Ухвала суду № 55629321, 08.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/4858/14 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/783/966/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Р. П.

Категорія:41

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Цяцяка Р.П.,

суддів Зверхановської Л.Д. і ОСОБА_2,

при секретарі Цапові П.М.,

за участю позивачки ОСОБА_3; відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5 представника відповідача ОСОБА_6,

адвоката ОСОБА_7 представника відповідачки ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 16 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, в кінцевій редакції позовних вимог якого просила суд ухвалити рішення, яким «визнати, що інформація заявників, де заявники зазначають про (її) непрофесійність, та викладають завідомо неправдиві і надумані заяви, що не відповідають дійсності, шкодять діловій репутації (її) як адвоката, та наносять шкоду (її) інтересам; зобовязати навести спростування неправдивої інформації та принести публічні вибачення», а також стягнути солідарно моральну шкоду у розмірі 18 000 грн. та судові витрати у розмірі 243,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідачі, як мешканці будинків № 26 та № 28 по вул. Кульпарківській у м.Львові, 08.10.2013 року подали Міністру юстиції України ОСОБА_12 і Генеральному прокурору України ОСОБА_13 надуману заяву, якою просили провести перевірку її, ОСОБА_3, професійної придатності, як адвоката.

За заявою відповідачів ОСОБА_14 комісією адвокатури Львівської області було проведено відповідну перевірку та встановлено, що з матеріалів перевірки не вбачається ознак порушення адвокатом ОСОБА_3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і Правил адвокатської етики та рішенням згаданої комісії відмовлено в порушенні дисциплінарної справи стосовно неї. Викладене у згаданій заяві відповідачів є неправдивим і такими, що шкодить діловій репутації позивачки, принижує її честь і гідність.

Крім цього, відповідачі пишуть у різні інстанції надумані і безпідставні заяви і скарги з метою приниження її честі і гідності та для її залякування.Враховуючи те, що негативна інформація щодо неї має характер наклепу, тобто - поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить її особу, як адвоката, то така інформація не є оціночним судженням, а отже підлягає спростуванню. У зв'язку з неправомірним поширенням відповідачами недостовірної негативної інформації відносно неї, просить спростувати вказану інформацію, стягнути з відповідачів моральну шкоду та судові витрати (а.с. 2-3, 56).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 137-142).

Дане рішення оскаржила позивачка.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, покликаючись на його незаконність та на порушення норм матеріального і процесуального права (а.с. 148-149, 157-159).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони відповідачів і їх представників, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 295 ЦПК України встановлено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені в чому полягає незаконність і (або) необгрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обгрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (п.п. 5 і 6).

Вище наведені положення процесуального закону позивачці додатково було розяснено в ухвалі судді Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2015 року, якою її апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції було залишено без руху (а.с. 155), однак на виконання вимог згаданої ухвали судді апеляційної інстанції позивачка подала апеляційну скаргу, доводи якої практично дослівно повторюють доводи її позовної заяви, але у якій так і не було зазначено, в чому саме полягає незаконність і (або) необгрунтованість оскаржуваного нею рішення (не зазначено, які саме обставин, що мають значення для справи, судом першої інстанції були встановлені неповно та (або) неправильно; які докази по справі судом були неправильно досліджені чи оцінені), не наведено нових обставин, що підлягають встановленню, або доказів, які підлягають дослідженню чи оцінці, так само, як не зазначено заперечень проти доказів, використаних судом першої інстанції (а.с. 157-159).

У п. 16 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_5 України від 27 лютого 2009 року № 1 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи міститься розяснення про те, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобовязані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. При цьому суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного ОСОБА_5 України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

У вище згаданому Рішенні Конституційного ОСОБА_5 України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей) висловлено думку Конституційного ОСОБА_5 України про те, що „звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом частини першої статті 7 Цивільного кодексу (1963 року - „Захист честі, гідності та ділової репутації) не можуть вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

Як вбачається з матеріалів справи, свої позовні вимоги ОСОБА_3 обгрунтувала рішенням Дисциплінарної палати ОСОБА_14 комісії адвокатури Львівської області від 26.02.2014 року № 2 (а.с. 4) та колективною заявою відповідачів на імя Міністра юстиції України та Генерального прокурора України (а.с. 5-7).

Як вбачається зі змісту вище згаданих документів (а також із інших матеріалів справи, зокрема судових рішень), звернення відповідачів до ОСОБА_14 комісії адвокатури Львівської області та до Міністра юстиції України і Генерального прокурора України були повязаними з особистими неприязними стосунками між сторонами спору, як сусідами по будинках № 26 і № 28 на вул. Кульпарківській у місті Львові (що і було встановлено вище згаданимрішенням Дисциплінарної палати ОСОБА_14 комісії адвокатури Львівської області від 26.02.2014 року № 2), на що відповідачі мали конституційне право, передбачене статтею 40 Конституції, а не поширенням недостовірної інформації, яка мала на меті опорочити честь, гідність чи ділову репутацію позивачки, оскільки відомості, викладені у вище згаданих зверненнях відповідачів, до громадськості чи окремих громадян не доводились.

За вище наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, яка не спростовує висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Оскільки на виконання ухвали судді Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2015 року (а.с. 155) судовий збір апелянтом за подачу апеляційної скарги у передбаченому законом розмірі сплачено не було і на її клопотання (а.с. 161-163) ухвалою судді Апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2015 року їй було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення за результатами апеляційного розгляду справи (а.с. 164), то недоплачений ОСОБА_3 судовий збір при подачі нею апеляційної скарги підлягає стягненню з останньої в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити та залишити рішення Франківського районного суду міста Львова від 16 листопада 2015 року без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 2111 грн. 64 коп. недоплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: