Рішення № 55627807, 29.01.2016, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 29.01.2016

Справа № 320/2314/15-ц

Провадження № 2/320/51/16

2016 рік

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2016 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого: судді Дараган Л.В.

за участю секретаря: Данчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, розташованого в м. Мелітополі Запорізької області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, за участю третьої особи приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, за участю третьої особи приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3.

В позові зазначено, що 10 вересня 2014 року помер батько позивача ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина. Позивач є спадкоємцем першої черги, інших спадкоємців першої черги, що прийняли б спадщину, немає. Однак, коли позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, їй було повідомлено про наявність заповіту, складеного померлим на ім'я відповідача 25 липня 2014 року і посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3. Позивач вважає, що зазначений заповіт є недійсним, оскільки на момент його складання померлий ОСОБА_4 переніс два інсульти, страждав раковим захворюванням гортані, а тому не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними на час складення заповіту 25 липня 2014 року. Позивач просить суд визнати недійсним заповіт, який був складений 25 липня 2014 року ОСОБА_4 на ім'я відповідача, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 466.

В судове засідання позивач та її представник не з'явилися, від них надійшли заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують.

В судове засідання відповідач не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи та про розгляд справи за її відсутності від неї не надходило.

В судове засідання представник відповідача адвокат ОСОБА_5 не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, від нього надійшла заява про відкладення слухання справи в зв'язку з тим, що він перебуває на амбулаторному лікуванні через травму ноги, а тому не має фізичної можливості приймати участь в судовому засіданні.

При цьому жодних документів або доказів, які свідчать про неявку відповідача по поважній причині, відповідачем суду не надано, сама відповідач в судове засідання не з'явилася.

Оцінивши доводи заяви, поданої представником відповідача, суд приходить до висновку про неможливість відкладення розгляду справи за наступних підстав.

Представник відповідача неодноразово звертався до суду з заявами про відкладення розгляду справи чи то для ознайомлення із матеріалами справи та подальшої подачі клопотань про виклик свідків й експертів, чи то в зв'язку з неможливістю явки до судового засідання через участь в іншому судовому розгляді, чи то за станом здоров'я.

За клопотанням представника відповідача суд неодноразово відкладав розгляд справи. При цьому,в подальшому жодних клопотань про виклик свідків й експертів, жодних доказів або документів, підтверджуючих неможливість участі представника відповідача в судовому засіданні, так і не було долучено, а також не було надано інших доказів, які свідчать про неявку як відповідача, так і його представника в судове засідання по поважній причині.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Таким чином, дії відповідача та її представника, направлені на постійне відкладення розгляду справи без поважних на те підстав та за відсутності жодних документів або доказів, що підтверджують поважність причин неявки самої відповідача до судового засідання, розцінюються судом як їх намір на тяганину справи, що призводить до затягування розгляду справи та як наслідок до порушення прав та інтересів позивача.

Так, слухання справи, призначене на 10 грудня 2015 року на 10 годин 00 хвилин, було відкладено за клопотанням представника відповідача для ознайомлення із матеріалами справи та подальшої подачі клопотань про виклик свідків й експертів.

Слухання справи, призначене на 24 грудня 2015 року на 10 годин 00 хвилин, було відкладено за клопотанням представника відповідача в зв'язку з неможливістю явки до судового засідання через участь в іншому судовому розгляді.

Слухання справи, призначене на 14 січня 2016 року на 14 годин 00 хвилин, було відкладено за клопотанням представника відповідача в зв'язку з його перебуванням на амбулаторному лікуванні через травму ноги. При цьому сама відповідач в судове засідання не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Разом із цим, обставини неявки представника відповідача не перешкоджають розгляду справи при наявності самої відповідача в судовому засіданні, але сама відповідач в судове засідання не з'явилася.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач приймає участь у справі особисто, також разом із самою відповідачем її інтереси представляли два представника, тому в разі неявки в судове засідання представника відповідача, відповідач повинна сама прибути в судове засідання та обґрунтувати необхідність відкладення розгляду справи. Однак, відповідачем цього не зроблено.

Отже, суд визнає неявку належним чином повідомленого відповідача в судове засідання як неявку без поважних причин та вважає можливим ухвалити заочне рішення за відсутності відповідача та її представника на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

При цьому згідно листа Верховного Суду України від 27 вересня 2010 року, направленого на ім'я голів Апеляційного суду АРК, областей міст Києва та Севастополя, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату судового засідання не з'явився до суду та від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або повідомлені ним причини визнані неповажними, незалежно від того, це його перша чи повторна неявка, суд має право на ухвалення заочного рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В судове засідання третя особа не з'явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, з урахуванням заяв позивача, її представника і третьої особи та в зв'язку з неявкою відповідача та її представника, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку про можливість задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253цього Кодексу).

Відповідно до ч.ч. 1 4 ст. 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 321 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно свідоцтва про народження, виданого 24 квітня 1981 року міськвідділом ЗАГС м. Мелітополя Запорізької області, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_7, про що в книзі реєстрації актів про народження 24 квітня 1981 року зроблено відповідний запис № 795.

Згідно свідоцтва про одруження, виданого 30 червня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Мелітопольського міськвиконкому Запорізької області, 30 червня 2000 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, прізвища чоловіка ОСОБА_9 та дружини ОСОБА_9, про що в книзі реєстрації актів про одруження 30 червня 2000 року зроблено запис № 314.

