Ухвала суду № 55603459, 03.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2016 року м. Київ К/800/56601/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову та ухвалуВінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 рокуу справі№ 802/2740/14-а за позовомСпільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко України» доВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій областіпровизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Спільне українсько-іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко України» (далі - СУІП ТОВ «Сперко України») звернулось в суд з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - ОДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 липня 2014 року № 006002206.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2014 року № 006002206 в частині нарахування пені у розмірі 2 180, 86 USD (24 027, 10 грн.).

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведення позапланової виїзної документальної перевірки СУІП у формі ТОВ «Сперко Україна» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при проведенні розрахунків за контрактами від 17 вересня 2013 року № PEWSU/CB/13, від 19 вересня 2013 року № 2/380/09/11/07/1 та від 06 серпня 2013 року № PEWSU/EP/13, відповідачем складено акт від 20 червня 2014 року № 1644/2206/20112362, яким встановлено порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині порушення законодавчо встановлених строків надходження імпортного товару по контрактах: від 06 серпня 2013 року № PEWSU/EP/13 укладеному із нерезидентом «PRAKASH ENGINEERING WORKS» Індія; від 17 вересня 2013 року № PEWSU/CB/13 укладеному із нерезидентом «PRAKASH ENGINEERING WORKS» Індія, від 19 вересня 2013 року № 2/380/09/11/07/1 укладеному із нерезидентом «А.М.R.P. Handels AG» Швейцарія.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2014 року № 0006002206, яким СУІП ТОВ «Сперко України» нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 227 872, 23 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» момент здійснення експорту (імпорту) - момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Пунктом 4 статті 4 Митного кодексу України встановлено, що ввезення товарів, транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів, транспортних засобів за межі митної території України - сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів, транспортних засобів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку.

Відповідно до статті 321 Митного кодексу України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Частиною 6 статті 321 Митного кодексу України встановлено, що митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Крім того, ВМД є документом, що містить відомості про товар та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує наявність у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у визначений митний режим, підтверджує, а не встановлює права і обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій, тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення на Україну.

При цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантажах товаросупровідного документа, наявність на якому запису митного органу «під митним контролем» з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Отже, правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під поставкою імпортного товару слід вважати факт ввезення товару на митну тертою України, а не момент оформлення ВМД.

За таких обставин, висновки податкового органу про те, що датою імпорту, у випадку ввезення товару на територію України слід вважати дату завершення оформлення ВМД, якою засвідчується фактичне переміщення товару через митний кордон України, а не дату ВМД, якою підтверджено фактичне переміщення товарів через митний кордон України суперечить наведеним нормам законодавства.

З матеріалів справи слідує, що товар від нерезидента був ввезений на територію України і перетнув митний кордон України 23 квітня 2014 року, про що свідчить відмітка на комерційному інвойсі.

Отже, податковим органом безпідставно нараховано пеню СУІП ТОВ «Сперко України» в розмірі 2 180, 86 USD (24 027, 10 грн.) за контрактами від 17 вересня 2013 року № PEWSU/CB/13, від 19 вересня 2013 року № 2/380/09/11/07/1 та від 06 серпня 2013 року № PEWSU/EP/13.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак