Рішення № 55646142, 02.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2016

Справа №910/30621/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Івниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпеко»

про стягнення 49 852,80 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явились;

від відповідача: не з’явились.

Обставини справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Івниця» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпеко» (надалі - відповідач) заборгованості по оплаті вартості послуг в розмірі 49 852,80 грн., в тому числі 49 386,00 грн. основного боргу та 466,80 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору про надання транспортної експедиційної послуги по перевезенню небезпечних вантажів автомобільним транспортом від 19.01.2015р. не в повному обсязі здійснив оплату за надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2015р. прийнято позовну заяву до провадження суддею Морозов С.М., присвоєно їй номер №910/30621/15 та призначено судове засідання на 26.01.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2016р. розгляд справи відкладено до 02.02.2016р., у зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання.

В судове засідання 26.01.2016р. представник від сторін не з’явились.

Від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення слухання справи, яке мотивоване можливим мирним урегулювання спору між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України пір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш ніж на п’ятнадцять днів.

Враховуючи те, що сторонами в справі не заявлялось клопотань про продовження строку розгляду спору у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що у суду відсутня можливість відкласти розгляд справи в межах двохмісячного терміну, з огляду на те, що він спливає 03.02.2016р., клопотання позивача про відкладення слухання справи задоволенню не підлягає.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Віпеко» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 12.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 07.12.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з судовою кореспонденцією було повернуто на адресу суду з відмітками «За закінченням терміну зберігання».

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об’єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

В судовому засіданні 02 лютого 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

19.01.2015р. між позивачем (виконавець за Договором) та відповідачем (замовник за Договором) укладено Договір про надання транспортної експедиційної послуги по перевезенню небезпечних вантажів автомобільним транспортом (надалі – Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов’язання по наданню транспортно-експедиційних послуг по перевезенню небезпечних вантажів відповідача автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 1.2. Договору, найменування вантажу: світлі нафтопродукти.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що вартість по наданню транспортно-експедиційних послуг по перевезенню небезпечних вантажів автомобільним транспортом розраховується за домовленістю сторін та підтверджується в Актах виконаних робіт, підписаних сторонами.

Вартість по наданню транспортно-експедиційних послуг по перевезенню небезпечних вантажів автомобільним транспортом вказується позивачем в рахунку на оплату. (п. 3.3. Договору).

Згідно з п. 6.1. Договору, він набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2015 року. У випадку, якщо ні одна із сторін, за місяць до закінчення терміну дії цього Договору, не заявить про небажання подальшого його продовження, Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік на аналогічних умовах.

Позивачем у відповідності до умов Договору було надано відповідачу транспортні та експедиційні послуги на суму в розмірі 49 386,00 грн., про що свідчить наявний в справі Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000012 від 16.03.2015р., підписаний обома сторонами.

Задля здійснення відповідачем оплати вартості вказаних послуг, позивачем було виставлено Рахунок-фактуру №СФ-0000023 від 10.03.2015р. на вказану суму.

Відповідно до п. 3.4. Договору, відповідач оплачує транспортно-експедиційні послуги по перевезенню небезпечних вантажів автомобільним транспортом по банківським реквізитам позивача, вказаним в цьому Договорі, або рахунку на оплату, на протязі 2-х банківських днів з моменту отримання рахунка, в іншому випадку позивач має право затримати виконання наступного замовлення відповідача, без відшкодування останньому спричинених такою затримкою збитків.

Відповідачем розрахунок за надані позивачем послуги проведено не було, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач не виконав свої зобов’язання за укладеним між сторонами Договором та не сплатив вартість наданих позивачем послуг на суму в розмірі 49 386,00 грн.

У відповідності до п п. 3.4. Договору, відповідач зобов’язаний оплатити транспортно-експедиційні послуги по перевезенню небезпечних вантажів автомобільним транспортом по банківським реквізитам позивача, вказаним в цьому Договорі, або рахунку на оплату, на протязі 2-х банківських днів з моменту отримання рахунка.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з рахунку-фактури №СФ-0000023 від 10.03.2015р., строк його оплати до 14.03.2015р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням п. 3.4. Договору, прострочка оплати відповідачем вартості послуг почалась з 14.03.2015р.

Позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №2007 від 20.07.2015р. з вимогою сплатити існуючу заборгованість.

Відповіді на зазначену претензію відповідач не надав, вартість отриманих від позивача послуг не оплатив.

Таким чином з огляду на вищевикладене, позовні вимоги в справі №910/30621/15 в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 49 386,00 грн. є обґрунтованими.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 466,80 грн. за загальний період нарахування з 04.08.2015р. по 24.09.2015р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він відповідає встановленим законодавством порядку та способу нарахування та є обґрунтованим, у зв’язку з чим позовні вимоги в справі №910/30621/15 в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 466,80 грн. за вказаний вище період підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/30621/15 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 49 386,00 грн. основного боргу та 466,80 грн. 3% річних.

Судовий збір позивача у розмірі 1 218,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпеко» (код ЄДРПОУ 36087505, адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 12) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Івниця» (код ЄДРПОУ 35192488, адреса: 03061, м. Київ, вул. Новопольова, 97-Б) основний борг в розмірі 49 386,00 грн. (сорок дев’ять тисяч триста вісімдесят шість гривень 00 копійок), 3% річних в розмірі 466,80 грн. (чотириста шістдесят шість гривень 80 копійок) та судовий збір в розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.2016р.

Суддя С.М. Морозов