Ухвала суду № 55603598, 27.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2016 р. м. Київ К/800/34464/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів Гончар Л.Я., Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року

у справі № 348/897/15-а

за позовом ОСОБА_2

до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано- Франківської області (далі - УПФУ) про визнання неправомірними дій щодо відмови здійснити перерахунок пенсії з врахуванням пільгового обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі та районних коефіцієнтів і надбавок.

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 03.06.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015, позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії УПФУ щодо обчислення страхового стажу ОСОБА_2 в період його роботи в районах Крайньої Півночі та місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі без врахування права на пільгове обчислення стажу за роботу в таких місцевостях. Зобов'язано УПФУ здійснити з 12.09.2014 перерахунок та виплату недоплачених позивачу сум пенсії з врахуванням обчислення його трудового стажу в пільговому обчисленні (зарахувати кожний рік роботи за один рік і шість місяців) періоди роботи: з 23.08.1976 по 22.02.1977 роботу на посаді помічник бурильника 4-го розряду у Мамонтовському управлінні бурових робіт, яке знаходилося в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі; з 22.02.1977 по 20.05.1986 роботу на посадах помічник бурильника 4-го розряду, бурильник 5-го та 6-го розряду у Нафтоюганському управлінні бурових робіт № 2, яке знаходилося в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі; з 10.12.1986 по 10.04.1989 роботу на посадах бурильник 6-го розряду, помічник бурильника у Варьєганському управлінні бурових робіт, яке знаходилося в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі; з 15.04.1989 по 22.10.1991 роботу на посадах бурильник 6-го розряду, помічник бурильника у Нижнєвартовському управлінні бурових робіт № 3 об'єднання «Нижнєвартовскнафтогаз», яке знаходилося в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі; з 31.10.1991 по 03.03.1994 роботу на посадах буровий майстер, бурильник 6-го розряду у малому державному підприємстві «Буровик Самотлора», яке знаходилося в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі; з 19.10.2000 по 21.03.2007 роботу на посаді майстер бурової у ТОВ «Шаімській нафто сервісній компанії», яке знаходилося в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі; з 08.02.2008 по 04.05.2008 роботу на посаді майстер буріння у ВАТ «Красноленінськнафтогазгеологія», яке знаходилося в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі; з 05.07.2008 по 12.05.2010 роботу на посаді майстер бурової у ТОВ «Карпатське управління бурових робіт», згодом перейменовано в ТОВ «Новоуренгойську Бурову компанію», яке знаходилося в районах Крайньої Півночі; з 02.08.2010 по 23.12.2014 роботу на посаді майстер бурової у ТОВ «Новоуренгойській буровій компанії, яке знаходилося в районах Крайньої Півночі. Визнано протиправними дії УПФУ щодо неврахування при розрахунку ОСОБА_2 пенсії сум районного коефіцієнту та північної надбавки при визначенні розміру заробітної плати, яку він отримував у ТОВ «Шаімьській нафтосервісній компанії» за період з жовтня 2000 року по грудень 2006 року та заробітної плати, яку він отримував у ТОВ «Новоуренгойській буровій компанії» за період з липня 2008 року по травень 2010 року. Зобов'язано УПФУ здійснити з 12.09.2014 позивачу перерахунок та виплату недоплачених йому сум пенсії з врахуванням розміру заробітної плати, яку він отримував в ТОВ «Шаімьській нафтосервісній компанії» з жовтня 2000 року по грудень 2006 року з районним коефіцієнтом та північною надбавкою на підставі довідки від 26.02.2007 № 12; здійснити з 12.09.2014 перерахунок та виплату недоплачених йому сум пенсії з врахуванням розміру заробітної плати, яку він отримував у ТОВ «Новоуренгойській буровій компанії» з липня 2008 року по травень 2010 року з районним коефіцієнтом та північною надбавкою на підставі довідки від 12.06.2010 № 184.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, УПФУ оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у зв'язку з неприбуттям належним чином повідомлених про час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною другою статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 є пенсіонером і перебуває на обліку в УПФУ, де з 11.10.2007 отримує пенсію, призначену йому як працівнику Крайньої Півночі відповідно до Тимчасової угоди, укладеної 15.01.1993 між урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 23.08.1976 по 22.02.1977 (4 міс. 29 днів) позивач працював на посаді помічника бурильника 4-го розряду у Мамонтовському управлінні бурових робіт (наказ про прийняття № 91-к від 23.09.1986). 22.02.1977 на підставі наказу № 28-к звільнений з роботи у зв'язку із переведенням у Нафтоюганське управління бурових робіт № 2. У період з 22.02.1977 по 20.05.1986 (9 років 2 міс. 28 днів) працював на посадах помічник бурильника 4-го розряду, бурильник 5-го та 6-го розряду у Нафтоюганському управлінні бурових робіт № 2 (наказ про прийняття № 29-к від 28.02.1977). 20.05.1986 на підставі наказу № 84-к звільнений з роботи за власним бажанням. У період з 10.12.1986 по 10.04.1989 (2 роки 4 міс. 2 дні) працював на посадах бурильник 6-го розряду, помічник бурильника у Варьєганському управлінні бурових робіт (наказ про прийняття № 357-к від 08.12.1986). 10.04.1989 на підставі наказу № 81-к позивача звільнено з роботи у зв'язку із скороченням чисельності працівників. У період з 15.04.1989 по 30.10.1991 (2 роки 6 міс. 15 днів) працював на посаді бурильник 6-го розряду, помічник бурильника у Нижнєвартовському управлінні бурових робіт № 3 об'єднання «Нижнєвартовскнафтогаз» (наказ про прийняття № 113-к від 17.04.1989). 31.10.1991 на підставі наказу № 193-к позивача звільнено з роботи у зв'язку із переведенням в мале державне підприємство «Буровик Самотлора». У період з 31.10.1991 по 22.03.1994 (2 роки 4 міс. 3 дні) працював на посаді буровий майстер, бурильник 6-го розряду у малому державному підприємстві «Буровик Самотлора» (наказ про прийняття № 3-к від 04.11.1991 р.). 03.03.1994 на підставі наказу № 17-к звільнено з роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці. У період з 19.10.2000 по 21.03.2007 (6 років 5 міс. 2 дні) позивач працював на посаді майстер бурової у ТОВ «Шаімській нафто сервісній компанії» (наказ про прийняття № 81-к від 19.10.2000). 21.03.2007 на підставі наказу № 15-к позивача звільнено з роботи у зв'язку із ліквідацію підприємства. У період з 08.02.2008 по 04.05.2008 (2 міс. 26 днів) працював на посаді майстер буріння у ВАТ «Красноленінськнафтогазгеологія» (наказ про прийняття № 19-к від 08.02.2008). 04.05.2008 на підставі наказу № 113-к позивача звільнено з роботи за власним бажанням. У період з 05.07.2008 по 12.05.2010 (1 рік 10 міс. 8 днів) працював на посаді майстер бурової у ТОВ «Карпатське управління бурових робіт», згодом перейменоване в ТОВ «Новоуренгойську Бурову компанію» (наказ про прийняття № 632-к від 04.07.2008). 12.05.2010 на підставі наказу № 257-к звільнено з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору. У період з 02.08.2010 по 23.12.2014 (4 роки 4 міс. 21 день) працював на посаді майстра бурової у ТОВ «Новоуренгойській буровій компанії» (наказ про прийняття № 420-к від 02.08.2010). 23.12.2014 на підставі наказу № 1028-к звільнений з роботи у зв'язку із розірванням трудового договору з ініціативи працівника.