Згідно копії заповіту, 25 липня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 466, відповідно до якого все належне йому майну,що буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, а також все те, на що він за законом буде мати право, він заповів ОСОБА_2.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого повторно 24 жовтня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_4 помер 10 вересня 2014 року, про що 12 вересня 2014 року складено відповідний актовий запис № 1468.

Згідно копії спадкової справи, 25 жовтня 2014 року була відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_4, який помер 10 вересня 2014 року.

Згідно заяви від 28жовтня 2014 року, посвідченої державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори, у визначений законом строк позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4.

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), у Спадковому реєстрі наявна інформація про складений ОСОБА_4 заповіт.

Згідно заяви від 11 листопада2014 року, посвідченої державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори, у визначений законом строк відповідач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4.

Згідно постанови державного нотаріуса Мелітопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 березня 2015 року, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті ОСОБА_4, який помер 10 вересня 2014 року, так як виявлено заповіт, який був зроблений не на користь позивача.

Разом із цим, згідно повідомлення КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Мелітопольської міської ради Запорізької області від 10 березня 2015 року, амбулаторної карти ОСОБА_4 в реєстратурі амбулаторії № 13 немає. Зі слів дільничного лікаря, пацієнт знаходився під наглядом у лікаря невропатолога, амбулаторна карта знаходилась у хворого на руках. В останні місяці життя він також знаходився під наглядом в Мелітопольському міжрайонному онкологічному диспансері із діагнозом: «Рак ротоглотки», який і став причиною смерті.

Згідно повідомлення КУ «Мелітопольська станція експертної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради від 10 березня 2015 року, було зареєстровано два виклики експертної (швидкої) медичної допомоги за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Піонерська, 13, до ОСОБА_4: 10 вересня 2014 року діагноз: «Cr гортані ст. IV ст. IV. Сопор», дані рекомендації; 10 вересня 2014 року діагноз: констатована смерть.

Згідно повідомлення КУ «Мелітопольський онкологічний диспансер» Запорізької обласної ради від 11 березня 2015 року, ОСОБА_4 знаходився на обліку з 18 червня 2014 року по 10 вересня 2014 року. На стаціонарному лікуванні ОСОБА_4 не знаходився. В 2014 році ОСОБА_4 був взятий на облік з діагнозом: «Карцинома ротоглотки ст. IV гр. ІІ». Враховуючи запущену форму захворювання, супутні хвороби (переніс два інсульти), ОСОБА_4 було рекомендовано симптоматичне лікування за місцем проживання. Медичні препарати йому не призначалися.

Крім того, згідно висновку первинної посмертної судово-психіатричної експертизи № 551 від 15 вересня 2015 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у період складання заповіту 25 липня 2014 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна енцелафопатія, ішемічний інсульт 16 квітня 2013 року). Ступінь психічних розладів у період укладання заповіту 25 липня 2014 року була така, що він не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Тобто, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вказані докази у сукупності повністю підтверджують той факт, що на момент складення заповіту померлий ОСОБА_4 не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними. А докази, які спростовують зазначені обставини, в матеріалах справи відсутні.

Посилання третьої особи на те, що під час посвідчення заповіту ОСОБА_4 був в дієздатності не обмежений, перебував при здоровому розумі та ясній пам'яті, а тому розумів значення своїх дій та бажав реального їх настання, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки такі посилання є візуальним спостереженням та суб'єктивною оцінкою третьої особи. До того ж, надані документи свідчать, що внаслідок психічних розладів у період складання заповіту померлий ОСОБА_4 не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, цей факт встановлений висновком первинної посмертної судово-психіатричної експертизи № 551 від 15 вересня 2015 року, який відповідає вимогам, що пред'являються до цього документа, викладені в ньому дані не викликають сумніву щодо їх достовірності.

При проведенні первинної посмертної судово-психіатричної експертизи судовими експертами були додержані всі вимоги чинного законодавства, в межах їх компетенції та повноважень, на підставі інформації та документів, наявних на час проведення експертизи, відповідь на поставлене питання щодо того, в якому фізичному та психічному стані знаходився ОСОБА_4 в момент укладення заповіту, з урахуванням його захворювань, та чи міг він усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними під час складання заповіту, з урахуванням його захворювань, викладена повно та відповідає іншим фактичним даним, дослідницька частина узгоджена з підсумковою частиною висновку, висновок експертизи обґрунтований та узгоджений з іншими матеріалами справи, тому зазначений висновок первинної посмертної судово-психіатричної експертизи є об'єктивним, достовірним та правдивим, і повинен бути покладений в основу судового рішення стосовно вирішення заявленого позову та визнання заповіту недійсним, так як на момент складення заповіту померлий ОСОБА_4 не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Отже, суд приходить до висновку, що оспорюваний заповіт, який був складений 25 липня 2014 року ОСОБА_4 на ім'я відповідача, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 466, є недійсним.

На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову та визнання заповіту недійсним.

Керуючись ст.ст. 1233, 1234, 1247, 1248, 1254, 1257 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, ст.ст. 10, 11, 15, 57, 59, 60, 107, 208, 212 215, 224 228 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_9 Володимирівни до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, за участю третьої особи приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3, задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, який був складений 25 липня 2014 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 466.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: