Постанова № 55607257, 26.01.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.01.2016 справа №905/1830/15 Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 за довіреністю №14-125 від 13.05.2014р. ОСОБА_5 за довіренстю №09-18/4439 від 16.12.2015р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ та Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від17 листопада 2015 р. (повний текст складено та підписано 23.11.2015р.) у справі№ 905/1830/15 (суддя О.В. Кротінова) за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компаніїя "Нафтогаз України", м.Київ доПублічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області простягнення 198 587 207,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.11.2015р. у справі №905/1830/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області про стягнення 198 587 207,54 грн., з яких 96 725 952,09 грн. основного боргу, 21 886 371,05 грн. пені, 16 749 334,57грн. штрафу, 1 129 939,07 грн. 3% річних та 62 095 610,76 грн. інфляційних втрат задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 10 563 354,19 грн. пені, 8 374 667,28 грн. штрафу, 1 024 657,75 грн. інфляційних витрат та 1088 989,80 грн. 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано зменшив розмір пені та штрафу, оскільки, на його думку, наведені відповідачем у клопотанні обставини не є винятковими у розумінні чинного законодавства, внаслідок чого задоволення даного клопотання, за твердженням скаржника, спричинює останньому збитки та дозволяє відповідачу порушувати договоріні відносини у подальшому.

Одночасно, Публічне акціонерне товариство Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області звернулось з апеляційної скаргою, в якій просить скасувати судове рішення в частині стягнення штрафу та пені та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині у повному обсязі. У своїй скарзі апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції вимог ст. 61 Конституції України при одночасному нарахуванні позивачем штрафу та пені. Також посилається, що господарський суд при розгляді клопотання про зменшення розміру пені та штрафу не прийняв до уваги майновий стан відповідача, незначний період прострочення основного зобовязання, що на думку останнього призвело до прийняття судом необгрунтованого рішення про часткове задоволення вищеказаного клопотання. Крім того, в апеляційній скарзі просив суд відстрочити виконання судового рішення до 01.01.2017р. та зменшити розмір пені та штрафу на 95%.

Представник позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечив проти апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області.

Відповідач також підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечив проти апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ. Крім того, через канцелярію надав клопотання про відстрочення виконання рішення суду до 01.01.2017р.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області про стягнення 198 587 207,54 грн., з яких: основний борг за договором на купівлю- продаж природного газу №089лс-04/511-ПР від 25.12.2014р. в сумі 96 725 952,09 грн., 21 886 371,05 грн. пені, 16 749 334,57грн. штрафу, 62 095 610,76 грн. інфляційних витрат та 3% річних у розмірі 1 129 939,07 грн.

Позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань згідно договору на купівлі-продажу природного газу №089лс-04/511-ПР від 25.12.2014р. в частині оплати вартості поставленого газу.

Як зазначає позивач, за наведеним договором останній поставив відповідачу природний газ протягом січня квітня 2015р. на загальну суму 837 483 847,43грн., що підтверджує наявними у матеріалах справи актами приймання передачі природного газу. При цьому, вартість поставленого газу відповідач оплатив частково, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача на загальну суму 96 725 952,09 грн. за період січень квітень 2015р., за твердженням позивача, є невиконаним. На вказану заборгованість позивачем нарахована пеня, 3% річних, інфляційні втрати та штраф на підставі п. 7.2 договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором купівлі- продажу природного газу №089лс-04/511-ПР від 25.12.2014р. щодо своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу. При цьому, у процесі розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що відповідач у повному обсязу розрахувався за поставлений природний газ 17.07.2015р.(до дати подання позову до суду), у звязку з чим судом у цій частині позовних вимог було відмовлено. Також, при прийнятті рішення, судом першої інстанції частково задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу та відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявників апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, 25.12.2014р. між Національною акціонерною компанією Нафтогаз України (Продавець) та Публічним акціонерним товариством Металургійний комбінат Азовсталь (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №089лс-04/511-ПР, за умовами якого Продавець зобовязався передати у власність Покупцю у 2015р. природний газ ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити газ на умовах цього правочину (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

За визначеннями п.2.1 договору (у редакції додаткової угоди №3 від 26.02.2015р. до договору №089лс-04/511-ПР від 25.12.2014р.), Продавець передає Покупцю з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 86 242,589 тис.куб.м., в тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): січень 31 973,655, лютий 26 268,934, березень 28 000,000, квітень 0, травень 0, червень 0, липень 0, серпень 0, вересень 0, жовтень 0, листопад 0, грудень 0.

При цьому, сторони домовились про можливу зміну планового обсягу передачі газу протягом місяця продажу відповідно до встановленого порядку, а також дозволене відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% від узгодженого обсягу без коригування (п.п.2.1.1, 2.1.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

За визначеннями п.3.4 договору, акт приймання-передачі газу містить дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 5.1 договору визначено встановлення цін (граничні рівні цін) на природний газ і тарифи на його транспортування уповноваженим державною владою України орган.

У п.5.2 договору обумовлено до сплати за 1000 куб.м. природного газу 6 343,60 грн., крім того ПДВ 20% 1 268,72 грн., всього 7 612, 32 грн.

Можливість змін ціни на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу вбачається з п.5.3 договору.

Згідно п.5.4 договору загальна сума вартості природного газу за договором складається з сум вартості місячних поставок газу.

Додатковою угодою №2 від 02.02.2015р. до договору №089лс-04/511-ПР від 25.12.2014р. ціну за 1000 куб.м. газу змінено з 01.02.2015р. та визначено до сплати 6 139,60грн., крім того ПДВ 20% - 1 227,92 грн., всього 7 367,52 грн.

Додатковою угодою №4 від 02.02.2015р. до договору №089лс-04/511-ПР від 25.12.2014р. вартість 1000 куб.м. природного газу з 01.03.2015р. встановлено на рівні 9 403,60 грн., крім того ПДВ 20% - 1 880,72 грн., всього до сплати 11 284,32 грн.

Згідно з п.6.1 договору, оплата за газ з врахуванням вартості транспортування територією України здійснюється Покупцем виключного грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу,оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5-го числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п.6.3 договору сторони обумовили необхідність зазначення у платіжних дорученнях Покупцем номеру договору, дату його підписання та призначення платежу. За наявності заборгованостіу Покупця за цим договором Продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений у минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, що надійшли від Покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки природного газу з 01.01.2015р. до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування до повного погашення заборгованості. (п.11.1 договору).

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору купівлі-продажу газу №089лс-04/511-ПР від 25.12.2014р. позивач передав протягом січня-квітня 2015 року, а відповідач прийняв за актами приймання передачі природний газ на загальну суму 837 483 847,43грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015р. на суму 243 393 693,43 грн., від 28.02.2015р. на суму 184 340 824,46 грн., від 31.03.2015р. на суму 297 048 473,54грн., 30.04.2015р. на суму 112 700 856,00грн.

За твердженням позивача, відповідач на момент подання позову здійснив часткову оплату переданого йому обсягу газу, розмір основного боргу відповідача за поставлений газ у період січень квітень 2015р. на думку ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", складає 96 725 952,09грн. У звязку із невчасним та не повним виконанням відповідачем умов договору в частині проведення розрахунків за поставлений природний газ, позивачем на суму заборгованості нараховано пеню в сумі 21886371,05 грн., 3% річних в сумі 1 129 939,07 грн., інфляційних нарахуваннь в сумі 62 095 610,76грн. та штраф у розмірі 16 749 334,57грн.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд погоджується з правильністю висновків місцевого господарського суду з огляду на наступне:

Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються, насамперед, його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору купівлі продажу.

Як зазначено в ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена особа, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, п.6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий обсяг газу здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Додаткових угод або інших доказів щодо зміни строку оплати не представлено ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції.

Приймаючи до уваги дати поставок природного газу та узгоджені умови оплати, остаточний розрахунок за поставлений газ повинен бути здійснений не пізніше: за січень 2015р. 14.02.2015р.; за лютий 2015р. 14.03.2015р.; за березень 2015р. 14.04.2015р.; за квітень 2015р. 14.05.2014р.

Предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості з оплати вартості спожитого природного газу у січні квітні 2015р. та нарахованих штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних витрат у звязку з несвоєчасним виконанням грошових зобовязань з оплати вартості отриманого природного газу у період вересень-грудень 2014р.

Згідно представлених суду актів, обсяги спожитого відповідачем природного газу становлять: у січні 2015р. 31 973,655 тис.куб.м. на суму 243 393 693,43 грн.у лютому 2015р. 25 020,743 тис.куб.м. на суму 184 340 824,46 грн.;у березні 2015р. 26 324,003 тис.куб.м. на суму 297 048 473,54 грн.;у квітні 2015р. 11 800,000 тис.куб.м. на суму 112 700 856,00 грн.

Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за період січень-квітень 2015р. у загальному обсязі 95 118,401 тис.куб.м. на суму 837 483 847,43 грн.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, в процесі розгляду справи господарським судом встановлено, що 17.07.2015р. відповідачем повністю виконано зобовязання з оплати вартості поставленого природного газу протягом січня-квітня 2015р., про що свідчать банквіські виписки та акт звірки розрахунків за період з 01.01.2015р. по 31.08.2015р. за договором №089лс-04/511- ПР від 25.12.2014р. (підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками підприємств з обох сторін), представлені у підтвердження здійснених відповідачем оплат у межах спірних правовідносин, внаслідок чого заборгованість за поставкою природного газу у спірний період відсутня. Зазначені обставини підверджені представниками сторін під час розгляду у суді першої інстанції та враховуючи, що сплата заборгованості відповідачем відбулась 17.07.2015р до дати подання позову до суду (28.08.2015р. дата направлення позову до суду), господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні вимог у цій частині, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 62 095 610,76 грн. та 3% річних у сумі 1 129 939,07грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 1 129 939,07грн. за період з 15.02.2015р. по 18.06.2015р., а також інфляційних нарахувань за зазначений вище період у розмірі 62 095 610,76грн., апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині у зазначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на невірний арифметичний розрахунок, здійснений позивачем та приймаючи до уваги строк настання виконання зобовязань за кожним із зобовязань у відповідності до приписів Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013р.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 1 088 989,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 024 657,75грн.

Також, за прострочення сплати вартості поставленого товару, позивачем нараховано до стягнення пеню в розмірі 21 886 371,05 грн. (першим днем прострочення визначено 15-е число місяця, наступного за місяцем поставки, нарахування здійснено за зобовязаннями січня 2015р. з 15.02.2015р. по 27.02.2015р., у тому числі, враховуючи дати фактично здійснених відповідачем оплат; за зобовязаннями лютого 2015р. з 15.03.2015р. по 20.03.2015р. (дата фактичної оплати) на суму з урахуванням здійсненої передоплати; за зобовязаннями березня 2015р. загалом з 15.04.2015р. по 18.06.2015р., у тому числі, враховуючи дати фактично здійснених відповідачем оплат; за зобовязаннями квітня 2015р. з 15.05.2015р. по 23.06.2015р. на суму боргу з урахуванням здійснених відповідачем оплат, включаючи дату фактично здійсненої оплати, з дотриманням приписів п.6 ст.232 Господарського кодексу України).

Згідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 означеного договору, він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення заявленої до стягнення суми пені у розмірі 21 126 708,38грн. у звязку з невірним арифметичним розрахунком.

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу, нарахований у відповідності до вищевказаного пункту договору (п.7.2.), який за розрахунком позивача складає 16 749 334,57грн.

