Рішення № 55646147, 02.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2016Справа №910/30731/15

За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про виселення та зобов'язання вчинити дії, -

суддя Морозов С.М.

Представники сторін:

від позивача: Глотова С.О. (представник за довіреністю №155/1/03-101 від 12.01.2016р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (надалі також - позивач) звернулося до суду з позовом про виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі також - відповідач) з нежилих приміщень загальною площею 8,10 кв.м. на 1 поверсі в будинку АДРЕСА_2 та зобов'язання останньої передати позивачу вказані нежилі приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач займає вказані приміщення без погодження з власником, тобто без договору і тому незаконно володіє чужим майном без законних підстав.

Відповідачем відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі №910/30731/15 та призначено до розгляду на 26.01.2016р.

В судовому засіданні 26.01.2016р. розгляд справи відкладено до 02.02.2016р., у зв'язку з неявкою відповідача.

В судове засідання 02.02.2016р. відповідач не з'явився, проте надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача та додані до нього докази, судом було відмовлено в його задоволенні, оскільки відповідачем у справі є фізична-особа підприємець, а не окремий його представник, в ГПК України передбачена участь через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу чи з'явитись особисто.

Окрім того, у зв'язку з тим, що в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом було відмовлено, необґрунтованим є і клопотання про продовження строку розгляду спору, в задоволенні якого слід також відмовити.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 02 лютого 2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення Київської міської ради від 27.12.2001р. №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад міста Києва» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 22.02.2002р №347 «Про закріплення нежилих будинків та приміщень, комунальної власності територіальної громади м. Києва» нежилі приміщення в будинку №47 на проспекті Маяковського (згідно з поверховими планами БТІ - АДРЕСА_2) закріплено на праві господарського відання за позивачем.

Як свідчать акт про фактичне використання нежилих приміщень в будинку АДРЕСА_2 від 14.11.2012р., зазначене приміщення загальною площею 8,10 кв.м., яке знаходиться на балансі позивача, фактично займає без договору оренди відповідач.

У зв'язку з цим позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 02.04.2014р. №155/1/03-1308 з вимогою виселитись з нежилих приміщень а будинку АДРЕСА_2 та передати його за актом приймання-передачі представника позивача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу зазначена претензія була надіслана 02.04.2014р., що підтверджується копією фіскального чеку пошитого відділення та копію списку групованих рекомендованих відправлень, проте відповіді на неї не надав, вимоги, викладені у претензії, не виконав, що спонукало позивача звернутись до суду із позовом про виселення відповідача із займаного приміщення та зобов'язання повернути його позивачу.

Судом встановлено, що відповідач займає нежилі приміщень в будинку АДРЕСА_2 без укладення відповідного договору оренди з позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Згідно з ч. 3 ст. 13 «Про оренду державного та комунального майна» передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Враховуючи відсутність між сторонами договору оренди нежилих приміщень загальною площею 8,10 кв.м, що знаходяться в будинку АДРЕСА_2, суд дійшов висновку про те, що відповідач займає їх безпідставно.

Згідно з ч. 3 ст. 136 Господарського кодексу України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

В свою чергу, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Отже, позовні вимоги про виселення відповідача із вказаних приміщень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд зобов'язати відповідача передати позивачу нежилі приміщення загальною площею 8,10 кв.м, що знаходяться в будинку АДРЕСА_2, проте суд не вбачає підстав для задоволення зазначеної вимоги, з огляду на наступне.

Чинним законодавством України, зокрема, приписами Закону України «Про оренду державного та комунального майна», передбачено, що повернення об'єкту оренди відбувається внаслідок розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря.

Судом встановлено, що відповідач займає приміщення загальною площею 8,10 кв.м, що знаходяться в будинку АДРЕСА_2, без достатніх правових підстав, а саме за відсутності відповідного договору оренди. Отже, зазначене приміщення відповідачу не передавалось, а відповідно і не може бути повернуто.

Більше того, перша та друга позовні вимоги є взаємовиключними, оскільки після виселення відповідача з вищевказаних приміщень у нього не буде об'єктивної можливості в подальшому передати їх позивачу.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №915/30731/15 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та виселенню відповідача з нежилих приміщень загальною площею 8,10 кв.м. на 1 поверсі в будинку АДРЕСА_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір позивача, пропорційно частині задоволених позовних вимог, в розмірі 1 218,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1) з нежилих приміщень загальною площею 8,10 кв.м. з нежилих приміщень на 1 поверсі в будинку АДРЕСА_2, що перебуває на балансі Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (код ЄДРПОУ 03366500; адреса: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, будинок 51-А).

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (код ЄДРПОУ 03366500; адреса: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, будинок 51-А) суму судового збору в розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок).

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.2016р.

Суддя С.М. Морозов