. Договору орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця на рахунок позивача.

Додатковою угодою 1-239/2015 від 19.03.2015р. до Договору відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011р. №34/6250, Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, відповідач, позивач (первісний балансоутримувач) та Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва (новий балансоутримувач), враховуючи рішення Київської міської ради від 09.10.2014р. №270/270 та розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 30.01.2015р. №33, сторони дійшли згоди про таке: Комунальне підприємство «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва» передає, а Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права та обов'язки орендодавця за Договором. Комунальне підприємство «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва», яке було орендодавцем по Договору, в подальшому виступає балансоутримувачем. Сторони погодили, що орендна плата сплачується відповідачем на рахунок балансоутримувача (позивача).

Згідно Акту прийому-передачі орендованого приміщення до Договору оренди №663 від 01.06.2010р. позивачем передано, а відповідачем прийнято в орендне користування згідно з Договором нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 11, загальною площею 18,0 кв.м., під книжковий кіоск.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по сплаті орендної плати за період з 31.12.2013р. по 28.02.2015р. в розмірі 9 273,76 грн., у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлялась претензія №385 від 30.04.2015р. з вимогами сплатити наявну заборгованість.

Жодної відповіді на вказану претензію відповідачем надано не було, доказів сплати наявної заборгованості до суду не подано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Положеннями п. 4.2. Договору встановлено обов'язок орендаря вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати за Договором не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за пред'явлений до стягнення період становить 9 273,76 грн.

Пунктом 3.6. Договору визначено строк виконання обов'язку щодо оплати орендних платежів, а саме не пізніше 15 числа поточного місяця.

Таким чином, прострочення порядку сплати відповідачем орендних платежів та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою рахується з 16 числа поточного місяця.

Вказану заборгованість відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 9 273,76 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 6.2. Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму пені в розмірі 598,56 грн., розраховану за період з 16.12.2014р. по 15.09.2015р.

Відповідно до п. 6.2 Договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. в період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3).

Перевіривши наведений позивачем розрахунок сум пені, судом встановлено, що здійснений він у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому, за порушення відповідачем строків сплати орендних платежів за Договором, підлягає стягненню пеня, нарахована позивачем, а отже, згідно вищенаведних розрахунків, сума пені за порушення відповідачем строків оплати орендної плати за Договором становить 598,56 грн., а тому позовні вимоги в справі №910/31322/15 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 364,78 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 099,88 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми 3% річних, судом визнано його обґрунтованим, та таким що підлягає задоволенню.

Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведені позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми інфляційних збитків, судом визнано його обґрунтованим та таким, що здійснений в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», а тому, сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 3 377,00 грн.

Таким чином з огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 364,78 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 5 099,88 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/31322/15 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 9 273,76 грн., суми пені в розмірі 598,56 грн., суми 3% річних в розмірі 364,78 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 5 099,88 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суми витрат на послуги адвоката в розмірі 1 400,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Так, відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 16.01.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до п. 1 ст. 1 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (ст. 6 закону).

Таким чином, задля стягнення суми судових витрат оплаті правової допомоги в розмірі 1 400,00 грн. необхідною умовою є надання до матеріалів справи документального підтвердження таких витрат.

Окрім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Також, згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, позивачем додано до позовних матеріалів копію Договору про надання юридичних послуг від 07.10.2015р., виписку по банківському рахунку від 26.10.2015р. з доказами проведення адвокату Пипченко Б.Ю. суми коштів в розмірі 1 400,00 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №5209 від 29.08.2012р.

Однак, як встановлено судом, до матеріалів справи позивачем не додано належним чином засвідченої копії витягу з Єдиного реєстру адвокатів України (ст. 17 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Окрім того, відповідно до п. 5.1. Договору про надання юридичних послуг від 07.10.2015р., укладеного між позивачем та адвокатом Пипченко Б.Ю., підтвердження виконання адвокатом робіт, конкретних доручень в рамках даного Договору здійснюється шляхом підписання актів виконаних робіт (наданих послуг) на кожному етапі виконання даного Договору.

Однак, до матеріалів справи позивачем не надано писаний між ним та адвокатом Пипченко Б.Ю. акт виконаних робіт.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 1 400,00 грн. задоволенню не підлягають.

Судові витрати позивача, в розмірі 1 218,00 грн., відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Ластівка» (код ЄДРПОУ 32376605; адреса: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 11) на користь Комунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва» (код ЄДРПОУ 35660296, адреса: 02121, м. Київ, вул. Вербицького, 32) суму основного боргу в розмірі 9 273,76 грн. (дев'ять тисяч двісті сімдесят три гривни 76 копійок), суму пені в розмірі 598,56 грн. (п'ятсот дев'яносто вісім гривень 56 копійок), суму 3% річних в розмірі 364,78 грн. (триста шістдесят чотири гривни 78 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 5 099,88 грн. (п'ять тисяч дев'яносто дев'ять гривень 88 копійок) та суму судового збору в розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.2016р.

Суддя С.М. Морозов