Ухвала суду № 55633083, 08.02.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9811/15-ц

Провадження № 22-ц/779/126/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Максюти І.О., Фединяка В.Д.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, третьої особи на стороні позивача ОСОБА_4, представника ПАТ « Банк «Фінанси та Кредит» - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом представника ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки, виключення запису про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборони відчуження нерухомого майна, з апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року представник позивача звернувся з даним позовом та просив ухвалити рішення про визнання недійсним кредитного договору від 01 листопада 2006 року, визнання недійсним договору іпотеки від 02 листопада 2006 року, виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження квартири АДРЕСА_1.

Заявлені вимоги представник позивача обґрунтував тим, що 01 листопада 2006 року між ТзОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, а 02 листопада 2006 року договір іпотеки. Вважає укладений кредитний договір в іноземній валюті таким, що підлягає визнанню судом недійсним, оскільки Банк не мав права укладати кредитний договір в іноземній валюті з тих підстав, що в нього не було як індивідуальної, так і генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. При укладенні договору позивачу не було надано графік погашення, а отримав його тільки у 2009 році, позичальник як споживач не був ознайомлений з інформацією про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, не був ознайомлений про суму переплати Банку, підписував договір під примусом, нашвидкуруч і не читаючи через дуже малий шрифт, працівники Банку запевнили, що кредит вигідніше брати в іноземній валюті. В момент укладення договору в листопаді 2006 року позивач виходив з того, що курс національної валюти щодо долара не зміниться, тоді курс гривні був 5, 05 гривень за 1 долар США, а на даний час 23 гривень за 1 доларів США. Позивач не міг передбачити зміну курсу долара та свої звільнення з роботи. На момент укладення договору його заробітна плата становила 2686, 56 гривень чистого доходу за місяць. Крім того, з 10 березня 2009 року по 10 січня 2011 року позивач не працював згідно трудової книжки по стану здоровя, а також з липня 2010 року по 18 листопада 2010 року перебував у відпустці по догляду за дитиною-інвалідом. Подальше виконання кредитного договору порушить співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки позивач повинен сплатити Банку майже в 5 разів більше коштів, ніж домовлялись при укладенні договору. У договорі немає положень про те, що позивач несе ризик зміни обставин. Кредитний договір є несправедливим, і у звязку з визнанням його недійсним підлягає визнанню недійсним і укладений договір іпотеки.

Ухвалами суду від 23 липня та 15 жовтня 2015 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залучено ОСОБА_4, а як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник у скарзі зазначає, що рішення ухвалено при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд вважав наперед встановленими, при невідповідності висновків суду викладених у рішенні обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Суд не врахував, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені в ст. 3 ЦК України принципу добросовісності. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. В рішенні суду безпідставно зазначено, що на час укладення цього договору ЗУ «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, хоча позивач в позові не вказував, що існувала заборона, а тільки вказав, що для такої діяльності повинна бути генеральна та індивідуальна ліцензія. Договір іпотеки було укладено всупереч п. 1 ч.2 ст. 177 СК України, де вказано, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки і піклування поміж іншого вчиняти такі правочини щодо її майнових прав, як укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири. Важливою гарантією захисту прав дитини у такій категорії справ є залучення до участі у розгляді справи органу опіки і піклування, що не було зроблено судом.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4, які вимоги скарги підтримали, представника відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яка вимоги скарги заперечила, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції правильно виходив з того, що підстав зазначених у позовній заяві для визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки, виключення запису про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна немає.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальника зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 01 листопада 2006 року укладено кредитний договір №1728 pv-06 між «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2, відповідно до якого Банк надав кредит у розмірі 30 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 15% річних. 02 листопада 2006 між Банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_2, яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 88 кв.м , житловою 53, 7 кв.м, яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Із змісту кредитного договору та вимог ст. 652 ЦК України випливає, що зміна економічної ситуації та факт коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційним ризиком позичальника, а тому не можуть бути підставами для визнання недійсним кредитного договору.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Згідно копії Банківської ліцензії №28 та дозволу №28-1 та додатку до дозволу №28-1, виданими НБУ від 20 січня 2003 року «Банк «Фінанси та Кредит», на час укладення спірних договорів Банк мав право на здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», у тому числі здійснювати операції з валютними цінностями (а.с. 51-53).

Тому надання кредиту у валюті за наявності у Банку дозволу Національного Банку України на здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Судом встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_2 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач зазначив у договорі усі необхідні умови щодо предмету договору, порядок видачі і повернення кредитного ресурсу, нарахування і сплати відсотків, порядок дострокового погашення кредиту, умови забезпечення кредиту, відповідальність позичальника.

Суд першої інстанції правильно встановив, що на час укладення кредитного договору у 2006 році законодавством не було передбачено обовязкового надання позичальнику крім умов договору, ще й графіку погашення кредиту. Така умова була передбачена постановою правління НБУ №168від 10 травня 2007 року. Сторона позивача у даній справі підтвердила, що графік погашення кредиту з відповідачем укладено у 2009 році.

Суд, вирішуючи спір дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору споживчого кредиту та договору іпотеки, правильно застосувавши положення статей 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Протягом усього часу розгляду справи у суді першої інстанції ні позивач, ні його представник не заявляли вимог про визнання недійсними оспорюваних договорів з підстав відсутності згоди на передачу жилого приміщення у іпотеку для забезпечення виконання кредитного зобовязання та порушення у звязку з цим прав неповнолітніх дітей. З цього приводу сторони не подавали жодних доказів на обґрунтування цих вимог. До суду першої інстанції не подано жодного доказу про право на проживання дітей у житловому приміщенні, яке є предметом іпотеки, тому доводи представника апелянта про недійсність договорів за цією обставиною у апеляційній скарзі не може братись до уваги.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_6