Ухвала суду № 55644600, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2016 р. м. Київ К/800/66794/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)СуддівМороз Л.Л. Шведа Е.Ю. провівши у письмовому порядку касаційний розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю-підприємство (далі - ТОВ) "Авіс" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - Міністерство доходів і зборів України про скасування пункту додатку до наказу за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ТОВ "Авіс" у Вінницькому окружному адміністративному суді пред'явило позов до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - Міністерство доходів і зборів України про скасування пункту додатку до наказу.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15 серпня 2012 року № 921 до ТОВ "Авіс" з 04 вересня 2012 року застосовано дію спеціальної санкції - режим індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, яка передбачена статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

12 липня 2013 року позивач направив на адресу відповідача лист № 869 з проханням скасувати з 10 вересня 2013 року застосовану до позивача дію спеціальної санкції, додавши до клопотання ряд документів.

Позивач вважає, що заздалегідь і в повному обсязі надав відповідачу усі документи, які підтверджують, що ним вжито вичерпних заходів щодо усунення порушення, документально доведено неможливість (безперспективність) застосування подальших практичних заходів, проте, станом на 11 вересня 2013 року відповідачем не лише не було скасовано застосовану до позивача санкцію, але й взагалі не розглянуто по суті клопотання, чим, на думку позивача, порушено його законні права та інтереси.

Просило скасувати пункт першого Додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15 серпня 2012 року № 921.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року, залишеною без зміни ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року, позов задоволено.

Скасовано пункт перший додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15 серпня 2012 року № 921, яким до позивача застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

З судовими рішеннями не погодилося Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та подало до суду касаційну скаргу.

В обґрунтування касаційної скарги послалося на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати рішення судів та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15 серпня 2012 року № 921 до позивача, починаючи з 04 вересня 2012 року, застосовано дію спеціальної санкції - режим індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, яка передбачена статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

12 липня 2013 року позивач направив на адресу відповідача лист № 869 з проханням скасувати з 10 вересня 2013 року застосовану до позивача дію спеціальної санкції, додавши до клопотання ряд документів. Проте, станом на 11 вересня 2013 року, відповідачем не лише не було скасовано застосовану до позивача санкцію, але й не розглянуто по суті саме клопотання.

Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено та не підтверджено належними доказами факт розгляду по суті та надання відповіді позивачу на його клопотання, у строки визначені чинним законодавством, не надано доказів правомірності своєї бездіяльності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів, оскільки він ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах у справі та є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Абзацом другим пункту 2.4 Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій, затвердженого Наказом Мінекономіки та ДПА від 09 листопада 2006 року № 340/672 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій", передбачено перелік доказів щодо застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону та/або пов'язаних з ним законів України, або неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання зазначеного Закону.

Доказом цього, зокрема, можуть бути дії щодо неможливості виконання рішення суду у зв'язку із банкрутством нерезидента та/або відсутністю коштів на рахунках або майна та доходів нерезидента, які можуть бути стягнені в установленому законом порядку.

В матеріалах адміністративної справи відсутнє документальне підтвердження того, що до клопотань позивача про скасування дії спеціальної санкції були додані належні докази неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", зокрема, документів, що підтверджують банкрутство контрагента TOB "Aвic", або належних доказів того, що у ОДО "Готовий продукт" відсутні майно або кошти.

Отже, оскільки, позивачем не здійснено виключних практичних заходів, що гарантують виконання вимог і не надано до Міністерства належних доказів погашення заборгованості або неможливості її погашення, то у відповідача були відсутні підстави щодо скасування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, яка застосована до позивача.

Під час постановлення оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій робились посилання в своїх рішеннях на постанову Господарського суду Могильовської області (Республіка Білорусь) від 25 квітня 2013 року про закінчення виконавчого провадження № 5-3313/12.

Разом з тим, в рамках виконавчого провадження виконавчий документ повернуто стягувачеві без виконання відповідно до абзацу 3.6 частини першої статті 366 Господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь. Виходячи з положень зазначеної норми, виконавче провадження було завершене, зокрема, у зв'язку з тим що за адресою, вказаною стягувачем в заяві про порушення виконавчого провадження, боржник не знаходиться та не проживає або не встановлено місцезнаходження його майна, за винятком, коли боржника оголошено в розшук.

Судами першої та апеляційної інстанцій хибно встановлено наявність достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.

Водночас, надана позивачем ксерокопія (факсимільна копія) ухвали Господарського суду Могильовської області (Республіка Білорусь) від 25 червня 2013 року "Про відкриття конкурсного провадження" не була засвідчена ані судом, ані уповноваженою особою в межах її компетенції.

Незасвідчена копія ухвали є неналежними документом (доказом), який не може бути врахованим судом при прийнятті рішення у справі.

Фактично, судами першої та апеляційної інстанції надано правову оцінку неналежному доказу, який не міг бути розглянутим як доказ, що підтверджує банкрутство нерезидента та/або відсутність коштів на рахунках або майна та доходів нерезидента, які можуть бути стягнені в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Суди не виконали вимог вказаного процесуального закону й постановили рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому, вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід більш повно встановити обставини у справі з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції та у залежності від встановленого вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року скасувати, а справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю-підприємства "Авіс" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - Міністерство доходів і зборів України про скасування пункту додатку до наказу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді Горбатюк С.А.

Мороз Л.Л.

Швед Е.Ю.