Постанова № 55624803, 20.01.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а-38/16

в справі № 760/22575/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Демидовська А.І., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерство оборони України про поновлення прав інваліда на відкшодування шкоди, завданої ушкодженням здоров"я при виконанні обов"язків військової служби,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (зі змінами) та статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей на підставі ч.1 ст.244-2 КАС України з урахуванням правового висновку Верховного Суду України від 20 січня 2015 року у справі №21-521а14, а також стягнути з відповідача недоплачену частину одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у розмірі 358054 грн. 56 коп.

Посилається на те, що був звільнений з військової служби 30 листопада 2006 року.

20 грудня 2006 року отримав ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК серії КБ-1 №003789 від 20 грудня 2006 року.

Міністерство оборони України відмовило йому у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення у відповідь на його звернення шляхом направлення вих. Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 15 жовтня 2015 року №248/3/6/6981/2728.

Вважає таку бездіяльність протиправною та просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 25 грудня 2015 року в справі було відкрито скорочене провадження.

В запереченнях відповідача, які надійшли на адресу суду останній посилаються на те, що позивач отримав одноразову грошову допомогу у законному розмірі.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Позивач був звільнений з військової служби з 30 листопада 2006 року та є пенсіонером Міністерства оборони України, інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується наявними у справі копіями наказів, посвідчень та довідок та не заперечується відповідачем.

20 грудня 2006 року позивач отримав ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК серії КБ-1 №003789 від 20 лютого 2006 року.

Міністерством оборони України призначено одноразову грошову допомогу в разі інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби в розмірі 54 місячного грошового забезпечення в сумі 57607 грн. 20 коп., що підтверджується вих. Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 15 жовтня 2015 року №248/3/6/6981/2728.

Грошове забезпечення позивача на час призначення зазначеної допомоги складало 7697 грн. 44 коп., у тому числі оклад за військовим званням-135,00 грн., посадовий оклад-246,00 грн., вислуга років-152,40 грн., надбавка 100%-533,40 грн., надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (20%) - 49,20 грн., надбавка керівного складу (50%) - 190,50 грн., НБВС(90%)-1175,85 грн., премія (33,3%) - 826,62 грн., грошова допомога на оздоровлення - 3308,97 грн., матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 381,00 грн., одноразова грошова допомога за боєготовність - 698,50 грн., що підтверджується довідкою Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09 вересня 2015 року №248/3/8/50д. Розмір 54 місячного грошового забезпечення дорівнює 415661,76 грн., що обґрунтовує вимогу позивача зобов'язати перерахувати та доплатити йому недоплачену частину одноразової допомоги у разі інвалідності у розмірі 358054,56 грн. (358054,56 грн.= 415661,76 грн. - 57607,20 грн.).

Таким чином, Міністерством оборони України при обрахуванні одноразової грошової допомоги позивачу врахувало не повний розмір грошового забезпечення позивача, а лише розмір окладу за військовим званням, посадового окладу, вислуги років та надбавки 100%.

Міністерством оборони України отримано заяву позивача від 17 вересня 2015 року про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням правового висновку Верховного Суду України.

Міністерство оборони України відмовило у задоволенні вищезазначеної заяви шляхом надсилання вих. Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 15 жовтня 2015 року №248/3/6/6981/2728, що не заперечується відповідачем.

Позивач у своєму позові на обґрунтування своїх вимог до відповідачів зазначив, як єдину підставу, бездіяльність Міністерства оборони України щодо реалізації звернення позивача про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням правового висновку Верховного Суду України, що, на думку позивача, суперечить приписам ч.1 ст.244-2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача) та висновку Верховного Суду України, що викладений у Постанові від 20 січня 2015 року у справі №21-521а14.

Суд звертає увагу, що відповідач не навів жодних доводів щодо правомірності ухилення Міністерства оборони України від застосування висновку Верховного Суду України, що викладений у Постанові від 20 січня 2015 року у справі №21-521а14, при розгляді звернення позивача від 27 травня 2015 року.

Суд не знаходить підстав для залишення позовної заяви без розгляду з мотивів пропуску позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з огляду на наступне.

28 березня 2015 року набрав чинності підпункт 9 пункту 4 розділу І Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким ч.1 ст.244-2 КАС України викладено у новій редакції: «Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів».

17 вересня 2015 року позивач звернувся до Міністерства оборони України з заявою, бездіяльність щодо розгляду якої й оскаржується позивачем до суду.

15 жовтня 2015 року Міністерство оборони України надало письмову відмову позивачу, що не заперечується відповідачем.

25 грудня 2015 року судом відкрито провадження за його позовною заявою.

З наведеного вбачається, що позивач звернувся до суду у межах шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду та відповідно відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерством оборони України при прийняті рішення було застосовано до спірних відносин положення Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб»

Однак, Міністерством оборони України при обрахуванні складу грошового забезпечення не було враховано положення ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», дію останньої поширено на всі випадки інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01 січня 2007 року.

З 28 березня 2015 року відповідно нової редакції ч.1 ст.244-2 КАС України у Міністерства оборони України виник обов'язок застосовувати у своїй діяльності висновки Верховного Суду України, у тому числі викладений у Постанові від 20 січня 2015 року у справі №21-521а14.

Відповідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 20 січня 2015 року у справі №21-521а14: «розмір одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби, визначається Порядком, а складові такого грошового забезпечення - відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII».

Тобто, у рамках звернення позивача від 27 травня 2015 року Міністерство оборони України має призначити одноразову грошову допомогу у разі інвалідності з усіх складових грошового забезпечення позивача.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази фактичної реалізації звернення позивача від 17 вересня 2015 року.

Одночасно вбачається, що первинне рішення Міністерство оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу свідчить про отримання від позивача усіх необхідних документів, встановлених законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Міністерство оборони України мало об'єктивну можливість призначити позивачу одноразову грошову допомогу у разі інвалідності з застосуванням висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 20 січня 2015 року у справі №21-521а14, але ухилилось від вчинення таких дій, чим допустила порушення про законних прав позивача на соціальний захист у розмірі, встановленому законом.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону (у редакції, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМ України від 28 травня 2008 року № 499 було затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб.

Абз. 7 пп. 2 п. 2 Порядку (у редакції, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби, зокрема інвалідам ІІ групи, виплачується у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідач Міністерство оборони України, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.

Таким чином, на відповідача повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 54 місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за вирахуванням проведеної виплати, а не стягнути її недоплачену частину.

Матеріалами справи спростовуються доводи позивача про наявність доказів порушення Київським міським військовим комісаріатом будь-яких прав позивача.

Таким чином, у суду відсутні підстави для залучення до справи Київський міський військовий комісаріат.

Суд критично ставиться до наведеного відповідачем окремого судового рішення суду апеляційної інстанції у частині визначення предметної підсудності з розгляду адміністративного позову у зв'язку з тим, що диспозиція п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України виключає її застосування у випадках, що встановлені КАС України.

Відповідно диспозиції п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21 жовтня 2015 року.

Суд погоджується частково з доводами представника відповідача та не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення спірної суми та допущення негайного виконання судового рішення.

Оскільки у матеріалах справи відсутні документально підтверджені судові витрати позивача, тому судом не присуджуються на користь позивача будь-які суми судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів - суб'єктів владних повноважень.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», ст. ст.9, 11, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 244-2 (у редакції, чинній з 28 березня 2015 року), 254 КАС України, Постановою Верховного Суду України від 20 січня 2015 року у справі №21-521а14, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправомірною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на підставі ч. 1 ст. 244-2 КАС України з урахуванням правового висновку Верховного Суду України від 20 січня 2015 року у справі №21-521а14.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 358054 грн. 56 коп. відповідно правового висновку Верховного Суду України від 20 січня 2015 року у справі №21-521а14.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її отримання до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя: А.І. Демидовська