Постанова № 55597157, 08.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 лютого 2016 року № 826/22532/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Нагорянського С.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Громадянина Конго ОСОБА_2до проГоловного управління Державної міграційної служби України в м. Києві визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Громадянин Конго ОСОБА_2 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про відмову позивачу у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлене повідомленням № 196 від 21 вересня 2015 року;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві прийняти до розгляду заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі, з огляду на доводи, викладені в адміністративному позові.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову, подав письмові заперечення, в яких посилався на необґрунтованість адміністративного позову.

В судовому засіданні 02 листопада 2015 року суд оголосив ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду та вирішення справи, судом встановлено наступне.

Громадянин Конго ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в м. Браззавіль (ДР Конго), неодружений, за національністю конголезець, за віросповіданням християнин-католик. Територію країни громадянської приналежності залишив у 2008 році, до України прибув нелегально того ж року в порт м. Одеси.

Рішенням Державної міграційної служби України від 05 листопада 2012 року № 550-12 Громадянину Конго ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами судового оскарження зазначеного наказу, рішення Державної міграційної служби України від 05 листопада 2012 року № 550-12 залишено без змін.

06 червня 2012 року позивач знову звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 21 вересня 2015 року позивачу було відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке мотивоване тим, що після вивчення та аналізу заяви було встановлено, що причини викладені у заяві від 06 червня 2012 року та причини викладені у заяві від 21 вересня 2015 року, не змінились.

У зв'язку із зазначеними обставинами, 21 вересня 2015 року відповідачем було сформовано та направлено позивачу повідомлення № 196 про відмову Громадянину Конго ОСОБА_2 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, що оформлене повідомленням №196 від 21 вересня 2015 року та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду з позовом.

Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову вказував, що звертаючись повторно з метою отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач не надав жодного нового доказу чи аргументованого підтвердження факту переслідування за ознаками раси, віросповідання, належності до певної соціальної групи або з політичних міркувань.

Так, предметом розгляду у даній адміністративній справі є правомірність відмови Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві у прийнятті заяви Громадянина Конго ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно наказу ГУ ДМС України в м. Києві № 699 від 21 вересня 2015 року та повідомлення № 166 від 21 вересня 2015 року, підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стало те, що 06 червня 2015 року Громадянин Конго ОСОБА_2 вже звертався до органів ДМС України із аналогічною заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак рішенням ДМС України від 05 листопада 2012 року № 550-12 йому було відмовлено. За наслідками судового оскарження наказу, рішення Державної міграційної служби України від 05 листопада 2012 року № 550-12 залишено без змін.

Також, у наказі та повідомленні зазначено, що 06 червня 2012 року позивач знову звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із аналогічною заявою, однак після вивчення та аналізу заяви та матеріалів особової справи позивача було встановлено, що причини викладені у заяві від 06 червня 2012 року та причини викладені у заяві від 21 вересня 2015 року, не змінились.

Як встановлено судом з аналізу судових рішень в адміністративній справи № 2а-16436/12/2670, у заяві від 06 червня 2012 року Громадянин Конго ОСОБА_2 зазначив, що причиною виїзду з Конго є побоювання стати жертвою переслідувань, у зв'язку зі "справою Браззавіль", що стосується загибелі 353 чоловік. Під час співбесіди позивач повідомив, що відповідними правоохоронними органами Конго його оголошено в розшук у зв'язку із політичною агітацією у "справі зниклих з Браззавіль біч". Також суд встановив, що позивач має ознаки особи, яка є економічним мігрантом.

У справі, яка розглядається позивач посилається на те, що він став свідком подій у Конго, що мали місце у 1999 році, коли представниками державної влади було вчинено масове вбивство цивільного населення. Після того, як позивач та його сім'я намагались довести вказану інформацію до відома громадськості, позивача та його родичів розшукує влада Конго.

На підтвердження зазначених обставин позивач надав суду переклад документу Апеляційного суду Браззавіля про оголошення ОСОБА_2 в розшук з метою арешту № 00315/10/015/ TDI/CDPL, внаслідок порушення справи Біч 1998 року та в подальшому підбурення та агітації населення.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що причини викладені у заяві від 06 червня 2012 року та причини викладені у заяві від 21 вересня 2015 року, не змінились та є тотожними, що, у відповідності до статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для відмови у прийнятті заяви.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що предметом розгляду у даній справі є правомірність відмови відповідача у прийнятті заяви Громадянина Конго ОСОБА_2 від 21 вересня 2015 року про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту а не законність дій посадових осіб відповідача що виявились у відмові у наданні статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які мали місце у 2012 році.

Враховуючи встановлені по справі обставини, суд вважає правовірним рішення ГУ ДМС України, оформлене повідомленням від 21 вересня 2015 року № 196, про відмову у прийнятті заяви Громадянина Конго ОСОБА_2 від 21 вересня 2015 року про надання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, та відсутність підстав для його скасування.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.І. Нагорянський