Рішення № 55646059, 01.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2016Справа №910/21718/15

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про розірвання договору та виселення з орендованого майна

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Маринченко Я.В.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача: Ковтун Т.О. (дов.№171 від 25.12.2015),

Від відповідача: не з'явився,

Від третьої особи: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору та виселення з орендованого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008, у частині внесення орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21718/15 та призначено її до розгляду на 10.09.2015 року.

07.09.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

09.09.2015 від відповідача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За наслідками розгляду справи 10.09.2015 суд виніс ухвалу про відкладення її розгляду на 07.10.2015 року.

07.10.2015 суд під час судового засідання задовольнив клопотання відповідача та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, у відповідності до клопотання представників сторін, та оголосив у судовому засіданні перерву до 22.10.2015 року. У задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача суд дійшов висновку відмовити.

За наслідками розгляду справи 22.10.2015 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача від 07.10.2015 про призначення у справі судової експертизи та відкладено розгляд справи на 03.11.2015, про що винесено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 03.11.2015 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

04.11.2015 повторним автоматичним розподілом справ визначено для розгляду справи № 910/21718/15 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Маринченко Я.В., Усатенко І.В.

Ухвалою суду від 04.11.2015 справу №910/21718/15 прийнято до свого провадження вищевказаною колегією суддів та призначено справу до розгляду на 02.12.2015 року.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному розгляд справи 02.12.2015 не відбувся, про що складено відповідну довідку секретарем судового засідання.

Відповідною ухвалою суду від 29.12.2015 розгляд справи призначено на 04.01.2016 року.

04.01.2016 у зв'язку із перебуванням судді Усатенко І.В. у відпустці, повторним автоматичним розподілом справ визначено для розгляду справи № 910/21718/15 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Маринченко Я.В., Сівакова В.В.

Ухвалою суду від 04.01.2016 справу №910/21718/15 прийнято до свого провадження вищевказаною колегією суддів та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.02.2016 року.

До судового засідання 01.02.2016 з'явився представник позивача та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Третя особа не забезпечила явку свого представника до судового засідання 01.02.2016, про поважність причин неявки суду не повідомила, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.02.2008 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено Договір оренди №182-Упр(ДВ)-08, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради від 22.08.2007 №148/1982 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря; далі - об'єкт оренди, за адресою: станція метро "Дорогожичі", для торгівлі непродовольчими товарами (п. 1.1. договору).

За умовами пункту 2.1. договору об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря, загальною площею 7,70 кв.м., згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Як визначено в п. 2.2. договору вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим 14.02.2008 звітом про експертну (незалежну) оцінку станом на 31.12.2007 становить 152 907,00 грн.

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3. договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць і може бути змінений на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Всього сума по договору з урахуванням ПДВ 20% з розрахунку на лютий 2008 року складає 8 152,40 грн. (п. 3.5. договору).

Пунктом 3.6. договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Сторони в п. 4.2. договору визначили обов'язок орендаря вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

При цьому у разі несплати орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку поточного платежу орендодавець порушує справу в господарському суді про дострокове розірвання договору та примусове виселення орендаря (п. 5.2. договору).

Згідно з п. 7.5. договору у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 22.08.2007 №148/1982 діє з 01.03.2008 до 27.02.2009 року. Після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради (п.п. 9.1., 9.3. договору).

У пункті 9.6. договору сторони погодили, що договір може бути розірвано за погодженням сторін.

На виконання умов даного договору, орендодавець передав, а орендар прийняв частину переходу станції метро "Дорогожичі", визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) загальною площею 25,3 кв.м., про що свідчить наявний в матеріалах справи Акт прийому-передачі майна в оренду від 01.03.2008 (Додаток №1 до Договору №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008), який підписаний уповноваженою особою позивача та особисто відповідачем, а також скріплений печатками сторін.

У подальшому, між орендодавцем та орендарем укладалися додаткові угоди, відповідно до яких змінювалася сума за договором. Зокрема, 01.06.2009 сторони договору підписали Додаткову угоду №515, якою п. 3.5. договору виклали в наступній редакції: «Всього сума за договором з урахуванням ПДВ (20%) з розрахунку на червень 2009 року складає 10 338,66 грн. за місяць».

Також, 28.09.2011 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №327 згідно з якою, сторони домовились внести зміни до п. 9.1. Договору №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008, виклавши його в редакції: "Цей договір діє до 31 березня 2012 року включно".

Як зазначає позивач, у зв'язку із неналежним виконанням орендарем умов договору ним направлено на адресу відповідача претензію від 26.05.2015 №427-ПДД щодо сплати заборгованості за Договором оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008 у сумі 39 408,12 грн. за період з квітня 2015 року по травень 2015 року.

Утім, оскільки Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 сума заборгованості сплачена так і не була, Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулося до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами Договір оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008 за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України, а також Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтею 283 Господарського кодексу України та статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За приписами статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також п. 4.2. договору орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд приходить до висновку, що відповідачем допущено порушення умов п. 4.2. договору №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008 року.

При цьому суд не приймає доводи відповідача щодо того, що позивач безпідставно застосував орендну ставку у розмірі 50% протягом всього терміну користування відповідачем нерухомим майном на станції метро "Дорогожичі", оскільки за умовами п. 3.11. договору оренди орендар має право звернутися до Київради з клопотанням щодо відповідного зменшення орендної плати. У той час, як ФОП ОСОБА_1 не надано ані доказів звернення до Київради з відповідним клопотанням, ані доказів розгляду такого клопотання органом місцевого самоврядування.

Частиною першою 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13).

У результаті укладення між позивачем та відповідачем Договору оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008 у відповідача виник обов'язок вносити плату за користування нерухомим майном (частиною вестибюлю (переходу)), за адресою: станція метро "Дорогожичі". Однак, систематичне порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 даного зобов`язання не дозволяє позивачу отримати очікуване при укладенні договору та встановлює істотність порушення відповідачем умов договору.

Згідно зі ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Крім того, в пункті 5.2. договору визначено,що у разі несплати орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку поточного платежу орендодавець порушує справу в господарському суді про дострокове розірвання договору та примусове виселення орендаря.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

При цьому, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-пр/2002 недотримання позивачем вимог закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року №3-74гс11.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо розірвання Договору оренди від 29.02.2008 №182-Упр(ДВ)-08, укладеного між КП "Київський метрополітен" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Беручи до уваги, що з розірванням договору оренди відповідач втрачає статус орендаря, вимога позивача про виселення ФОП ОСОБА_1 з нерухомого майна - частини вестибюлю (переходу), визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) ФОП ОСОБА_1, згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Дорогожичі", загальною площею 25,3 кв.м., є обґрунтованою.

Як наслідок, вимога КП "Київський метрополітен"про зобов'язання відповідача демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоск), що належать ФОП ОСОБА_1 та знаходяться за адресою: станція метро "Дорогожичі", загальною площею 25,3 кв.м., також підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання ним умов договору оренди.

Заперечення відповідача щодо задоволення позовних вимог з підстав відсутності у позивача повноважень звернення із даним позовом до суду спростовуються умовами укладеного договору, зокрема, пунктом 2.4, яким передбачено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходяться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен», що свідчить про наявність у позивача, як балансоутримувача, звернутися до суду із позовом про розірвання договору оренди та виселення з орендованого приміщення. Також, суд вважає хибними твердження відповідача щодо звільнення йог від сплати орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України через припинення електропостачання до орендованого приміщення, оскільки ані умовами договору, ані нормами чинного законодавства не передбачено такого обов'язку орендодавця - КП «Київський метрополітен» надавати послуги відповідачу з електропостачання.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору та виселення з орендованого майна - задовольнити повністю.

Розірвати Договір оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008, укладений між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 35; ідентифікаційний код 03328913) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (04114, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (04114, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) з нерухомого майна (частини вестибюлю (переходу), визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Дорогожичі", загальною площею 25,3 кв.м.

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (04114, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоск), що належать Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 та знаходяться за адресою: станція метро "Дорогожичі", загальною площею 25,3 кв.м.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04114, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 35; ідентифікаційний код 03328913) 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 01.02.2016 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено та

Підписано 05.02.2016 року.

Головуючий суддя К.В. Полякова

Суддя Я.В. Маринченко

Суддя В.В.Сівакова