Ухвала суду № 55621871, 03.02.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/5002/13-ц Номер провадження 22-ц/786/34/16Головуючий у 1-й інстанції Цибізова С. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

Суддів: Винниченка Ю.М., Бондаревської С.М.,

При секретарі: Коротун І.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 рокута апеляційною скаргою ОСОБА_3 на додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2015 року та на додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл майна, набутого за час шлюбу, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл майна набутого за час шлюбу задоволено частково.

Здійснено поділ між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 обєкту незавершеного будівництва житлового будинку літ. «А-ІІ», ступінь готовності якого становить 65%, що розташований по провулку Гагаріна,5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області на земельній ділянці площею 0,16 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, ринковою вартістю 190800 грн.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 51/100 частину обєкту незавершеного будівництва житлового будинку літ.«А-ІІ» вартістю 97540,39 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 49/100 частин обєкту незавершеного будівництва житлового будинку літ.«А-ІІ» вартістю 93 259,61 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за різницю у вартості часток в розмірі 2140 грн.39 коп.

Виділено ОСОБА_3 в натурі 51/100 частину обєкту незавершеного будівництва житлового будинку літ. «А-ІІ», розташованого по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області, згідно варіанту №1 Висновку №659/660/661 комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 03 жовтня 2014 року з урахуванням уточнень цього варіанту від 16.07.2015 року (Додатки №1, №2 уточнення від 16.07.2015; додатки №11, №12 експертизи №659/660/661 від 03.10.2014), що становить перший поверх будинку з приміщеннями, віднесеними до квартири №1:

-коридор (1-1) площею 9,9 кв.м;

-кімната (1-2) площею 6,5 кв.м;

-кімната (1-3) площею 36,0 кв.м;

-ванна (1-4) площею 4,2 кв.м;

-кухня (1-5) площею 7,2 кв.м.

Всього виділено ОСОБА_3 приміщень в будинку загальною площею 63,8 кв. м, що на 1,4 кв. м більше, ніж припадає на 1/2 частину.

Зобовязано ОСОБА_3 здійснити наступні переобладнання в незавершеного будівництва житлового будинку літ.«А-11»:

1.Установити додатковий дверний вхідний теплоізоляційний блок в приміщенні 1-1.

2. Установити дверні блоки в приміщеннях кухні 1-5 та ванни 1-4.

3. Закласти віконні блоки в приміщеннях 1-3 і 1-4.

4. Обладнати квартиру самостійними системами газопостачання, опалення, водопостачання та електропостачання.

Відповідачу ОСОБА_2 виділено в натурі 49/100 частин обєкту незавершеного будівництва житлового будинку літ. «А-ІІ», розташованого по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області, згідно варіанту №1 Висновку № 659/660/661 комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 03 жовтня 2014 року з урахуванням уточнень цього варіанту від 16.07.2015 року (Додатки №1, №2 уточнення від 16.07.2015; додатки №11,№12 експертизи №659/660/661 від 03.10.2014), що становить другий поверх будинку з приміщеннями, віднесеними до квартири №2

- коридор (1-6) площею 3,1 кв. м;

-кімната (1-7) площею 21,3 кв. м;

-допоміжне приміщення (1-8) площею 26,3 кв. м;

-кімната (1-9) площею 10,3 кв. м.

Всього виділено ОСОБА_2 приміщень в будинку загальною площею 61,0 кв. м, що на 1,4 кв. м менше, ніж припадає на 1/2 частину.

Зобовязано ОСОБА_2 здійснити наступні переобладнання в обєкті незавершеного будівництва житлового будинку літ.«А-ІІ»:

1.Улаштувати прибудову зі сходами для окремого доступу до приміщень, розташованих на другому поверсі будинку (квартира №2).

2.Привести зовнішні стіни в приміщенні 1-8 у відповідність до теплотехнічних показників.

3.Улаштувати перекриття над частиною приміщення 1-8 з улаштуванням в ньому лазу для доступу на горище.

4.Улаштувати дверний проріз між приміщеннями 1-7 та 1-8.

5.Улаштувати дверний блок замість віконного в приміщенні 1-8, як показано па плані розподілу.

6.Улаштувати монолітну ділянку перекриття в приміщенні 1 -6.

7.Улаштувати в приміщенні 1-8 перегородки, поділивши його на приміщення передпокою площею 14,1 кв.м, санвузла (поєднаного) площею 5,0 кв.м та кухні площею 7,2 кв.м.

8.Улаштувати в приміщенні 1-9 столову.

9.Улаштувати в приміщенні 1-7 перегородку, поділивши його на приміщення коридору площею 2,2 кв.м та кімнати площею 19,1 кв.м.

10. Обладнати квартиру самостійними системами газопостачання, опалення, водопостачання та електропостачання.

Визнано за ОСОБА_3, право власності на 1/2 частину воріт і хвіртки №№2-3 вартістю 337,50 грн. та огорожі №4 вартістю 3104 грн., що розташовані в садибі по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину воріт і хвіртки №№2-3 вартістю 337,50 грн. та огорожі №4 вартістю 3104 грн., що розташовані в садибі по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області.

Залишено в спільному користуванні ОСОБА_3, і ОСОБА_2 ворота І хвіртку №№2-3 та огорожу №4, що розташовані в садибі по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину ділянки площею 0,16 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарський споруд, розташовану по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області.

Визнано за відповідачем ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських споруд, розташовану по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського Полтавської області.

В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2015 року стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь держави 1825 грн. 46 коп. судового збору.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 170 грн. 73 коп. судових витрат.

Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо перерахування в рахунок виплати компенсації ОСОБА_2 коштів розмірі 1387,29 грн. з депозитного рахунку Полтавського районного суду Полтавської області, які були внесені ОСОБА_3 на депозитний рахунок суду 16 грудня 2014 року відмовлено.

Повернуто ОСОБА_3 кошти в сумі 1387,29 грн., які внесені нею на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Полтавській області, згідно квитанції № 124/124 від 16 грудня 2014 року.

З рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 рокуне погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалено внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги вмотивовує тим, що самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди інше нерухоме майно не є субєктом права власності, а тому не може бути предметом поділу та визначення порядку користування в суді, так само як і земельна ділянка, на якій знаходиться це майно.

Також, з рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року та додатковими рішеннями Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2015 року та від 17 грудня 2015 року не погодилася ОСОБА_3 та подала на них окремі апеляційні скарги, в яких просить рішення суду щодо поділу майна змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове рішення в частині розподілу судових витрат, а також просила скасувати додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким перерахувати ОСОБА_2 з депозитного рахунку ТУ ДСА України в Полтавській області грошові кошти в розмірі 1387, 29 грн., які були внесені на депозитний рахунок 16.12.2014 року ОСОБА_3, в рахунок виплати ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі 2140 грн. 39 коп. стягнутої за різницю у вартості часто незавершеного будівництвом житлового будинку літ. «А-ІІ»., розташованому по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області.

Обґрунтовуючи доводи апеляційних скарг, не погоджується з висновками місцевого суду про неможливість здійснення поділу будівельних матеріалів, та необхідність компенсації їй витрат на проведення судових експертиз. Вважає, що зазначені вище рішення є необґрунтованими, такими що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, приходить до висновку, що скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.

Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії 11-КЕ № 301331, 29 серпня 1990 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 булоукладеношлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №2215.

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2013 року, яке набрало чинності 10 березня 2013 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до рішення Полтавського народного суду від 21 липня 1987 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 2050 руб. за половину спільно нажитого майна. З рішення суду вбачається, що за час шлюбу сторони придбали будівельні матеріали на будівництво будинку, побудували сарай, підвал, колодязь.

Згідно рішення Полтавської районної ради народних депутатів, від 10.02.1987 року №48 визнано житловим приміщенням літню кухню ОСОБА_2

Наказом №121-П від 24.04.1985 року Головного підприємства Полтавського виробничо-аграрного об'єднання садівничих радгоспів (копія якого надана суду відповідачем і знаходиться в справі) ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку для будівництва житлового будинку в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області розміром 0,10 га. Відповідно до акту від 31.07.1985 року межі земельної ділянки в с. Розсошенці по вул. Гагаріна винесено в натурі.

Наказом радгоспу ім. Т.Г. Шевченко Полтавського облагропрому №310-П від 29.12.1987 року ОСОБА_2 було виділено додатково земельну ділянку розміром 0,05 га.

Згідно державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 05364 від 14.03.2003 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Щербанівської сільської ради народних депутатів від 28.11.2002 року №246, земельна ділянка по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області площею 0,16 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель була приватизована ОСОБА_2 і належить йому на праві особистої приватної власності.

Рішенням №452 від 13.08.1985 року Полтавської районної ради народних депутатів ОСОБА_2 дозволено будівництво житлового будинку на 4 кімнати житловою площею 55,9 кв.м і господарських будівель для особистого господарювання в с. Розсошенці по провулку Гагаріна на земельній ділянці площею 0,10 га, яка була виділена йому рішенням загальних зборів членів радгоспу №121-П від 24.04.1985 року.

18.11.1985 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Полтавської районної ради народних депутатів видано НОМЕР_1 на забудову садиби по провулку Гагаріна в с. Розсошенці на земельній ділянці площею 0,10 га згідно типового проекту на житловий будинок № 181-223-7 та на будівництво сараю з гаражем.

16.09.1985 року виконкомом Полтавської районної ради народних депутатів дозволено (дозвіл №213-85) ОСОБА_2 будівництво господарським способом індивідуального житлового будинку в с. Розсошенці згідно проекту серії № 181-223-7.

Відповідно до висновку №659/660/661 комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 03.10.2014 року будівельна готовність незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку літ А-ІІ складає 65%.

Провести його розподіл згідно часток ? та 1/2 неможливо та запропоновано варіанти розподілу.

Згідно висновку №24/25 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 10.04.2015 року житловий будинок літ. А-ІІ, літня кухня літ. Б, вхідний погріб літ.Б-1, сарай літ. В., вбиральня літ. Д, колодязь №4, ворота , хвіртка № 2-3 та огорожа № 4-5, не відносяться до самочинного будівництва.

Гараж та сарай літ. Г є самочинно збудованими.

Будинок літ. А-ІІ має статус незавершеного будівництва, який не зданий в експлуатацію.

В дослідницькій частині висновку, наведено різницю грошової вартості часток за варіантами розподілу житлового будинку літ. А-ІІ з відступленням від рівності часток співвласників.

Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок по пров. Гагаріна, 5 в с. Розсошенці від 16.01.2004 року, житловий будинок літ. А-ІІ не прийнятий в експлуатацію, процент готовності 76%, відмітка про його самочинну забудову відсутня, тоді як літня кухня Б, добудова б, сарай Г мають відмітку - самочинно збудовані.

На підтвердження доводів та заперечень сторін місцевим судом були допитані свідки та досліджені інші докази по справі, внаслідок чого, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду враховуючи наступне.

У силу статті 16Закону України "Про власність"та частини першоїстатті 22 Кодексу про шлюб та сімю України (далі -КпШС України), які були чинними на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, за умовамистатті 24 КпШС Україниє власністю кожного з них (роздільним майном).

Згідно зістаттею 28 КпШС Українив разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними.

Аналогічне положення закону закріплено й устатті 70 СК України.

Відповідно дост. 372 ЦК Українимайно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. ч. 2, 3ст. 331 ЦК Україниправо власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особавважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до положень п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 рокуіз змінами та доповненнями «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають поділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку судможе визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку абозврахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін,а іншій присудити грошову компенсацію.

У Постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року по справі за № 6-37 цс13Верховним Судом України висловлено правову позицію, відповідно до якої, виходячи із положень статей60,69,70 СК України, частини третьоїстатті 368 ЦК України, незавершений будівництвом будинок, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Відповідно до положень ч.1,4ст.120 Земельного Кодексу Україниу разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

У роз'ясненнях викладених в п.18-2 ППВС України від 16.04.2004 N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», зазначено, що відповідно до положень статей 81, 116ЗК (2768-14) окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно,нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК України.

Оскільки спірний недобудований будинок будувався подружжям в період шлюбу, то в силу статей 22, 24 КпШС України та ст.70 СК України в подружжя виникла спільна сумісна власність на вказане майно. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Ворота, хвіртка та огорожа відповідно до вимог ст. 186 ЦК України, є приналежністю до зазначеного будинку тому підлягають поділу згідно із частками сторін у спільній сумісній власності.

Місцевий суд не погодився з посиланням відповідача на те, що спільне майно збудовано за його особистий рахунок, а саме - з будівельних матеріалів, що є його особистою власністю, оскільки ним не надано належних та допустимих доказів, того що при будівництві, ним використовувались саме ті будівельні матеріали, які були придбані відповідачем у період попереднього шлюбу, з часу розірвання якого до укладання шлюбу із позивачем та початком будівництва спірного будинку пройшло більше трьох років.

Висновком комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи визначено можливість розподілу незавершеного будівництва в натурі, а варіанти розподілу погоджені позивачем та її представником із відповідними організаціями.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 викладена наступна правова позиція, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Так, відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і ст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Разом з тим, виходячи зі ст. 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими обєктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.

Також згідно з існуючим на час спорудження спірного житлового будинку законодавством (ст.ст. 6, 30 ЗК України, ст.ст. 16, 17 Закону України «Про власність») індивідуальне житлове будівництво здійснювалося з метою забезпечення житловою площею тих громадян і членів їх сімей, яким у встановленому порядку надано право на земельну ділянку для будівництва будинку. У звязку з цим сама по собі участь інших осіб у спорудженні будинку не може слугувати підставою для визнання за такими особами права власності на частку у спорудженому будинку.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, обєкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обовязки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Враховуючи ступінь готовності житлового будинку, висновок експертизи щодо наявності можливості його поділу в натурі, вимоги діючого законодавства та ст. 360-7 ЦПК України, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо розподілу не прийнятого в експлуатацію житлового будинку в натурі та здійснив розподіл незавершеного будівництвом житлового будинку літ. «А-ІІ» згідно варіанту №1 Висновку №659/660/661 комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 03.10.2014 року.

Разом з тим, оскільки долі сторін у спільній сумісній власності є рівними, відступ від рівності часток обумовлюється неможливістю іншого поділу в натурі та компенсується за рахунок вартості частки будинку на яку зменшена доля одного з подружжя, місцевий суд обґрунтовано визнав за сторонами право власності по 1/2 частині земельної ділянки, по провулку Гагаріна, 5 в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області площею 0,16 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка була приватизована ОСОБА_2 і перебувала в нього на праві особистої приватної власності, що відповідає положенням ст. 120 ЗК України, 377 ЦК України.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог щодо розподілу будівельних матеріалів самочинно збудованих сараю літ. Г та гаражу, місцевий суд також вірно виходив із того, що данні об'єкти завершені будівництвом та є самочинно збудованими. Земельна ділянка між сторонами в натурі не поділена, порядок користування земельною ділянкою не встановлювався. Сторони, як власники земельної ділянки де знаходяться данні об'єкти не позбавлені можливості звернутися до відповідних органів для введення в експлуатацію самочинно збудованих споруд.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Ухвалюючи по даній справі додаткове рішення від 07 жовтня 2015 року та стягуючи з відповідача ОСОБА_2 на користь держави 1825, 46 грн. судового збору, та на користь ОСОБА_3 170, 73 грн. судових витрат, суд першої інстанції з урахуванням ч.1, ч.3 ст. 88 ЦПК України, правомірно виходив з того, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року вимоги позивача задоволено частково, а саме: визнано право власності на 51/100 частину обєкту незавершеного будівництва житлового будинку літ.«А-ІІ» вартістю 97540,39 грн., право власності на 1/2 частину воріт і хвіртки№№2-3 вартістю 337,50 грн. та огорожі №4 вартістю 3104 грн., на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га. вартістю 106224 грн.

