Ухвала суду № 55601677, 27.01.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 р.м.ОдесаСправа № 489/4337/15-а

Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Кокорєв В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м.Миколаєва від 05 листопада 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєва, Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення компенсації моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

30.06.2015. ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва з адміністративним позовом до Управління ПФУ в Ленінському районі м.Миколаєва та Департаменту пенсійного забезпечення ПФУ, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправними дії Управління ПФУ в Ленінському районі м. Миколаєва щодо затримання оформлення запиту в ПАТ «Никонд» про надання уточнюючої довідки підтвердження трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній; несвоєчасного надання бланку заяви визначеної форми встановленого «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; викривленні інформації в Акті розслідування професійного захворювання ОСОБА_1, щодо професійного захворювання встановленого по вині підприємства «Никонд», що призвело до хибного вирішення питання про зарахування часу перебування на інвалідності по професійному захворюванню до пільгового стажу Списку №1 на пільгових умовах та пільгових розмірах.

- визнати протиправними дії Департаменту пенсійного забезпечення ПФУ щодо ненадання йому відповіді на запитання (мовою оригіналу): «Какое было бы Ваше решение, если бы после увольнения из ПО «Ингул» с 16.02.1992г. ОСОБА_2 оформил бы профзаболевание и актом расследования профессионального заболевания была бы установлена вина одного предприятия ПО «Ингул»?»

- зобов'язати Управління ПФУ в Ленінському районі м.Миколаєва зарахувати з 07.11.2014р. період його перебування з 24.09.1996р. по 24.11.1999р. на інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням до стажу роботи із шкідливими умовами Списку №1, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах; провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 07.11.2014р. з урахуванням пільгового стажу Списку №1 з 24.09.1996р. по 24.11.1999р. і з 20.01.2002р. по 21.08.2002 та виплатити різницю в розмірі пенсії за весь період з урахуванням індексації.

- відшкодувати моральну шкоду у розмірі 180 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим що, позивач перебуває на обліку в УПФУ в Ленінському районі м. Миколаєва, де отримує пенсію за віком на пільгових умовах. Крім того, позивач є інвалідом ІІІ групи за професійним захворюванням. Оскільки в період з 24.09.1996р. по 24.11.1999р. позивач підтверджував свою інвалідність за профзахворюванням, то він вважає, що вказаний період має бути зарахований до стажу його роботи, як стаж роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах. Однак, у задоволенні його заяв відповідачами було відмовлено. Також, позивач зазначає, що звертаючись до одного з відповідачів, він не отримав відповіді на питання, що є порушенням його прав.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2015 року адміністративний позовом ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Управління ПФУ в Ленінському районі м. Миколаєва зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за списком №1 період з 24.09.1996р. до 24.11.1999р. Зобов'язано Управління ПФУ в Ленінському районі м. Миколаєва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 07.11.2014р. з урахуванням пільгового стажу за Списком №1 з 24.09.1996р. до 24.11.1999р. та виплатити різницю в розмірі пенсії з урахуванням індексації. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 11.11.2015р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.11.2015р. та прийняти нову, якою повністю задовольнити усі позовні вимоги.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції з невідомих причин не прибули, про день, час та місце слухання справи були своєчасно та належним чином повідомлені.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1.) знаходиться на обліку в Управлінні ПФУ в Ленінському районі м.Миколаєва та, відповідно до Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і «Про пенсійне забезпечення», з 24.09.1996р. - отримував пенсію по інвалідності від професійного захворювання, як інвалід ІІІ групи.

На підставі заяви позивача від 25.11.1999р. його було переведено на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1. До пільгового стажу за Списком №1 до його роботи було зараховано наступні періоди: з 20.12.1966р. по 01.06.1967р., з 15.12.1972р. по 16.11.1976р., з 19.11.1976р. по 01.07.1981р., з 02.07.1981р. по 16.01.1992р. Крім цього, до пільгового стажу позивача за Списком №1 було зараховано і час проходження ним строкової військової служби - з 09.06.1967р. по 15.11.1969р.

В 2013 році позивач звернувся до Управління ПФУ в Ленінському районі м. Миколаєва із заявою про зарахування терміну перебування його на інвалідності від професійного захворювання до стажу роботи за Списком №1.

Однак, згідно повідомлення Управління ПФУ в Ленінському районі м.Миколаєва розмір пенсійної виплати розраховано відповідно до норм діючого законодавства. Окрім того, в цьому повідомленні вказано, що рішенням засідання комісії з питань призначення та виплати пенсії та допомоги Управління ПФУ №39 від 03.07.2013р. було відмовлено позивачу у перерахунку пенсії згідно заяви від 15.03.2013р., так як зарахувати час перебування на інвалідності від професійного захворювання до стажу роботи за Списком №1 немає законних підстав.

До того ж, постановою Ленінського районного суду в м. Миколаєві від 20.01.2014р. (справа №2а/489/31/2014), залишеною без змін ухвалою ОААС від 27.03.2014р., у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління ПФУ про визнання дій неправомірними та зобов'язання зарахувати до пільгового стажу роботи період перебування на інвалідності внаслідок професійного захворювання з 27.09.1997р. по 24.11.1999р. було відмовлено. Підставою для такої відмови у задоволенні позову було те, що спірний період підлягає зарахуванню лише до страхового стажу, оскільки професійне захворювання було отримано позивачем не в період його роботи з особливо шкідливими (важкими) умовами праці, а також відсутність підтвердження що позивач працював перед професійним захворюванням на посаді, яка була віднесена до Списку №1.

Не погоджуюсь з діями органів ПФУ, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з часткової неправомірності дій та спірних рішень пенсійного органу.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Так, як слідує зі ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до приписів ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла до 16.09.2008р.), періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Згідно із ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

При цьому, час перебування на інвалідності внаслідок професійного захворювання зараховується до стажу роботи за Списком №1, якщо особа визнана інвалідом внаслідок професійного захворювання під час роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 або встановлено, що інвалідність наступила внаслідок професійного захворювання, пов'язаного з роботою за Списком №1.

Підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення здійснюється у відповідності зі списками, затвердженими Кабінетом міністрів України, на підставі записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок, виданих підприємствами на підставі первинних документів про характер виконуваної роботи та умови праці, а також про безпосередню зайнятість протягом повного робочого дня на роботах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Так, статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Пунктом «а» цієї ж ст.13 даного Закону передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць.

Під час призначення пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 вказаного Закону для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного п'ятирічного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року, відповідне право впродовж цього періоду має бути підтверджене за результатами атестації.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з «Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці» (затв. Постановою КМУ від 01.08.1992р. №442), та розробленими на виконання цієї постанови «Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці» (затв. Постановою Міністерства праці України від 01.09.1992р. №41).

Якщо атестація з 21 серпня 1992 р. не проводилась чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997р., право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на такому підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 р. включно, тобто до набрання чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому самому порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 р., право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Згідно зі змісту норм Закону №1788-ХІІ та вказаного вище Порядку, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п.п. «а» і «б» ст.13 Закону №1788-ХІІ, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку №1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Випадком зарахування до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах, стаття 56 Закону №1788-XII визначає час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням.

Як вбачається з ч.4 ст.9 Закону України «Про охорону праці», час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.

Судами обох інстанцій встановлено, що з 10.01.1992р. по 28.11.1995р. позивач працював на Миколаївському заводі конденсатів ковалем на молотах в цеху №10, що, згідно Акту розслідування професійного захворювання, призвело до настання його інвалідності.

У відповідності до наказу Міністерства охорони здоров'я України №46 від 31.03.1994р. «Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх» посада «коваля на молотах і пресах» належить до роботи зі шкідливими умовами праці.

Одночасно це підтверджується повідомленнями ПАТ «Ніконд» (правонаступника Миколаївського заводу конденсатів), т.б. позивач дійсно працював ковалем на молотах цеху №10 з 20.01.1992р. по 17.01.1995р., але надати довідку, що підтверджує його роботу за Списком №1 немає можливості, оскільки атестація робочого місця коваля на молотах не проводилась. Крім того, фактичний час роботи позивача на робочому місці коваля не перевищував 50 % робочого часу.

Також, з матеріалів справи також вбачається, що період з 20.01.1992р. по 21.08.1992р. позивачу зараховано як такий, що підтверджує трудовий стаж за Списком №1. 03.11.1995р. було проведено розслідування та складено Акт професійного захворювання позивача. Відтак, позивач фактично продовжував працювати на тій же роботі. Разом з тим, однією з умов для зарахування трудового стажу за Списком №1 є проведення атестації на підприємстві. Однак, до моменту проведення атестації робочого місця позивач отримав професійне захворювання. Згідно з матеріалами справи, інвалідність позивача настала в результаті його роботи ковалем, яку було віднесено до роботи зі шкідливими умовами праці.

Отже, за таких обставин, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки період з 20.01.1992р. по 21.08.1992р. позивачу вже було зараховано до стажу роботи з шкідливими умовами (т.б. по Списку №1), то останній фактично продовжуючи працювати на цій же посаді з виконанням таких же функції, отримав інвалідність, то відповідно, спірний період з 24.09.1996р. по 24.11.1999р. теж необхідно зарахувати до стажу його роботи зі шкідливими умовами праці за Списком №1.

Що ж стосується решти заявлених позивачем вимог, то судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про їх необґрунтованість та відповідно, правомірність відмови у їх задоволенні, виходячи з наступного.

Так, посилання позивача на те, що відповідачами не було прийнято до уваги його роботу на ПО «Ингул» фактично не відповідають дійсності, про що свідчать листи відповідачів від 29.08.2013р. №1268-Т-07 та від 02.03.2015р. №4177/02, в яких, в свою чергу, вказано про прийняття до відому довідки ВО «Інгул» від 28.09.1993р. №50, розмір пенсійної виплати станом на 01.02.2015р., а також факт задоволення його скарги щодо зарахування до стажу роботи за Списком №1 періоду з 27.09.1997р. по 24.11.1999р.

Відносно ж посилань ОСОБА_1 на незаконність витребування Акта розслідування професійного захворювання за формою П-4 замість форми П-2, судова колегія зазначає, що Постановою КМУ від 21.08.2001р. №1094 «Про деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків,професійних захворювань і аварій на виробництві» передбачено, що додатково необхідно додати акт розслідування професійного захворювання форми П-4, тобто вказане витребування УПФУ актів саме форми П-4 є правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству.

Також слід вказати, що для підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці за Списками №1 та №2 довідки, що підтверджують право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу є необхідними. Обов'язковість подання такої довідки під час звернення за пенсією за віком передбачена і п.п.«б» п.7 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (затв. Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1).

Проте, законом не визначено конкретний строк, протягом якого такого роду довідки мають бути надані. Неправомірність дій відповідача мала б місце, якби позивач звернувся до відповідача із проханням надати запит, а відповідач проігнорував таке звернення. Відтак, суд 1-ї інстанції правильно визнав відсутність належних підстав для визнання в цій частині дій УПФУ неправомірними.

Крім того, позивач в своєму позові просив суд визнати неправомірними дії УПФУ, пов'язані із несвоєчасним наданням позивачу бланку заяви по встановленій формі та перекручення інформації Акту розслідування професійного захворювання позивача.

Але, вказані позивачем обставини, окрім слів останнього, не підтверджені жодними належними і допустимими доказами, а тому, відповідно, в задоволенні цих вимог належить відмовити, що, в свою чергу, правильно було вирішено судом 1-ї інстанції.

В своїй позовній заяві позивач також просив визнати неправомірними і дії Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, пов'язані із ненаданням відповіді на поставлене у його зверненні запитання.

Однак, разом з тим, сформульоване позивачем питання: «Какое было бы Ваше решение, если бы после увольнения из ПО «Ингул» с 16.02.1992р. я оформил бы профзаболевание и актом расследования профессионального заболевании была бы установлена вина одного предприятия ПО «Ингул»?, на думку судів обох інстанцій, має суто вірогідний і гіпотетичний характер. Відповідач же, в свою чергу, як суб'єкт владних повноважень, в межах своєї компетенції, зобов'язаний давати лише обґрунтовані відповіді на конкретні питання і відповідно не може давати відповіді на такі «гіпотетичні» запитання, оскільки при зміні певної обставини, відповідь на це запитання може бути знівельована.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач 05.09.2015р. подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 180000 грн. Однак, з якого саме відповідача (а якщо з 2-х відповідачів, то в яких саме розмірах) позивач просив стягнути цю моральну компенсацію, останній в цій заяві не конкретизував.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

До того ж, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що абз. 1,3 п.9 цієї Постанови Пленуму ВС України №4 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд також повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Таким чином, що ж стосується безпосередньо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 180000 грн., то суд апеляційної інстанції, виходячи з загальних засад судочинства щодо справедливості, добросовісності і розумності, які закріплені в ст.ст.3,23 ЦК України, з урахуванням конкретних обставин справи, відсутністю належних доказів та точного розрахунку заявленої суми, а також приймаючи до уваги, що позовні вимоги в більшій частині задоволено, що, в свою чергу, і так є достатньою моральною компенсацією, вважає, що суд 1-ї інстанції обґрунтовано в своїй постанові від 05.11.2015р. відмовив в їх задоволенні.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко