Ухвала суду № 55597375, 01.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року Справа № 876/6963/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників сторін:

від позивача Кравчук П.І., Козіцький М.П.

від відповідача Шиба А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року по справі № 813/1186/14 за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. В.Стефаника до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Сільськогосподарський виробничий кооператив ім. В.Стефаника звернувся з позовом до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27 січня 2014 року № 0000032200/30/22-00.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем на підставі акту перевірки від 10 січня 2014 року № 3/22-00/30320367 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. В. Стефаника, що стали предметом оскарження акту планової документальної перевірки від 08.11.2013 року № 82/22-018/30320367 за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року». Відповідачем в ході перевірки встановлено факт перебування в користуванні позивача земельних ділянок на території сільських рад Бродівського району на підставі укладених договорів оренди. При цьому, акт перевірки не відображає встановлення жодних обставин, які б спростовували чи ставили під сумнів факт безпосереднього виробництва позивачем поставленої ним сільськогосподарської продукції. Тому висновки про порушення позивачем умов спеціального режиму оподаткування, як і розрахунок питомої ваги поставлених сільськогосподарських товарів не ґрунтуються на нормах закону. Також, вважає, що є безпідставним та необґрунтованим збільшення позивачу зобов'язання з ПДВ в розмірі 9 058,00 грн., оскільки відповідачем не взято до уваги наявні в позивача журнали обліку списання паливно-мастильних матеріалів легкового автомобіля, які відображають факт використання вказаного автомобіля в господарській діяльності позивача та відомості про списання у зв'язку з цим пального.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року по справі № 813/1186/14 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 27 січня 2014 року № 0000032200/30/22-00 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 656071,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 164014,94 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити повністю.

Представники позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечують.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги, просить таку задовольнити з наступного. Працівниками Буської ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. В.Стефаника за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 3/22-00/30320367 від 10 січня 2014 року. В процесі перевірки встановлено, що позивач використовував за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року орендовані землі, які не пройшли державну реєстрацію. За відсутності належним чином зареєстрованого правовстановлюючого документа відповідна земельна ділянка не може вважатися такою, що знаходиться у власності чи на праві оренди в особи, яка фактично володіє такою ділянкою. Відповідно, сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких належним чином не оформлено договори оренди - для цілей оподаткування ПДВ в умовах спеціального режиму, не може вважатись власною. Перевіркою встановлено неправомірне перебування платником на спеціальному режимі оподаткування з податку на додану вартість з січня 2013 року в результаті встановлення перевищення платником питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг до вартості всіх поставлених товарів/послуг. Також, позивачем порушено п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту, обчисленого з вартості паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95) придбаного у ПП ОСОБА_5, використаних не в господарській діяльності платника. А тому вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області - Буською об'єднаною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи із врахуванням визначення терміну «податкове зобов'язання», вказаного в п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

На підставі направлення від 20.12.2013 року № 116/22-00, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.5 п.78.1ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України та наказу від 20.12.2013 року № 254 Буською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. В.Стефаника з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року, що стали предметом оскарження акта планової виїзної документальної перевірки СВК ім. В.Стефаника від 08.11.2013 року № 82/22-018/30320367, за результатами якої складено Акт перевірки № 3/22-00/30320367 від 10 січня 2014 року.

Податковим органом встановлено порушення позивачем п.209.6, п.209.10, п.209.11 ст.209, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-ІV, із змінами та доповненнями.

На підставі Акту перевірки відповідачем 27 січня 2014 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000032200/30/22-00, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем 667 813,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 168312,00 грн.

Згідно вимог п.209.1 ст.209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 209.2 ст.209 ПК України передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 209.6 ст. 209 ПК України, в редакції, чинній на момент існування вказаних в акті перевірки правовідносин, визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Ця норма діє з урахуванням того, що:

а) для новоутвореного сільськогосподарського підприємства, зареєстрованого як суб'єкт господарювання, який провадить господарську діяльність менше ніж 12 календарних місяців, така питома вага сільськогосподарських товарів/послуг розраховується за наслідками кожного окремого звітного податкового періоду;

б) з метою розрахунку такої питомої ваги до складу основної діяльності сільськогосподарського підприємства не включаються оподатковувані операції з постачання капітальних активів, що перебували у складі його основних фондів не менше ніж 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, якщо такі операції не були постійними і не становили окремої підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 209.7 ст. 209 ПК України, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Пунктом 209.11 ст. 209 ПК України передбачено, що якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то: а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; б) контролюючий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею; в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Таким чином, основною умовою застосування спеціального режиму оподаткування в порядку ст. 209 ПК України є здійснення платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Норми ст.209 ПК України не ставлять право платника на застосування спеціального режиму оподаткування у залежність від дотримання ним вимог цивільного чи земельного законодавства.

Матеріалами справи доведено, що позивач в періоді, який перевірявся відповідачем, перебував на спеціальному режимі оподаткування як сільськогосподарське підприємство і в нього у користуванні перебували земельні ділянки на території сільських рад Бродівського району Львівської області на підставі укладених договорів оренди з фізичними особами.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 656071,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 164014,94 грн. підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Правова позиція суду першої інстанції узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалах від 26 липня 2012 року № К/9991/37252/12, від 03 квітня 2013 року № К/9991/4363/12, від 27 листопада 2013 року № К/9991/24490/12, від 11 грудня 2013 року № К/800/52860/13.

П.198.1 ст.198 Податкового кодексу України передбачає право платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до Закону України від 05.07.2011 року № 3565-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» вилучено поняття дорожний лист.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на списання палива в обліку має бути первинний документ.

До матеріалів справи долучено договори від 21.12.2010 року, від 21.12.2011 року, від 21.12.2012 року укладених між СВК ім. В.Стефаника та ОСОБА_5 про використання власного автомобіля у службових цілях та накладні.

Однак, з долучених до матеріалів справи документів неможливо визначити використання платником податку в межах господарської діяльності паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95), оскільки не надано документального підтвердження витрат, понесених при експлуатації транспортних засобів. Господарські операції по користуванню транспортними засобами працівників для надання первинним документам юридичної сили та доказовості, повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства, у випадку відсутності документів, ставиться під сумнів здійснення операції з оприбуткування, приймання-передачі послуг.

Позивачем представлено журнали обліку списання паливно-мастильних матеріалів за 2011 - 2013 роки. Однак, дані журнали містять безліч невідповідностей щодо показів спідометра при виїзді та поверненні автомобіля та пробігу за робочий день.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту, обчисленого з вартості паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95), використаних не в господарській діяльності платника.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року по справі № 813/1186/14 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.