З огляду на те, що відповідачем порушено строки виконання зобовязань за договором в частині своєчасної оплати поставленого газу (понад 30 днів), колегія суддів вважає, що вимоги в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області штрафу у розмірі 7% від суми простроченого платежу в сумі 16 749 334,57грн., розрахованого за невиконання грошових зобовязань по оплаті поставленого газу у березні 2015р. від суми простроченого платежу в розмірі 126 575 352,13 грн. та у квітні 2015р. від суми простроченого платежу 112 700 856,00 грн. щодо кожної із сум боргу, яка існує понад 30 днів обґрунтованим, та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, при прийнятті рішення, судом першої інстанції частково задоволено клопотання відповідача про зменшення пені і штрафу та зменшено їх розмір на 50 %.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області, підставою для скасування рішення господарського суду Донецької області апелянт зазначає порушення господарським судом норм процесуального права, оскільки господарський суд при розгляді клопотання про зменшення розміру пені та штрафу не прийняв до уваги майновий стан відповідача, незначний період прострочення основного зобовязання, що на думку останнього призвело до прийняття судом необгрунтованого рішення про часткове задоволення його клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 95 %. З огляду на вищевказане, просив суд задовольнити зазначене клопотання, зменшивши розмір пені та штрафу на 95 %.

Також, з поданої Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ апеляційної скарги вбачається, що останній також не погоджується з висновками господарського суду щодо зменшення розміру пені та штрафу, оскільки на його думку, наведені відповідачем обставини у вищезгаданому клопотанні не є винятковими у розумінні чинного законодавства, задоволення даного клопотання, за твердженням ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", спричинює останньому збитки та дозволяє відповідачу порушувати договоріні відносини у подальшому.

Розглянувши вимоги апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013. Як вбачається зі змісту судового рішення, суд першої інстанції, зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.

При розгляді наданого клопотання, судом першої інстанції враховано обєктивні обставини складної ситуації у державі та економічного її становища, період, за який виник борг (січень-квітень 2015р.). Враховано судом і ступінь виконання боржником зобов`язань за договором: повне погашення суми основного боргу, у тому числі за рахунок проведених попередніх оплат та незначний час прострочення строків виконання зобовязання.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи встановлені господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені та штрафу на 50% у визначеном судом першої інстанції розмірі, а саме: пені 10 563 354,19грн. та штрафу у розмірі 8 374 667,28грн. та погоджується, що зменшення пені та штрафу на 95 % є надмірним.

Разом з цим, господарським судом враховано майнові інтереси позивача, що, в свою чергу, спростовує твердження апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зворотнє. Більш того, частковість задоволення місцевим судом клопотання щодо зменшення розміру пені та штрафу вказує на врахування господарським судом майнових інтересів обох сторін, у звязку з чим апеляційна інстанція погоджується з такими висновками господарського суду.

Крім того, не приймаються доводи Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області у поданій апеляційній скарзі щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 61 Конституції України при одночасному нарахуванні позивачем штрафу та пені та відмови у відстроченні виконання рішення суду, оскільки штраф, так само як і пеня, є різновидом неустойки, обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, але самостійною мірою відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та відрізняється від пені підставою застосування. Аналіз ст.230 ГК України та 549 ЦК України свідчить про відсутність прямої заборони законодавцем одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, що підтверджується також ч.2 ст.231 ГК України.

Таким чином, одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання, не суперечить чинному законодавству, зокрема ст.627 ЦК України, та не є порушенням ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Також, колегія суддів вважає, що не підлягає задоволенню клопотання Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області про відстрочення виконання рішення господарського суду до 01.01.2017р., висловлене в апеляційній скарзі та в окремо поданому клопотанні через канцелярію суду 26.01.2016р., оскільки відповідно до положень ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

За змістом статей 116 і 117 Господарського процесуального кодексу України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ.

Як встановлено колегією суддів, клопотання про відстрочення виконання рішення суду до 01.01.2017р. відповідачем не надавалось до суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлене клопотання про відстрочення рішення до 22.10.2015р., у задоволенні якого відповідачу було відмовлено.

Виходячи з чого, з урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає необхідним звернути увагу відповідача на те, що вирішення питання щодо відстрочення або розстрочення виконання рішення відноситься до компетенції господарського суду (суду першої інстанції).

Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Рішення господарського суду Донецької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційним скаргам покладаються на заявників скарг по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариста "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ та Публічного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь, м.Маріуполь Донецької області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 17.11.2015р. у справі №905/1830/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

ОСОБА_3