Вищевказані підприємства згідно з постановою Ради Міністрів СССР від 10.10.1967 № 1029 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах крайньої Півночі і в місцях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» знаходилися на території, яка віднесена до місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі.

Весь стаж роботи на вищевказаних підприємствах у період з 23.09.1976 по 23.12.2014 (29 років, 9 місяців, 14 днів.) підтверджується відповідними записами у трудовій книжці з посиланням на дату та номер наказів про прийняття, переведення, звільнення та запис про місцезнаходження підприємств, на яких позивач виконував роботи.

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до УПФУ щодо зарахування в пільговому обчисленні періодів його роботи на території районів Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та проведення у зв'язку з цим перерахунку пенсії.

Листом від 12.03.2015 № 46/К-10 позивачу відмовлено в такому перерахунку пенсії у зв'язку з відсутністю строкових трудових договорів або документів, які підтверджують їх укладення, про роботу на території районів Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності відмови УПФУ та підтвердження належними доказами стажу роботи позивача на території районів Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій в повній мірі з огляду на таке.

Згідно з правилами абзаців першого та другого пункту 5 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-ІV) період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (далі - Указ від 10 лютого 1960 року), постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (далі - Указ від 26 вересня 1967 року).

Указом від 10 лютого 1960 року передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій таких пільг: виплата надбавок до заробітної плати, надання додаткових відпусток, можливість об'єднання відпусток, але не більш як за три роки, виплата різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) у разі тимчасової втрати працездатності (статті 1- 4).

Водночас статтею 5 цього Указу від 10 лютого 1960 року встановлено надання додаткових пільг, зокрема, зарахування одного року роботи у вказаних районах за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності працівникам, які переводились, направлялись або запрошувались на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.

Аналогічні умови щодо застосування пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, передбачені й Інструкцією про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16.12.1967 № 530/П-28.

Абзацом першим пункту 5.9 Основних положень про вахтовий метод організації робіт, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС та Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31.12.1987 № 794/33-82 встановлено, що працівникам підприємств та організацій, які виїжджають для виконання робіт вахтовим методом у райони Крайньої Півночі або в прирівняні до них місцевості з інших районів держави, надаються пільги, передбачені статтями 1- 4 Указу від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених статтями 1 та 2 Указу від 26 вересня 1967 року.

Таким чином, пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, в тому числі зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються на працівників, що працювали вахтовим методом.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що на працівників, які працювали вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтями 1- 4 Указу від 10 лютого 1960 року, а додаткові пільги, передбачені статтею 5 цього Указу, зокрема зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.10.2015 у справі № 21-3324а15 та від 02.12.2015 у справі № 21-3950а15.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно з частиною першою статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові акти названим вимогам процесуального закону відповідають не в повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Ураховуючи вказані положення правових норм адміністративного судочинства стосовно принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та належності доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що під час розгляду цієї справи та прийняття рішення по суті спору суди попередніх інстанцій не встановили характер виконуваної позивачем у спірні періоди роботи, тобто, чи працював ОСОБА_2 у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, вахтово-експедиційним методом, чи виконував покладені на нього трудові обов'язки в інший спосіб.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги відповідають фактичним обставинам, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

Частиною першою статті 220 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у цій справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначені вище прогалини щодо обсягу, змісту, необхідності та достатності встановлених обставин у справі унеможливлюють перегляд рішень судів попередніх інстанцій у касаційному порядку. Їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду зі стадії розгляду справи судом першої інстанції.

Керуючись статтями 210 - 231 КАС України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року в цій справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 КАС України.

Головуючий

(підпис)

К.В. Конюшко

Судді

(підпис)

Л.Я. Гончар

(підпис)

С.Я. Чалий

Згідно з оригіналом помічник судді М.Р. Мергель