Ухвала суду № 55646193, 09.02.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

09 лютого 2016 року Справа № 910/13962/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А.(доповідач), суддів:Іванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 27.07.2015 та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.12.2015у справі№ 910/13962/15Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк"доПриватного підприємства "Інтертон"прозвернення стягнення на предмет застави

ВСТАНОВИВ:

Подана касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з наступних підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 111 ГПК України до касаційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

ПАТ "Старокиївський банк" 11.01.2016 звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015.

Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Також, п.п. 2.2 та 2.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із змінами і доповненнями), зазначають, що статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Зокрема, господарським судам слід враховувати, що:

судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК). На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (стаття 38, пункт 4 статті 65 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

З доданого до касаційної скарги платіжного доручення вбачається, що скаржник сплатив суму як за спір немайнового характеру, але оскільки звернення стягнення на предмет застави підлягає вартісній оцінці, то сплата судового збору повинна бути здійснена як за спір майнового характеру.

01.09.2015 набрав чинності Закон України № 484-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", яким внесено зміни до Закону України "Про судовий збір", зокрема, в частині розміру ставок судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 5 п. 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону, у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, визначено, що за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, яка була чинною на час подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата станом на 1 січня становила 1218,00 грн.

Правовий аналіз положень Закону України "Про судовий збір" свідчить про те, що розрахунок судового збору повинен здійснюватися виходячи зі ставок, встановлених цим Законом на момент подачі касаційної скарги, який обчислюється з урахуванням ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 №484- VIII) Законом передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарги на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви незалежно від того, чи оскаржується все рішення (постанова) суду в цілому чи його частина.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога майнового характеру - ціна позову становить 26332,25 грн.

Отже, заявник касаційної скарги повинен був сплати судовий збір, виходячи зі ставок, що визначені підпунктом 5 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та враховуючи п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір", тобто 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, що становить 2192,40 грн. (1827 грн. (судовий збір за подання позовної заяви) х 120%).

Таким чином додане до касаційної скарги платіжне доручення №1 від 11.01.2016 на суму 1653,60 грн. не може бути визнане належним доказом сплати скаржником судового збору у встановленому чинним законодавством розмірі.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Відповідно до ч. 3 ст. ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 86, 111, п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України, Вищий господарський суд України -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у справі №910/13962/15 повернути скаржнику.

Головуючий суддя Л.А. Гольцова

Судді Л.Б. Іванова

Т.П. Козир