Ухвала суду № 55597381, 02.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4388/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

02 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МКМ-Софт» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МКМ-Софт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Імпульс Макс», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерго Трейд» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МКМ-Софт» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Імпульс Макс», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерго Трейд» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.10.2013 року №75226552208 та №75326552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, що з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві було проведено позапланова невиїзна перевірка ТОВ «МКМ-Софт» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «Інтерго Трейд» за період з 01.01.2012 року по 30.06.2013 рік.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки №505/26-55-22-08/31304498 від 11.10.2013 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог статті 134, підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 605 539,00 грн., пункту185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 731 074,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві було прийнято податкові повідомлення - рішення від 28.10.2013 року № 75226552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 756 924,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 151 385, 00 грн. та № 75326552208 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 930 843,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 182 769,00 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «Інтерго Трейд» , а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в свою чергу, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «Інтерго Трейд» укладений договір № В250312-1 від 25.03.2012 року, предметом якого є виконання робіт та послуг, пов'язаних з веденням обліку в системі програм « 1С:Підприємство» з урахуванням вимог ТОВ «МКМ-Софт».

Відповідно до пунктів 3.1, 4.1, 4.2 вказаного договору первинними документами, які мають бути складені у випадку виконання робіт за договором є рахунки - фактури, акти здачі прийняття робіт, повідомлення про факт виконання робіт.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Імпульс Макс» був укладений договір № 101012-2 від 10.10.2012 року, який за предметом замовлених робіт (послуг) та порядку документування їх виконання є аналогічним вищенаведеному договору № В250312-1 від 25.03.2012 року.

На підтвердження виконання вказаних договорів з ТОВ «Інтерго Трейд» та ТОВ «Імпульс Макс» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні та банківські виписки.

Вказані документи від імені ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «Інтерго Трейд» складено та підписано директорами вказаних товариств ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, з наданих актів здачі-прийняття робіт не можливо встановити зміст та обсяг господарської операції.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було надано суду рахунків - фактур та повідомлень про факт виконання робіт, які підлягали обов'язковому оформленню відповідно умов наведених вище договорів. Не було надано вказаних документів і до суду апеляційної інстанції.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що вказані вище недоліки наданих позивачем документів та відсутність значної кількості первинних документів, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Разом з тим, відповідач, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на те, що в провадженні слідчого відділу ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32013110100000155 від 25.05.2013 року, за ознаками кримінального правопорушендня, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за грошову винагороду зареєстрували ТОВ «Інтегро Трейд» та ТОВ «Імпульс Макс».

Крім того, податковий орган зазначає, що відповідно до висновку експерта НДЕКЦ Білоцерківського МВ № 754 від 20.08.2013 року підписи в графах «директор» в первинних фінансово-господарських документах ТОВ «МКМ-Софт» по взаємовідносинах з ТОВ «Інтегро Трейд» виконані не гр. ОСОБА_3, а іншою особою, а також в графах «директор» в первинних фінансово-господарських документах ТОВ «МКМ-Софт» по взаємовідносинах з ТОВ «Імпульс Макс» виконані не гр. ОСОБА_4, які відповідно до витягу з ЄДРПОУ є директорами зазначених підприємств, а іншою особою.

Крім того, відповідачем надано копії протоколів допиту свідка ОСОБА_3 та ОСОБА_4, акт ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.06.2013 року № 37/22-10/38265801 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Імпульс Макс» за період діяльності з 01.06.2012 року по 30.04.2013 року

Так, як вбачається з протоколів допиту свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, останні за грошову винагороду зареєстрували на своє ім'я підприємства - ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «Інтерго Трейд», а відносини до фінансово-господасрької діяльності товариств не мали.

Відповідно до акту ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.06.2013 року № 37/22-10/38265801 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Імпульс Макс» за період діяльності з 01.06.2012 року по 30.04.2013 рік, встановлено, що підприємство за місцем реєстрації не знаходиться. Крім того, встановлено відсутність реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Імпульс Макс» та відсутність факту передачі ТМЦ (робіт, послуг) від контрагентів - постачальників до ТОВ «Імпульс Макс» та відсутність факту передачі ТМЦ (робіт, послуг) від підприємства до контрагентів - покупців.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ «Імпульс Макс», ТОВ «Інтерго Трейд» та позивачем не спричиняють реального настання правових наслідків.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як підтверджується матеріалами справи, директори ТОВ «Інтерго Трейд» та ТОВ «Імпульс Макс» - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно, від імені яких підписані первинні документи, їх не підписували.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані не гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а іншими особами, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ТОВ «Інтерго Трейд» та ТОВ «Імпульс Макс» представляли неуповноважені особи.

Стосовно посилань апелянта на покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, допитаних судом першої інстанції, які підтвердили факт виконання ними субпідрядних робіт ТОВ «Імпульс Макс» та отримання ними за це коштів у розмірі 3 000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, сума отриманих вказаними особами коштів істотно відрізняється від суми, перерахованої позивачем, а саме коштів у розмірі 2 223 768 грн. Вказана обставина апелянтом не спростована.

Окрім цього, як вбачається з інформації слідчого з ОВС першого ВКР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Онищенка М.В. громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, а саме реєстрація на своє ім'я без мети ведення господарської діяльності ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «Інтерго Трейд» та ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 12.11.2014 року та від 05.05.2015 року їх звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Так, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказана підстава звільнення вказаних осіб від кримінальної відповідальності не є реабілітуючою, а відтак вказані ухвали суду не спростовують факту вчинення кримінального правопорушення зазначеними особами.

Отже, з урахуванням того, що директори та засновники ТОВ «Інтерго Трейд» та ТОВ «Імпульс Макс» - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно не здійснювали господарську діяльність від імені вказаних підприємств та відсутності доказів на підтвердження ким така діяльність здійснювалась, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, які діяли від імені його контрагентів, ідентифікував осіб, що підписували документи від імені ТОВ «Інтерго Трейд» та ТОВ «Імпульс Макс».

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 року у справі № К/9991/26540/11.

При цьому, подані позивачем до суду першої інстанції Висновок експертного дослідження № 7 від 15.07.2015 року та письмові пояснення директора ТОВ «Імпульс Макс» ОСОБА_4 від 22.07.2015 року, наданих ним адвокату ОСОБА_2, вказаних вище висновків не спростовують, з огляду на наступне.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, експертне дослідження, в результаті якого складений висновок № 7 від 15.07.2015 року, було проведено виключно на аналізі наданих замовником копій первинної фінансово-господарської документації та без врахування наведених вище обставин справи.

Крім того, письмові пояснення директора ТОВ «Імпульс Макс» ОСОБА_4 суперечать наявному в матеріалах справи протоколу допиту останнього від 19.04.2013 року, проведеного в рамках кримінального провадження № 32013110100000155. При цьому, у наведених поясненнях, ОСОБА_4 не зазначено, що ним надавались недостовірні показання при проведенні його допиту слідчим 19.04.2013 року.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МКМ-Софт" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.