Ухвала суду № 55629690, 29.01.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/2964/15 Головуючий у 1 інстанції: Коваль Р.Г.

Провадження № 22-ц/783/404/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 І. В.

Категорія:19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.

за участі секретаря: Фейір К.О.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах якої діє ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, -

встановила:

Оскарженим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_4 в користь позивача ОСОБА_2 борг в сумі 20000 доларів США, що становить 445000 гривень згідно курсу НБУ станом на 21.04.2015 року.

Вирішено питання судових витрат.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі зазначає, що при розгляді справи не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги фактичні обставини справи, які заперечують сам факт укладення договору позики між сторонами. Вказує, що гроші були надані не позивачем, а її батьком ОСОБА_7, що підтверджується розпискою від 03 квітня 2014 року, що долучена до матеріалів справи. Крім того у даній розписці вказано, що за дані гроші необхідно зробити позивача власником 1/3 частини обєкта нерухомого майна нежитлової будівлі по вулиці Солоний Ставок,15 у м. Дрогобичі. Зазначає, що дані кошти ним було передані ОСОБА_8 в присутності позивача та її батька, що також підтверджено розпискою. В свою чергу цивільна дружина ОСОБА_8 ОСОБА_9 за кошти надані ОСОБА_7 повинна була придбати на відкритих торгах вищевказане нерухоме майно, яке реалізовувалося в порядку примусового виконання судових рішень. Однак вона не змогла придбати дане нерухоме майно. Вказує, що йому відомо про те, що ОСОБА_8 протягом 2014-2015 рр. неодноразово зустрічався з позивачем та частково погашав наявну заборгованість за невиконання зобовязання по придбанню нерухомості. Зазначає, що вищевказані обставини може підтвердити ОСОБА_10, а також документи, що є у розпорядженні Відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міського управління юстиції та Дрогобицького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Крім того зазначає, що ним неодноразово пропонувалося позивачеві інші обєкти нерухомого майна для передачі їй у власність, але остання постійно відмовлялася від цього.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та предявлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

В квітні 2014 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 20000 доларів США, що становить 445000 гривень згідно курсу НБУ станом на 21.04.2015 року, а також 3654 грн. сплачено судового збору та 7000 грн. послуг адвоката. Позов мотивував тим, що позивач позичила ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 20000 доларів США, що підтверджується розпискою від 03.04.2014 року, який зобовязувався зробити її співвласником 1/3 будівлі, що знаходиться в м. Дрогобичі, по вул. Солоний Ставок,15. Оскільки позивач відмовляється повернути борг та уникає зустрічей з позивачем, тому були змушені звернутися з позовом до суду.

Судом встановлено, що 03 квітня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач позичив у позивача 20 000 доларів США та зобовязувався зробити ОСОБА_2 співвласником 1/3 частини будівлі, що знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. Солоний Ставок,15, про що була складена розписка (а.с.5).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2015 року за позивачем ОСОБА_2 відомості про право власності на майно відсутні, що стверджує той факт, що вона не є співвласником 1/3 частини будівлі, що знаходиться за адресою м. Дрогобич, вул. Солоний Ставок,15.

Встановлено, що відповідач грошові кошти не повернув.

Задовольняючи позов частково та стягуючи борг в сумі 20000 доларів США, районний суд виходив з того, що було підтверджено факт невиконання відповідачем взятого на себе зобовязання, та було встановлено, що права позивача порушені.

Відмовляючи у стягненні з відповідача в користь позивача витрат на правову допомогу суд першої інстанції виходив з того, що відсутні документально підтвердженні докази та розрахунок витрат на правову допомогу. Рішення суду в цій частині щодо відмови у стягненні витрат на правову допомогу не оскаржується.

З такими висновками суду погоджується й судова колегія виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Встановлено, що 03 квітня 2014 року відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого він позичив у позивача 20 000 доларів США.

Виходячи з вищенаведених норм колегія прийшла до висновку, що відповідач не виконав взятих на себе зобовязань, а тому районний суд правильно стягнув з відповідача в користь позивача 20000 доларів США, що становить 445000 гривень згідно курсу НБУ станом на 21.04.2015 року.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що вказані кошти були надані не позивачем а її батьком ОСОБА_7, що підтверджується розпискою від 03 квітня 2014 року, яка долучена до матеріалів справи, судова колегія не приймає до уваги, оскільки, виходячи з дійсного змісту та достовірності цього документу, на підставі якого доказано факт укладення договору позики і його умов, встановлено, що гроші в сумі 20000 доларів США передала відповідачу саме позивач.

Крім того апелянт не заперечує те, що у даній розписці вказано, що за дані гроші необхідно зробити позивача власником 1/3 частини обєкта нерухомого майна нежитлової будівлі по вулиці Солоний Ставок,15 у м. Дрогобичі.

Також встановлено, що ОСОБА_4 кошти передав ОСОБА_8, що підтверджено його ж розпискою від 3.04.2014 року (а.с.56 ). Вказану розписку він не оспорює.

Таким чином з представлених письмових доказів судом правильно встановлено, що між сторонами був заключений договір позики, а тому посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що свідки можуть підтвердити те, що він коштів не отримував, судова колегія вважає безпідставними.

При цьому судова колегія враховує, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Судова колегія також враховує правову позицію, яка є в постанові Верховного Суду України у справі №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

ОСОБА_4 також вказує на те, що ОСОБА_8 протягом 2014 - 2015 років неодноразово зустрічався з позивачем та частково погашав наявну заборгованість за невиконання зобовязання по придбанню нерухомості, однак апелянтом про це не представлено доказів і це заперечує в засіданні судової колегії позивач.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є правильними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідження поданих суду доказів.

Оскаржене рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1ч.1ст. 314, ст.315, ст.317 ЦПК України,колегія суддів,-

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали законної сили.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Мусіна Т.Г.

ОСОБА_11