Постанова № 55607301, 04.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2016 р. Справа№ 910/8741/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Панченко О.О.

від відповідача - Вага Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геотехкансалтинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік»

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про стягнення коштів за договором позики.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.02.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача та представник відповідача в судове засідання 04.02.2016 з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

В процесі розгляду апеляційної скарги від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі, до розгляду пов`язаної з нею справи, що є предметом розгляду в Господарському суді Полтавської області № 917/2512/15 з підстав визнання договору позики недійсним.

Колегія суддів, вивчивши доводи клопотання, заслухавши думку представника позивача, яка заперечила стосовно доводів такого клопотання, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, зважаючи на наступне.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, предметом розгляду в Господарському суді Полтавської області є позов ТОВ «Голден Деррік» до ТОВ «Геотехкансалтинг» про визнання недійсним договору № 1/01-12 від 17.01.2012, а предметом спору в рамках даної справи є позов до ТОВ «Голден Деррік» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за даним договором.

Тобто, суд, для вирішення питання наявності/відсутності у відповідача обов`язку зі сплати позивачу боргу за договором позики, повинен встановити наявність підстав для стягнення боргу, а отже дійсність/недійсність договору позики.

Відповідно до п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Отже, в даному конкретному випадку, зупинення провадження по справі призведе до затягування судового процесу та в тому числі порушення законних прав та інтересів позивача, а відповідача не позбавлений права та можливості доводити наявність підстав для визнання договору позики недійсним і в рамках даного процесу.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

17.01.2012 між позивачем (кредитор за договором) та відповідачем (позичальник) був укладений договір № 1/01-12 про надання безвідсоткової позики, в порядку та на умовах якого кредитор надає позичальнику безвідсоткову позику у сумі 1900000 грн. для виробничих потреб, а останній зобов'язується повернути позику в термін, визначений цим договором.

Згідно пп. 5, 6 договору, термін повернення позики складає три роки, починаючи з дати фактичного отримання коштів, позика повертається у безготівковому порядку шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок кредитора.

За платіжним дорученням № 89 від 24.01.2012, копія якого долучена до матеріалів справи, позивач надав відповідачу кошти в якості позики на загальну суму 1900000 грн.

Отже,зважаючи на умови договору, останнім днем повернення отриманої позики є 24.01.2015.

Позивач, звертаючись із позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач, в порушення умов договору позику не повернув, чим порушив права кредитора.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи рішення суду першої інстанції. мотивує свої заперечення тим, що вказаний договір позики є недійсним, з підстав відсутності у кредитора ліцензії на надання фінансових послуг.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1049 Кодексу встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 цієї статті).

Як вірно було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач надав відповідачу позику в розмірі 1900000 грн. 24.01.2012, що не заперечувалось представником відповідача та підтверджується відповідним платіжним дорученням № 89 від 24.01.2012.

За умовами договору, дана позика є безвідсотковою та строк її повернення три роки, з моменту фактичного отримання коштів.

Матеріалами справи не підтверджується та відповідачем судам обох інстанції не надано достатніх та допустимих доказів того, що позика, в обумовлені договором строки була повернута відповідачем позивачеві в повному обсязі чи якась її частина.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Позивач звертався до відповідача листом за вих. № 24/02-01 від 24.02.2015 про досудове врегулювання спору з вимогою повернення отриманих відповідачем коштів по договору позики № 1/01-12 від 17.01.2012. Вказана вимога залишена відповідачем без задоволення.

Отже, з урахуванням зазначеного, Господарський суд міста Києва обґрунтовано дійшов висновку про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення в цій частині вимоги в повному обсязі.

Стосовно твердження апелянта, що вказаний договір позики є недійсним з підстав відсутності у позивача ліцензії для надання фінансових послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Аналіз цього закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.

У п. 7 ст. 1 закону наведено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього закону. Це учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

В ч. 4 ст. 5 закону вказано, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції

Аналогічна думка викладена в постанові Верховного суду України № 6-48цс12 від 30.05.2012.

Відповідно до статуту позивача, вказане товариство створюється з метою об`єднання матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів засновників для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку. Тобто згідно вказаного статуту позивач не є фінансовою установою.

В п. 2.3 статуту, копія якого наявна в матеріалах справи, наведений перелік видів діяльності товариства позивача і даний перелік не містить такого виду як надання фінансових послуг.

Крім того, відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 5555 від 31.03.2006, визначено, що юридичні особи - суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Тобто, все вище зазначене вказує на те, що між позивачем та відповідачем був укладений цивільно-правовий договір безвідсоткової позики, який регулюються нормами ЦК України, та не є договором про надання фінансової послуги, що підпадаю під дії спеціальної правової норми, а отже для надання позики позивач не повинен був отримувати відповідної ліцензії, як про те, зазначає відповідач.

Крім того, як вбачається з наявних матеріалів справи, Господарським судом Полтавської області в рамках справи № 917/1040/15 розглядався позов ТОВ «Голден Деррік» до ТОВ «Геотехкансалтинг» про визнання договору безвідсоткової позики від 17.01.2012 недійсним.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.06.2015, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2015, в задоволені позову було відмовлено.

Зокрема, вказаним рішенням було встановлено, що спірний договір № 1/01-12 укладений відповідно до вимог чинного законодавства України, є чинним та відповідачем не доведено наявність підстав, відповідно до ст. 203 ЦК України для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню та 3% річних за неповернення позики, відповідно до строків, визначених в договорі позики.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8 договору визначено, що за порушення строків повернення коштів позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день такого прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від обов'язку належного виконання умов даного договору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені та 3% річних, наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції, погоджується із розрахунком місцевого суду, знаходить його обґрунтованим та арифметично вірним, а отже задоволена до стягнення сума 3% річних в розмірі 7027,40 грн. та 92136,98 грн. пені є обґрунтованою та правомірною.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доводи викладені апелянтом в апеляційній скарзі спростовуються всім вище зазначеним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Геотехконсалтинг», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 у справі № 910/8741/15-г - без змін.

Матеріали справи № 910/8741/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов