Рішення № 55619271, 09.02.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №293/1471/14-ц Головуючий у 1-й інст. Васильчук С. Ф.

Категорія 48 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Жигановської О.С., Коломієць О.С.

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування Горбулівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, служба у справах дітей Черняхівської районної державної адміністрації Житомирської області, служба у справах дітей Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області, про зміну місця проживання малолітніх дітей та стягнення аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просив: змінити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановивши їхнє місце проживання разом з ним за адресою АДРЕСА_1 стягнути з ОСОБА_3 на його користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 350 гривень щомісячно на кожну дитину з дня подання позову до суду і до повноліття дітей. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначив, що 06 квітня 2011р. між ним та відповідачкою було розірвано шлюб та рішенням суду дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено при матері. Однак, після розірвання шлюбу відповідачка залишила дітей жити разом з батьком, де вони і перебувають по даний час. Позивач зазначив, що відповідач не навідує їхніх спільних дітей, не піклується, не виховує їх та не приймає участі у їхньому матеріальному забезпеченні.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2015 року позов задоволено в повному обсязі. Змінено місце проживання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та встановлено їхнє місце проживання з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 350 гривень щомісячно на кожну дитини з дня подачі позову до суду 01.09.2014 року і до повноліття дітей, з урахуванням індексації відповідно до вимог закону. Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу в якій, після уточнення вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, апелянт зазначила, що діти проживають з моменту розлучення зі своїм батьком, так-як останній не має наміру повернути їх матері та чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми. Також, судом не було враховано акт обстеження умов проживання апелянта виданий Зарубинецькою сільською Радою, що ОСОБА_2 притягувався до відповідальності за вчинення насильства у сім'ї. Також, апелянт просить ухвалити рішення всупереч проханню дітей залишити їх з батьком, так-як вважає, що вона належним чином виконує свої батьківські обов'язки, а висновкам органів опіки наявним в матеріалах справи судом надано неправильну оцінку.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 09.02.2015 року рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2015 року в частині стягнення аліментів на дітей скасовано та провадження у справі в цій частині закрито у зв'язку із відмовою позивача від вказаних вимог.

Відповідач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник позивача заперечує у залишенні дітей відповідачу, яка після розірвання шлюбу залишила їх проживати з батьком, не має власного житла та стабільного доходу, притягувалася до відповідальності за неналежне виховання третьої дитини.

Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, в період якого у них народилися діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 06 квітня 2011 р., шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу між подружжям у квітні 2011 року діти залишилися проживати з батьком в с.Горбулів, де вони перебували з народження, що не заперечується сторонами.

Відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов відповідачки (а.с.59, 98, 117, 157 т.1), вона не створила належні побутові умови для проживання своєї малолітньої дитини, яка народилася після розірвання шлюбу.

Відповідно до аналогічного акту органу опіки та піклування, позивач створив належні побутові умови для проживання своїх дітей, які і живуть разом з ним, відвідують школу та садок, вихованням займається батько (а.с. 58, 61, 63, 64).

Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч.1. ст..161 СК України).

Згідно п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при вирішенні спору про місце проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що всупереч тому, що рішенням апеляційного суду Житомирської області від 18 грудня 2012 року, яким визначене місце проживання дітей при матері - ОСОБА_3, відповідач не забезпечила належних умов для виховання та проживання дітей і фактично не виконувала щодо них своїх батьківських обов'язків протягом 4-х років. Судом взято до уваги пояснення опитаних в судовому засіданні малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які повністю підтвердили обставини, зазначені позивачем у заяві, категорично заперечили можливість проживання разом з матір'ю та просили не розлучати їх.

Орган опіки та піклування Черняхівської райдержадміністрації, дослідивши умови проживання дітей, а також те, що позивач має постійне житло, яке відповідає санітарним нормам, отримує пенсію по інвалідності та інші тимчасові заробітки, турбується про дітей і позитивно характеризується односельчанами, надав висновок про залишення дітей на проживання з ОСОБА_2 (а.с.49-50 т.2).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Відповідно до ч.2 ст.161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Із досліджених судом доказів вбачається, що ОСОБА_3 свідомо залишила дітей не проживання з батьком і не вчиняла дій для їх повного і гармонійного розвитку, матеріального забезпечення та на даний час не може забезпечити належні умови для проживання і виховання дітей.

Остання не має власного житла та самостійного доходу. Як пояснила ОСОБА_3, вона проживає у житловому будинку, який мала намір придбати, оформивши попередній договір купівлі-продажу, однак у визначений ним строк договір оформлено не було і в даний час у провадженні суду перебуває справа за позовом власника будинку до неї про витребування нерухомого майна. Постійної роботи не має та іноді підробляє, має кредитну заборгованість (а.с.105.108 т.1).

Крім того, судом встановлено, що позивач проживає із співмешканцем, з яким у неї склалися неприязнені стосунки і який б'є навіть їх спільну малолітню дитину (а.с.168-171 т.1).

ОСОБА_3, маючи ще одну дитину - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, притягувалася до адміністративної відповідальності за ст.184 КУпАП постановою судді Андрушівського районного суду від 26.06.2015 року за те, що 02.06.2015 року ухилиляється від виконання батьківських обов'язків, внаслідок чого перебуваючи, у п'яному вигляді, заснула на зупинці транспортного засобу та залишила малолітню дитину без нагляду (а.с.182 т.1).

Зазначена обставина є свідченням негативної характеристики позивача як матері.

Аналогічного висновку дійшов апеляційний суд Житомирської області у справі № 272/1003/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про відібрання дітей, відмовивши у задоволенні її позову.

Під час розгляду справи суд, з посиланням на ст.162 СК України, встановив, що після рішення апеляційного суду Житомирської області від 18 грудня 2012 року, яким місцем проживання неповнолітніх дітей визначено місце проживання матері, змінилися обставини так, що повернення дітей матері буде суперечити їх інтересам.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про існування таких виняткових обставин, які не дозволяють на даний час проживати дітям з її матір'ю.

Посилання відповідача на те, що під час шлюбу позивач вчиняв насильство відносно неї, а тому може такі дії застосовувати і до дітей, є припущенням, яке не підтверджено належними доказами. Докази на які, посилається відповідач свідчать про негативні стосунки між подружжям до розірвання шлюбу.

В той же час, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч.2 ст.29 ЦК України та ч.3 ст.160 СК України фізична особа, яка досягла 14 років сама визначає місце проживання.

Допитаний судом у різних справах ОСОБА_8 пояснив, що бажає проживати з батьком і просить не розлучати його із сестрою.

На час ухвалення судового рішення останньому виповнилося 14 років, а тому вимога про визначення місця його проживання задоволенню не підлягала.

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню в частині вирішення позову про зміну місця проживання ОСОБА_4, з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В частині вирішення вимог про зміну місця проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні.

Керуючись ст. ст.209, 218, 303, 304, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2015 року скасувати в частині вирішення вимог про зміну місця проживання неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про зміну місця проживання неповнолітнього ОСОБА_9.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: