Ухвала суду № 55603434, 03.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2016 р. м. Київ К/800/57334/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Бузенка Є.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року

у справі № 826/4210/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (далі - ТОВ «Кримська водочна компанія») звернулось в суд з позовом до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій від 04 березня 2014 року № 000133.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення від 04 березня 2014 року № 000133 в частині застосування фінансової санкції у вигляді штрафу в розмірі 1 405 597,20 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмолено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, за змістом частин 1 та 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Тобто на стадії касаційного провадження знаходить свою реалізацію один з основних принципів адміністративного судочинства - принцип офіційності.

Отже, з урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень у повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року валютного та іншого законодавства за період за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 28 серпня 2013 року № 727/22-1/36499654, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 230.15 статті 230 Податкового кодексу України та наказу Державної податкової адміністрації України від 11 січня 2011 року № 14 «Про затвердження Порядку роботи представників органів державної податкової служби на акцизних складах та податкових постах».

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем, був встановлений в ході перевірки факт відвантаження алкогольних напоїв на акцизному складі на підставі товарно-транспортних накладних, на частині яких відсутня відмітка про погодження відпуску, а на іншій частині на штампі «Виїзд дозволено» відсутній особистий підпис представника податкової інспекції за місцем розташування акцизного складу.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем прийнято рішення від 04 березня 2014 року № 000133 про застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 1 450 597,20 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що неналежне виконання представником податкового органу державної податкової служби функціональних обов'язків, таких як непроставлення особистого підпису, при тому штамп «Виїзд дозволено» ним проставлено та здійснено запис у журналі реєстрації, не може бути правовою підставою для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності.

Відмовляючи у задоволенні позову частково суди зазначили про те, що на 4 наданих позивачем товарно-транспортних накладних взагалі відсутня відмітка про погодження відпуску лікеро-горілчаних виробів.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що акцизний склад неналежного оформлення товарно-транспортних накладних на спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі неналежного оформлення товарно-транспортних накладних на приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників органу державної податкової служби розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

За змістом пунктів 230.1, 230.2 статті 230 Податкового кодексу України акцизні склади утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходжень до бюджету акцизного податку. На акцизних складах постійно діють представники органу державної податкової служби за місцем розташування акцизного складу.

Відповідно до пункту 230.15 статті 230 Податкового кодексу України під час відвантаження горілки та лікеро-горілчаних виробів заповнюється товарно-транспортна накладна, в якій представник органу державної податкової служби на акцизному складі робить відмітку про погодження відпуску шляхом проставляння штампа «Виїзд дозволено» та особистого підпису, а також запис у журналі реєстрації відвантаження горілки та лікеро-горілчаних виробів.

Згідно з пунктом 230.18 статті 230 Податкового кодексу України транспортування горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу підприємства, на якому виробляються горілка та лікеро-горілчані вироби, без товарно-транспортних накладних з відміткою представника органу державної податкової служби на акцизному складі забороняється.

Таким чином, податковим законодавством передбачений обов'язок розпорядника акцизного складу, який здійснює відвантаження лікеро-горілчаних виробів, дотримуватися порядку заповнення товарно-транспортної накладних, в яких повинна бути здійснена відмітка представника органу державної податкової служби на акцизному складі про погодження відпуску шляхом проставляння штампа «Виїзд дозволено», особистого підпису та вчинення запису в журналі реєстрації відвантаження горілки та лікеро-горілчаних виробів, що, відповідно до вимог пункту 230.18 статті 230 Податкового кодексу України, є умовою подальшого транспортування лікеро-горілчаних виробів.

Абзацом 16 частини 2 статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачена відповідальність суб'єктів господарювання за транспортування такої продукції без відмітки представника органу державної податкової служби на товарно-транспортній накладній про погодження відпуску.

З огляду на те, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що на наданих позивачем товарно-транспортних накладних містяться відмітки «Виїзд дозволено», а записи про відвантаження містяться в журналі реєстрації відвантаження горілки та лікеро-горілчаних виробів, колегія суддів дійшла висновку про те, що сама по собі відсутність підпису представника податкового органу на штампі «Виїзд дозволено», та у разі наявності в представника органу державної податкової служби на акцизному складі мети здійснити фактичне погодження відпуску горілки та лікеро-горілчаних виробів, не свідчить про допущення порушень суб'єктом господарювання .

Разом з тим, суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів, зокрема пояснень осіб, що були відповідальні за проставлення на товарно-транспортній накладній відміток про погодження відпуску, не перевірили чи відбулось фактичне погодження відпуску лікеро-горілчаних виробів представниками органу державної податкової служби на акцизному складі, як і не встановили причин не поставлення підписів на деяких екземплярах товарно-транспортних накладних.

Слід зазначити і те, що в оскаржуваних судових рішеннях не міститься відомостей щодо встановлених судами попередніх інстанцій обставин нарахування відповідачем штрафних санкцій у відповідному розмірі за окремі встановленні під час контрольного заходу порушення. При цьому, роблячи висновки про допущення позивачем порушень при транспортуванні горілки та лікеро-горілчаних виробів на підставі товарно-транспортних накладних крім від 31 травня 2012 року № 939141, від 31 травня 2012 року № 939223, від 22 серпня 2012 року № 091621 та від 22 року 2012 року №091677, суди визнали обґрунтованим застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 45 000 грн., разом з тим, як свідчить наявний у матеріалах справи розрахунок фінансових санкцій (том 2, а.с. 2), за порушення оформлення названих вище товарно-транспортних накладних податковим органом застосовано штрафні санкції у розмірі 60 000 грн.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак