Ухвала суду № 55603494, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2016 р. м. Київ К/800/16116/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 по справі № 2а-10663/10/0470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелор"

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом, з урахуванням уточнень, про визнання протиправними а скасування податкових повідомлень-рішень від 24.02.2010 №0000062305/0/5897, від 20.04.2010 №0000062305/1/12537, від 27.05.2010 № 0000062305/2/16132, від 16.08.2010 №0000062305/3, якими позивачу відмовлено в наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за листопад 2009 в сумі 12 160 963,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що право платника податків на податковий кредит з ПДВ та бюджетне відшкодування не залежить від податкового обліку інших платників податків, а лише від дотримання вимог законодавства самим платником, який це право реалізує.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог Товариства.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ, напрям відшкодування - зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів, згідно податкової декларації з ПДВ за листопад 2009 року, яка виникла в рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.09.2009 по 30.11.2009, за результатами якої складено акт від 18.02.2010 № 718/23-305/34681900.

На підставі вказаного акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження Державна податкова інспекція прийняла оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, Товариством порушено вимоги п. 1.4, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 12 160 963,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу обґрунтовано тим, що позивачем безпідставно заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ, по податковій накладній від 30.09.2009 № 04 виписаній на його користь ТОВ ДК "Техенергопостачання" за результатами проведених господарських операцій, оскільки позивачем на адресу вказаного контрагента була здійснена передоплата за товар (полувагони), проте вказаний товар позивачу переданий (відвантажений) не був, а передоплата не повернута. Також контролюючий орган зазначив, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, проте контрагенти позивача податкових зобов'язань з ПДВ до бюджету не сплачували.

Зазначені висновки покладені в основу мотивів касаційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій на підставі договору від 29.09.2009 №092/09 позивачем проведена передплата ТОВ ДК "Техенергопостачання" за полувагони у сумі 72 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ 12 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 30.09.2009 №608 та від 30.09.2009 №611 та не заперечується контролюючим органом.

На отриману передплату Товариством отримано податкову належно оформлену податкову накладну від 30.09.2009 №04, що також не заперечується Державною податковою інспекцією, та включено суму ПДВ до складу податкового кредиту вересня 2009 року.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).

За визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Так, відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно до пп. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачається, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам. Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Таким чином, враховуючи, що контролюючим органом не ставиться під сумнів добросовісність дій позивача, наявність в нього належно оформленої податкової накладної, сплату ним суми ПДВ в складі ціни за товари, а також встановлених судами обставин справи, оцінка яким зроблена судом з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховуючи, що норми "Про податок на додану вартість" не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від поставки товару та фактичної сплати ПДВ до бюджету іншими платниками податків - постачальниками товарів (послуг) суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність включення позивачем сум ПДВ, сплачених у ціні придбаних товарів, до податкового кредиту, які у подальшому приймали участь у визначенні суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

До Вищого адміністративного суду України надійшло повідомлення, що позивач ТОВ "Камелор" ліквідовано згідно ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2015 у справі №904/5292/13

Згідно з інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стан юридичної особи, а саме позивача - припинено, про що внесено відповідний запис від 18.06.2015 № 12241170028030868.

Зазначені вище докази долучені до матеріалів справи.

В силу ст. 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу і визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу та закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Відповідно до положень п. 5 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

За таких обставин, провадження у справі підлягає закриттю в силу п. 5 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із ліквідацією підприємства, яке було стороною у справі.

А законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 2а-4720/09/2370 визнанню такими, що втратили законну силу.

Керуючись ст. ст. 157, 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 по справі № 2а-10663/10/0470 визнати законними та такими, що втратили законну силу, а провадження у справі - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко