Ухвала суду № 55603450, 03.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2016 року м. Київ К/800/61119/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Інсан» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2013 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду 30 жовтня 2014 року у справі№826/2919/13-а за позовомПриватного підприємства «Інсан» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Державної податкової служби провизнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Інсан» (далі - ПП «Інсан», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі Державної податкової служби та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 лютого 2013 року №0001002210, № 0000992210.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2013 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 30 жовтня 2014 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 16 січня 2013 року по 22 січня 2013 року проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача щодо дотримання податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «БВТФ Стандарт», ТОВ «Будівництво Монтаж Інтер'єри», ТОВ «АБГ «Моноліт», ТОВ «Каліопс», ТОВ «Танкор», ТОВ «КТФ «Партнер» за період з 01 квітня 2011року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 29 січня 2013року №71/22-10/31140160.

Згідно висновків названого акта встановлено порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, частини 1 статті 203, частини 1 статті 207, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, пункту 2 «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток приватних підприємств на 82055,00 грн.

А також позивачем порушено пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.2 статті 201 Податкового кодексу України, частини 1 статті 203, частини 1 статті 207, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на 71352,00 грн.

Підставою для висновків акта перевірки про наявність порушень податкового законодавства стало те, що первинні документи, виписані ТОВ «Каліопс» та ТОВ «КТФ «Партнер» та на підставі яких позивачем сформовано склад витрат та податковий кредит, підписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цих підприємств, у зв'язку з чим такі первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою та такими, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

На підставі названого акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 19 лютого 2013 року №0001002210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 82055,00 грн., №0000992210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 86907,00 грн., в тому числі за основним платежем - 71352,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15555,00 грн.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту та складу витрат по господарським операціям з ТОВ «Каліопс» та ТОВ «КТФ «Партнер».

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем (покупець) були укладені та підписані договори поставки товару: з ТОВ «Каліопс» №25 від 01 квітня 2011 року та з ТОВ «ТКФ «Партнер» № 27 від 01 серпня 2011 року, предметом яких була поставка наступного товару: препарат для виконання дезінсекційних робіт - «МАКСФОРС», препарат для виконання дезінсекційних робіт - «ФЬЮРІ», препарат для виконання дезінсекційних робіт - «К-Отрін», препарат для виконання дезінсекційних робіт - «Циперметрин», препарат для виконання дератизаційних робіт - «Крысиная смерть», препарат для виконання дезінфекційних робіт - «СЕПТОДОР», світильники для знищення комах Мод-EL5000L, EL6000L, Fik-1500, MK-10621, електронні відлякувачі гризунів: Мод.-GRR-4380, PR-003, PR-3000, контейнер-пастка для мишей: КЛ-101.

На виконання вищевказаних договорів контрагентами позивача було виписано на адресу останнього ряд рахунків-фактур та видаткових накладних, які містять підпис від імені директора контрагента невстановленої особи.

Позивач за перевіряємий період перерахував на розрахункові рахунки своїх контрагентів кошти на суму 368383,20 грн. та 59731,20 грн., що підтверджено платіжними дорученнями.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що старшим слідчим з ОВС СУ ДПС у м. Києві 16 серпня 2012 року порушено кримінальну справу №54-3414/1, з матеріалів якої вбачається, що ОСОБА_3 протягом 2008-2011 років, не маючи наміру займатися господарською діяльністю підприємств, пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, діючи з корисливих спонукань, погодився на пропозицію невстановлених слідством осіб за грошову винагороду створити ТОВ «БВТФ «Стандарт», ТОВ «Будівництво Монтаж Інтер'єри», ТОВ «АБГ Моноліт», ТОВ «Каліопс», ТОВ «Танкор», ТОВ «ТКФ «Партнер», усвідомлюючи при цьому, що вказані товариства створювались з метою прикриття незаконної діяльності.

Тобто, досудовим слідством встановлено, що вказані вище товариства були створені за попередньою змовою з невстановленими слідством особами з метою зайняття фіктивним підприємництвом, для прикриття незаконної діяльності. Дані обставини підтверджуються копією протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 09 серпня 2012 року.

Доказів підписання ОСОБА_3 від імені ТОВ «Каліопс» та ТОВ «КТФ «Партнер» договорів, податкових накладних та інших первинні документів матеріали справи не містять.

Податкові зобов'язання з ПДВ, у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом «а» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

На виконання вказаної норми Податкового кодексу України Державна податкова адміністрація України наказом від 21 грудня 2010 року N969 затвердила форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах; далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку (пункт 5 Порядку).

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З метою податкового обліку господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого поставка товару повинна підтверджуватись первинними документами, які властиві для такої операцій.

З цього приводу також звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товару, позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Водночас, на контролюючий орган покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України).

Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Зважаючи на викладене суди, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів з огляду на доводи податкового органу про наявність ознак фіктивності в діяльності ТОВ «Каліопс» та ТОВ «КТФ «Партнер», правомірно здійснили ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, та встановивши, що у справі, яка розглядається, містяться відомості, що ОСОБА_3 - засновник ТОВ «Каліопс» та ТОВ «КТФ «Партнер» заперечує свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Каліопс» та ТОВ «КТФ «Партнер», зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, дійшли вмотивованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі первинних документів, які не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

Наведена правова позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду України, що висловлені останнім у постанові від 5 березня 2012 року по справі №21-421а11.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Інсан» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 30 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак