Рішення № 55646429, 10.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.16р.

Справа № 904/10499/15

За позовом: Державного підприємства «Овруцьке лісове господарства», с. Дубовий Гай

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тезза», смт. Ювілейне

Про: стягнення 107 767, 56 грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

ДП «Овруцьке лісове господарство» (позивач) звернувся з позовом до ТОВ «Тезза » (відповідач) про стягнення 107 767, 55 грн. заборгованості ( в т.ч.: 30 703, 01 грн. – основна заборгованість та 77 064, 55 грн. – пеня за період 06.07.14р. – 19.11.15р.) за договором купівлі-продажу №5 від 02.06.14р., укладеним між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх обов’язків за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару. Позивач явку свого представника до судових засідань не забезпечив, витребувані судом документи надав та клопотав розглядати справу без участі його представника.

ТОВ «Тезза» (відповідач) відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судових засідань не одноразово не з’явився, не зважаючи на ту обставину, що про час та місце судових засідань був своєчасно повідомлений на адресу, зазначену в позовній заяві, договорі купівлі-продажу №5 від 02.06.14р. ( що підтверджується відповідними повідомленнями, повернутими органами зв’язку з позначкою: « за закінченням терміну зберігання», а.с.58-59, 62). Як зазначено в п.4 Інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»: до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій». Враховуючи вищезазначене, суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відзиву на позов та представників сторін – за наявними в справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.06.14р. між ДП «Овруцьке лісове господарство» (продавець) та ТОВ «Тезза» (покупець ) укладено договір купівлі-продажу №5, відповідно до умов якого продавець у період 02.06.14р. – 05.07.14р. продав (поставив) покупцю товар на загальну суму 44 703, 01 грн. ( що підтверджується товарно-транспортними накладними №002162 від 02.06.14р. - на суму 13 483, 50 грн., №002707 від 25.06.14р. - на суму 15 362, 05 грн.; №002494 від 05.07.14р. - на суму 15 857, 46 грн.; та довіреностями на отримання відповідачем товару, а.с.13- 21).

Згідно п.2.3. договору покупець здійснює оплату в безготівковій формі шляхом перерахування визначеної суми на поточний рахунок продавця відразу (100%) після підписання сторонами товарно-транспортної накладної . Покупець зобов’язаний прийняти товар і оплатити його вартість згідно з умовами, визначеними п.п. 2.2., 2.3. і 3.2. цього договору. (п.4.2. договору)

В п.5.1. договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем п.4.2. даного договору він сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5 % вартості товару за кожний день прострочення виконання зобов’язання. (а.с.11-12).

За твердженням позивача, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов’язань поставлений на його адресу товар у встановлений договором строк не оплатив (сплачено лише 14 000, 000 грн.); у зв’язку з чим ( згідно наданого позивачем розрахунку та акту звірки розрахунків ) за відповідачем станом на 19.11.15р. рахується заборгованість в розмірі 30 703, 01 грн. (44 703, 01 грн. – 14 000, 00 грн. = 30 703, 01 грн.) (а.с.9, 50 ).

Окрім того - позивач відповідно до п.5.1. нарахував відповідачу: 77064, 56 грн. – пені ( за період 06.07.14р. – 19.11.15р.) (а.с.4).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст.655 ЦК України ). У відповідності із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст.525 ЦК України).Відповідно до приписів ст.33 ГПК України : кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідачем жодних доказів на спростування обставин, викладених в позовній заяві, не надано

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позивних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 30 703, 01 грн. основної заборгованості за договором. Однак, суд не погоджується зі здійсненими позивачем нарахуванням відповідачу пені, оскільки таке нарахуванням було здійсненне позивачем з порушенням норм чинного законодавства виходячи з наступного.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» №543/96-ВР від 22.11.1996р. розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Згідно п. 2.9 Пленуму : за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Враховуючи вищезазначене та те, що позивач здійснив нарахування відповідачу пені за період, що перевищує 6 місяців та не врахував приписи ст. 3 Закону України « Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»; суд вважає за необхідне здійснити перерахунок розміру пені та періоду часу , за який вона підлягає стягненню з відповідача. Внаслідок здійсненого судом перерахунку розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача , становить 3 973, 73 грн. ( за період з 06.07.2014р. по 06.01.2015р.).

Враховуючи вищевикладене , суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 30 703, 01 грн. – основної заборгованості за договором та 3 973, 73 грн. – пені; в задоволенні іншої частини позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до приписів п. 4.1. постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.13р. №7, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача; такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Суд звертає увагу на те, що при поданні позовної заяви позивачем (згідно платіжного доручення №4041 від 23.11.15р.) сплачено судовий збір у розмірі 1616,54 грн., що є більшим за розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру , встановлений згідно вимог Закону України «Про судовий збір» в редакції станом на 01.09.15. Необхідно було сплатити з позовних вимог майнового характеру по цій справі – 1616, 51 грн. Таким чином, позивачем зайво сплачений судовий збір в розмірі 0,03 грн.

Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сума судового збору, переплаченого позивачем в зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

На підставі вищевикладеного, керуючись приписами Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13р.; ст.232 ГК України; ст.ст. 525, 526, 655 ЦК України; ст.ст.33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд , -

ВИРІШІИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тезза» (52005, смт. Ювійлене Дніпропетровського району Дніпропетровської області, вул. Польова, буд. 5; код ЄДРПОУ 36934046) на користь позивача - Державного підприємства «Овруцьке лісове господарство» (11103, с. Дубовий Гай Овруцького району Житомирської області; код ЄДРПОУ 00991887): 30 703, 01 грн. – заборгованості за договором ; 3 973, 73 грн. – пені та 520, 15 грн. – витрат на сплату судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.

Суддя Васильєв О.Ю.

10.02.16р.