Таким чином, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню 2054,86 грн., виходячи з наступного розрахунку: (97540,39 грн. + (( 337,50 грн. + 3104 грн.) /2)+ 106224 ) /100 =2054,86 грн.

Крім того, вартість 1/2 земельної ділянки площею 0,16 га, обраховується виходячи з того, що вартість 1 кв.м. згідно висновку експерта становить 132,78 грн., тому 1600 кв.м / 2 х 132,78 гр. =106224 грн.

Відповідно до рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року, вбачається, що судом відмовлено в задоволенні вимог щодо поділу в натурі будівельних матеріалів сараю літ. "Г" та гаражу зі стягненням на користь позивача 1/2 їх вартості у розмірі 18167,40 грн., а тому на позивача слід покласти судові витрати у розмірі 181,67 грн.

Згідно наданої позивачем квитанції від 08.08.2013 року, вбачається, що нею було сплачено 229,40 грн. Ухвалою суду від 17.06.2015 року сплату решти судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення, судовий збір на час винесення рішення не сплачено.

Відповідно до ч.1,2 ст. 82 ЦПК України у разі якщо сплату судових витрат розстрочено до винесення рішення у справі і у встановлений строк судові витрати не сплачені, вони стягуються за судовим рішенням.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі - 1825,46 грн., а на користь позивача 47,73 грн. судового збору. (229,40 грн. -181,67 грн. = 47,73 грн.)

Окрім того, оскільки рішенням суду першої інстанції, позовні вимоги щодо поділу спільного майна задоволені частково і саме з цих питань по справі проводились відповідні експертизи, тому суд вірно прийшов до висновку, що судові витрати за проведення експертиз слід покласти на сторін в рівних частинах. Позивачем за проведення експертизи сплачено 3936 грн. (т.1 а.с. 119), відповідачем - 3690,00 грн. (т.2 а.с.20). Отже з відповідача на користь позивача слід стягнути 123,00 грн. судових витрат за проведення експертизи. (3936 грн.-3690,00 грн.) : 2 =123. Тобто, усього з відповідача на користь позивача слід стягнути 170,73 грн. судових витрат (123 +47,73= 170,73 ).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та є вірним, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не спростовують висновків місцевого суду.

З матеріалів справи також вбачається, щов уточнених позовних вимогах ОСОБА_3 ставила питання про те, що в рахунок виплати компенсації перерахувати ОСОБА_2 кошти в розмірі 1387,29 грн. з депозитного рахунку Полтавського районного суду Полтавської області, які були внесені нею, на депозитний рахунок суду 16.12.2014 року, яке судом вирішено не було.

Так, ухвалюючи по справі додаткове рішення від 17 грудня 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що під часрозгляду справи позивачем ОСОБА_3, відповідно до вимог ст. 362 ЦК України, було внесено грошові кошти на судовий депозит в сумі 1387,29 грн., що підтверджується квитанцією №124/124 від 15.12.2014 року, яка міститься в матеріалах справи, прийшов до висновку про повернення зазначених коштів позивачу.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з наступних підстав.

Оскаржуваним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16.09.2015 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто грошову компенсацію за різницю у вартості часток в розмірі 2140 грн. 39 коп.

Правом отримання даної компенсації наділений лише ОСОБА_2 В примусовому порядку перерахувати кошти з депозитного рахунку ОСОБА_2 суд можливості не має.

В свою чергу, доводи апеляційних скарг є неспроможними, не спростовують вищевказаних висновків суду першої інстанції та не підтверджують належними доказами їх неправомірність.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції вірно зясовано всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року та додаткових рішень Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2015 року та від 17 грудня 2015 року не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року та апеляційній скарги ОСОБА_3 на додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2015 року та додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2015 року -відхилити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2015 року та додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_5 /підпис/ ОСОБА_6

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1

З оригіналом згідно: