Рішення № 55633845, 04.02.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/52/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Бевз О. Ю.

Доповідач Єгорова С. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

04.02.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Єгорової С.М.

суддів: Голованя А.М., Фомічова С.Є.

із секретарем Кравченко Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дослідне господарство «Червоний землероб» на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Червоний землероб» про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ОСОБА_2 завернулася в суд з позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство «Червоний землероб» (далі: ДП "ДГ "Червоний землероб"), у якому з урахуванням змін просила стягнути борг за договором позики у розмірі 1 438 127,04 грн. та судові витрати. Посилалась на те, що між нею та ДП "ДГ "Червоний землероб" в особі голови господарства Панібратця П.І. було укладено договір позики від 12 листопада 2013 року, відповідно до умов якого вона надала відповідачу позику у загальній сумі 419 009,90 грн. строком до 12 грудня 2014 року зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 36 % річних щомісячно, не пізніше 12 числа кожного місяця. Додатковим договором № 1 від 12 грудня 2014 року ними було погоджено зміну строку повернення позики - до 01 червня 2015 року. На підтвердження передачі відповідачеві вказаної суми коштів позивач посилалась на банківські квитанції про перерахування коштів на рахунок відповідача. Через невиконання відповідачем своїх зобов"язань виникла заборгованість по сплаті відсотків в сумі - 184 876,82 грн. , а також була нарахована пеня в сумі - 1 253 250,23 грн.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ДП "ДГ "Червоний землероб" на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 12 листопада 2013 року в розмірі 1 438 127,04 грн., з яких відсотки - 184 876,92 грн., пеня - 1 253 250,23 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ДП "ДГ "Червоний землероб" ставиться питання про скасування судового рішення з підстав його незаконності і необгрунтованості, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник ДП "ДГ "Червоний землероб", який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з"явився, про причину не повідомив, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши у передбачених ст. 303 ЦПК України межах законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 12 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ДП "ДГ "Червоний землероб" укладено договір позики, за умовами якого позикодавець зобов"язалась надати позичальнику позику, а останній зобов"язався повернути зазначену в договорі суму та сплатити проценти в розмірі та в порядку, встановлених договором (а.с.4).

Згідно п. 2.1 сторони зазначили, що позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 500 000 грн., що еквівалентно 60 976 доларів США (за курсом 8,20 грн./дол США).

За цим договором позичальник зобов"язався сплачувати проценти в розмірі 36% річних від суми позики до дня фактичного повернення позики (пункт 2.2), починаючи з наступного дня після надання позикодавцем позики, щомісяця не пізніше 12 числа кожного календарного місяця за попередній місяць (пункти 2.5, 2.6).

Зазначену суму грошових коштів позичальник зобов"язався повернути у строк до 12 грудня 2014 року готівкою, за згодою сторін строк повернення позики може бути продовжений (п. п. 2.7, 4.1, 4.2).

Сторони договору погодили порядок надання позики: готівкою в момент підписання договору або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок однією сумою або декількома траншами. Загальна сума траншів не повинна перевищувати загальної суми позики, зазначеної в п. 2.1 (п. 3.1). При цьому передача зазначеної в п. 2.1 даного договору суми грошових коштів (позики) готівкою засвідчується (підтверджується) розпискою позичальника (п. 3.2).

За порушення умов договору винна сторона відшкодовує завдані збитки, у тому числі втрачену вигоду у повному обсязі незалежно від суми нарахованого або сплаченого штрафу та/чи пені, у порядку передбаченому чинним законодавством України (п. 6.1). Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов"язаний сплатити суму боргу, а також пеню у розмірі 5 відсотків від суми несвоєчасно виконаного зобов"язання за кожен день прострочення виконання, та штраф у розмірі 60 відсотків від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання (п. 6.2 договору).

Відповідно укладеного між сторонами додаткового договору № 1 від 12 грудня 2014 року п. 2.2 вказаного договору позики викладено у наступній редакції: зазначену вище суму грошових коштів позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві готівкою у строк до 01 червня 2015 року (а.с.10).

Звертаючись до суду 03 березня 2015 року з даним позовом, ОСОБА_2 зазначала, що нею було перераховано на рахунок ДП "ДГ "Червоний землероб" декількома траншами позику на загальну суму 419 009,90 грн., що підтверджується банківськими квитанціями: № 314 від 21 листопада 2013 року, № 298 від 22 листопада 2013 року, № 479 від 26 листопада 2013 року, № 312 від 29 листопада 2013 року, № 322 від 03 грудня 2013, № 405 від 06 грудня 2013 року, № 312 від 16 травня 2014 року (а.с. 5-9зв.), проте відповідач не виконує своїх зобов"язань, строк виконання яких настав та не реагує на її письмову вимогу (а.с. 19), внаслідок чого на 25 лютого 2015 року виникла заборгованість по відсотках 184 876,82 грн., що нараховані відповідно до п. 2.2 договору позики, а також згідно п. 6.2 договору позики нею нарахована та підлягає сплаті пеня в розмірі 1 866 818,51 грн. (а.с. 20), але вона має намір стягнути суму заборгованості 1 438 127,04 грн., з яких відсотки - 184 876,92 грн., пеня - 1 253 250,23 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами позивача та виходив з того, що відповідно до умов укладеного між сторонами у справі договору позики від 12 листопада 2013 року ОСОБА_2 перерахувала на рахунок ДП "ДГ "Червоний землероб" кошти на загальну суму 419 009,90 грн., а ДП "ДГ "Червоний землероб" не виконало взяті на себе зобов"язання та не повернуло борг у встановлені вказаним договором строки, тому примусовому стягненню підлягають заборгованість по відсотках - 184 876,92 грн. та пеня - 1 253 250,23 грн. у межах заявлених позовних вимог, які були визнані та не заперечувались представником відповідача.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, тому що вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, грунтуються на припущеннях та неналежно оцінених доказах.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник, як передбачено ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За статтею 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

На підтвердження факту укладення договору позики та передачі грошей позивач зазначив, що був укладений письмовий договір і гроші були перераховані відповідно до умов цього договору, а в обгрунтування доводів щодо передачі коштів та наявності заборгованості по відсотках і пені відповідно до умов вказаного договору позики від 12 листопада 2013 року як позивач, так і суд послались на банківські квитанції: № 314 від 21 листопада 2013 року, № 298 від 22 листопада 2013 року, № 479 від 26 листопада 2013 року, № 312 від 29 листопада 2013 року, № 322 від 03 грудня 2013, № 405 від 06 грудня 2013 року, № 312 від 16 травня 2014 року (а.с. 5-9зв.), у яких зазначено призначення платежу: безвідсоткова позика згідно договору б/н від 21 листопада 2013 року або поворотна позика згідно договору б/н від 21 листопада 2013 року.

Разом з тим, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд не звернув уваги на те, що в договорі позики зазначено про те, що позикодавець передає грошові кошти та врегульовано механізм їх передачі готівкою, яка повинна бути підтверджена розпискою, або у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника.

Таким чином, беручи до уваги те, що договір позики є реальним правочином, укладеним з моменту передання грошей, то факт перадання коштів у майбутньому має бути підтверджений документально.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 2 липня 2014 року № 6-79 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Із матеріалів справи вбачається, що оригінали договору позики, додаткового договору та банківських квитанцій суду першої інстанції не надавалися та не досліджувалися, тому вони були оглянуті та досліджені судом апеляційної інстанції та відповідно до ст. 138 ЦПК України були засвідчені наявні у справі копії цих документів.

Згідно з вимогами ст. 10, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі справи вбачається, що документи - письмові докази про передачу або перехування грошових коштів за договором позики від 12 листопада 2013 року, які засвідчують права вимоги за цим договором, й інформація, яка є важливою для їх здійснення, позивачем при зверненні до суду до позовної заяви не долучені, судом не досліджувалось, за яким договором відбулось перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

Висновок суду про те, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання саме за договором позики від 12 листопада 2013 року і відповідно до умов цього договору має право вимоги до відповідача про стягнення процентів та пені за прострочення виконання зобов"язань, у порушення п. 4 ст. 60 ЦПК України ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження вказаної обставини. Крім того, стягуючи заборгованість, суд не перевірив розрахунок заборгованості, послався на визнання позову відповідачем, хоча заява про це (а.с.57) подана ОСОБА_3 як фізичною особою і не містить даних про його повноваження та печатки юридичної особи - ДП "ДГ "Червоний землероб", що не відповідає вимогам ст.ст. 42, 174 ЦПК УКраїни.

Отже, позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції на зазначене вище уваги не звернув, розглянув справу з порушенням вимог цивільно-процесуального законодавства, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог.

На підставі п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за його безпідставністю.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому на користь ДП "ДГ "Червоний землероб" підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 019 грн. 41 коп., які підтверджуються квитанцією (а.с. 124), за рахунок позивача, якому відмовлено у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Червоний землероб»задовольнити.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Червоний землероб» про стягнення боргу за договором позики відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Дослідне господарство «Червоний землероб» 4 019 грн. 41 коп. на відшкодування судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з наступного дня.

Головуючий суддя:

Судді: