Ухвала суду № 55644494, 02.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року м. Київ К/800/24877/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міжгірської районної державної адміністрації на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міжгірської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міжгірської районної державної адміністрації у якій просила: визнати нечинним та скасувати розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації № 80-р від 13.10.2014 року «Про звільнення ОСОБА_4»; поновити ОСОБА_4 на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року вказаний позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації № 80-р від 13.10.2014 року «Про звільнення ОСОБА_4». Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області з 14 жовтня 2014 року. Стягнуто з Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2014 року по 18 лютого 2015 року в розмірі 12 742 грн. 08 коп. В частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області та стягнення з Міжгірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3185 грн. 52 коп. рішення визначено до негайного виконання.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що 13 жовтня 2014 року, розпорядженням голови Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області № 80-р «Про звільнення ОСОБА_4», позивача було звільнено з посади начальника управління освіти, молоді та спорту Міжгірської РДА у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, та реорганізацією структури районної державної адміністрації (п. 1 ст. 40 КЗпП України), прийнятого на підставі та відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), протоколу № 8 від 13 жовтня 2014 року засідання профспілкового комітету Міжгірської РДА, листа погодження департаменту освіти і науки, молоді та спорту облдержадміністрації від 08.08.2014 року.

Про наступне вивільнення від 06 червня 2014 року голова Міжгірської РДА, керуючись ст. 49-2 КЗпП України попередив ОСОБА_4, що посаду яку вона займала (начальника управління освіти, молоді та спорту) скорочено з 12 травня 2014 року, а тому підлягає звільненню з роботи з 07 серпня 2014 року. Запропоновано посаду в Міжгірській РДА на посаді головного спеціаліста служби у справах дітей, тимчасово на період відпустки ОСОБА_5 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з посадовим окладом 1522 грн. 50 коп.

Розпорядженням голови Міжгірської РДА «Про встановлення граничної чисельності працівників районної державної адміністрації» № 41-р від 12.05.2014 року, а саме п.3 та. 3.1 вказаного розпорядження, створено на правах самостійного структурного підрозділу райдержадміністрації - відділ освіти райдержадміністрації, сектор сім'ї, молоді та спорту реорганізувавши управління освіти, молоді та спорту Міжгірської райдержадміністрації, де зокрема вводиться посада начальника відділу.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій прийшли до висновків, з якими погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, враховуючи, при цьому, правову позицію Верховного Суду України, вислову в подібних категоріях справ, зокрема постанову від 10 березня 2015 року у справі №21-52а15, що відповідачем не було у повній мірі виконано вимоги законодавства в частині процедури звільнення працівника.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій позивачу не була запропонована посада в новоствореній структурній організації відповідача, яка б відповідала її кваліфікаційному рівню, хоча згідно штатного розпису вже реорганізованої структури, посада начальника відділу (замість начальника управління) була введена. Матеріалами справи не підтверджено її зайняття іншим працівником.

Крім того, запропонована посада є тимчасовою, адже працівник який її обіймає знаходиться в декретній відпустці, що ніяк не звільняє відповідача від обов'язку забезпечити позивача належною посадою.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів і обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжгірської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міжгірської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець