Постанова № 55596703, 21.01.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 р. Справа №805/4629/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 13 год. 16 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Крилової М.М.,

при секретарі - Кузьменко Н.С.,

за участю

позивача - не з'явився,

представника позивача - ОСОБА_1 (за договором)

представника відповідача - Лубкіної О.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними; визнання незаконними та скасування дисциплінарного наказу №1396 від 28.07.2014р. в частині накладення стягнення у вигляді звільнення та наказу №300 о/с від 31.07.2014р. в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ; зобов'язання видати новий наказ у день видачі трудової книжки щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «ж», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошового забезпечення за фактично відпрацьований час з 01.08.2014р. по 01.09.2014р., -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними; визнання незаконними та скасування дисциплінарного наказу №1396 від 28.07.2014р. в частині накладення стягнення у вигляді звільнення та наказу №300 о/с від 31.07.2014р. в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ; зобов'язання видати новий наказ у день видачі трудової книжки щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «ж», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошового забезпечення за фактично відпрацьований час з 01.08.2014р. по 01.09.2014р., стягнення 20000 грн. завданої моральної шкоди.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2016 року позовну заяву ОСОБА_3Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними; визнання незаконними та скасування дисциплінарного наказу №1396 від 28.07.2014р. в частині накладення стягнення у вигляді звільнення та наказу №300 о/с від 31.07.2014р. в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ; зобов'язання видати новий наказ у день видачі трудової книжки щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «ж», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошового забезпечення за фактично відпрацьований час з 01.08.2014р. по 01.09.2014р., стягнення 20000 грн. завданої моральної шкоди в частині позовних вимог щодо стягнення 20000 грн. завданої моральної шкоди залишено без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ГУМВС України в Донецькій області від .31.07.2014 року №300о/с його на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 28.07.2014 року №1396 звільнено з органів внутрішніх справ за п. «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом (за порушення дисципліни). Позивач вказує на те, що на момент його звільнення він перебував на лікарняному. Крім того, під час перебування на лікарняному позивачем 29.07.2014 року було складено рапорт про звільнення за власним бажанням, який зареєстровано відповідачем того ж дня під вх. №3800. Відповідно до наказу відповідача від 07.08.2015 року №1454 позивач виконував посадові обов'язки у Жовтневому РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області. Відпрацювавши до 01.09.2014 року позивач був вимушений залишити своє місце роботи для вивезення своєї родини із зони проведення антитерористичної операції до м. Києва. При цьому, позивач вказує на те, що ніяких наказів щодо його звільнення в період з 02.08.2014 року до 01.09.2014 року йому не доводили. У зв'язку з тим, що позивачу випадково стало відомо про його звільнення, він звернувся до відповідача із заявою щодо надання копій документів, на яку позивачу вказано на можливість звернення за копією наказу про звільнення до Міністерства внутрішніх справ України. Після звернення позивача до МВС України відповідачем листом від 18.03.2015 року за №10/1406 на його адресу направлено копію наказу від 31.07.2014 року №300о/с і повідомлено, що його звільнення відбулось на підставі дисциплінарного наказу від 28.07.2014 року №1396. Також, позивач зауважує на те, що відповідач відмовився надати йому трудову книжку, мотивуючи це тим, що особові справи працівників знаходяться на території, не підконтрольній українській владі. З огляду на зазначене, позивач просив визнати дії відповідача щодо неознайомлення під час звільнення зі службовим розслідуванням, невидачею трудової книжки та нездійснення розрахунку протиправними; визнати незаконними та скасувати дисциплінарний наказ №1396 від 28.07.2014р. в частині накладення стягнення у вигляді звільнення та наказ №300 о/с від 31.07.2014р. в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ; зобов'язати видати новий наказ у день видачі трудової книжки щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «ж», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути грошове забезпечення за фактично відпрацьований час з 01.08.2014р. по 01.09.2014р.

Відповідач позовні вимоги не визнав. В матеріалах справи наявні письмові заперечення проти позову, які обґрунтовані тим, що позивач проходив службу на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Червоногвардійського РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області, мав спеціальне звання капітан міліції. 04.07.2014 року на ім'я начальника ГУМВС України в Донецькій області надійшла службова телеграма МВС України щодо визначення м. Маріуполь місцем дислокації ГУМВС України в Донецькій області. Усьому особовому складу Головного управління необхідно було прибути до місця дислокації до 07.07.2014 року, у разі неможливості прибуття - звернутись до найближчих територіальних органів внутрішніх справ прилеглих областей для вирішення питання подальшого проходження служби. 18.07.2014 року до ГУМВС України в Донецькій області надійшли відомості щодо осіб рядового і начальницького складу Макіївського МУ, які не прибули до іншого місця служби за наказом керівництва. 28.07.2014 року. Наказом №1395 за даним фактом призначено проведення службового розслідування, за результатами якого встановлено, що ОСОБА_3 у липні 2014 року не прибув до м. Маріуполя, про причини неприбуття не повідомив, до інших територіальних органів не звертався, будь-яких відомостей, документів, які б підтверджували поважність причин відсутності на службі від ОСОБА_3 не надходило. На підставі зазначених обставин позивача звільнено з органів внутрішніх справ. Також, відповідач зазначає, що листок непрацездатності, що підтверджує перебування позивача на лікарняному з 11.07.2014 року із забоєм шийного відділу хребта, ним до відділу кадрового забезпечення у встановленому порядку не надавався. Крім того, за усною інформацією працівників кадрового забезпечення Жовтневого РВ у період часу з 02.08.2014 року по 01.09.2014 року ОСОБА_3 на службі в райвідділі не з'являвся, на чергування не залучався, зброю не отримував. Те, що позивачем 29.07.2014 року було подано рапорт на звільнення за власним бажанням відповідач також не приймає до уваги, оскільки позивачем не дотримано встановлений порядок подання відповідного рапорту, тобто не за командою. Щодо невидачі трудової книжки позивачу, відповідач зазначив, що направлення її поштою можливе тільки за письмовою згодою працівника. Таким чином, відповідач вважає, що позивач легковажно віднісся до обов'язку повідомити своє керівництво про причини відсутності на службі. Відповідач просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеному у позові, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у запереченнях проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено наступне.

ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ у Червоногвардійському РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області. Останнє присвоєне за період служби спеціальне звання - капітан міліції.

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 28.07.2014 року №1395 «Про призначення службового розслідування» у зв'язку з отриманням 18.07.2014 року відомостей із, зокрема, Макіївського МУ ГУМВС в області, призначено службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками органів внутрішніх справ ГУМВС в області.

За результатами проведеного службового розслідування 28.07.2014 року начальником ГУМВС України в Донецькій області затверджено висновок службового розслідування за фактом порушення моральних норм, службової дисципліни окремими працівниками ОВС Донецького, Макіївського МУ, ВК та ПС УКЗ ГУМВС в області, Єнакіївського, Торезького, Харцизького МВ, відділу швидкого реагування «Сокіл», УБОЗ СБСМ «Грифон», ЛВ в аеропорту Донецьк ГУМВС області.

Також, 28.07.2014 року відповідачем винесено наказ №1396 «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОВС Донецького, Макіївського МУ, ВК та ПС УКЗ ГУМВС в області, Єнакіївського, Торезького, Харцизького МВ, відділу швидкого реагування «Сокіл», УБОЗ СБСМ «Грифон», ЛВ в аеропорту Донецьк ГУМВС області та покарання винних», яким, зокрема, за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилось у відмові прибути у важкий для країни час до м. Маріуполя за усним наказом керівництва ГУМВС України в області для подальшого проходження служби в ОВС Маріупольського оперативного округа, звільнено з органів внутрішніх справ оперуповноваженого сектору карного розшуку Червоногвардійського РВ Макіївського МУ капітана міліції ОСОБА_3.

Зазначений наказ реалізовано наказом ГУМВС України в Донецькій області від 31.07.2014 року №300о/с, яким капітана міліції ОСОБА_3 оперуповноваженого сектору карного розшуку Червоногвардійського РВ Макіївського МУ звільнено з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «є» Положення (за порушення дисципліни) з 31.07.2014 року.

07.08.2014 року наказом ГУМВС України в Донецькій області №1454 «Про відрядження працівників органів внутрішніх справ ГУМВС України в Донецькій області» у зв'язку зі службовою необхідністю капітана міліції ОСОБА_3 оперуповноваженого сектору карного розшуку Червоногвардійського районного відділу відряджено до м. Маріуполь Донецької області з 17.07.2014 року до 16.08.2014 року (30 діб).

Щодо строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом суд зазначає наступне.

26 листопада 2015 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду від представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області надійшло клопотання про залишення без розгляду даної позовної заяви ОСОБА_3, яке обґрунтовано тим, що позивачем пропущено встановлений КАС України місячний строк звернення до суду. Так, відповідач зазначає, що позивач не заперечує, що у березні-квітні ним був отриманий лист ГУМВС в області №10/1406, яким останньому повідомлено про його звільнення з органів внутрішніх справ. Тобто у березні-квітні 2015 року позивачу було достеменно відомо про його звільнення з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, тобто про порушення свого права. Із даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду у жовтні 2015 року, тобто із пропуском встановленого строку звернення до суду. У зв'язку з цим, просив залишити адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними; визнання незаконними та скасування дисциплінарного наказу №1396 від 28.07.2014р. в частині накладення стягнення у вигляді звільнення та наказу №300 о/с від 31.07.2014р. в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ; зобов'язання видати новий наказ у день видачі трудової книжки щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «ж», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошового забезпечення за фактично відпрацьований час з 01.08.2014р. по 01.09.2014р. без розгляду.

Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративний позов, відповідно до ст. 99 КАС України, може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З матеріалів справи вбачається, що з наказом про звільнення позивача від 31.07.2014 року №300о/с позивач ознайомлений у березні-квітні 2015 року, проте з дисциплінарним наказом від 28.07.2014 року №1396, який слугував підставою для винесення наказу від 31.07.2014 року №300о/с, позивач на момент подання адміністративного позову не ознайомлений. Крім того, позивачу на момент звернення до суду не видано трудову книжку.

Тобто, належних доказів щодо дати ознайомлення позивача зі спірним дисциплінарним наказом ані в матеріалах справи, ані в документах, наданих відповідачем до суду, не міститься.

Вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На переконання суду, наслідки пропуску строку позовної давності в адміністративному процесі, підлягають застосуванню виключно у разі наявності сумніву можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі внаслідок значного спливу часу.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що строк звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивачем пропущено з поважних причин.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Керуючись статтею 21 Закону України «Про міліцію» працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемляють його гідність і особисті права.

Позивач не погоджується із вказаними наказами відповідачів та вважає, що спірними наказами порушуються його права, свободи та інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Предметом доказування в цій справі є правомірність застосування до позивача п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ щодо звільнення його з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни.

Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з посад публічної служби ОВС, регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (зі змінами та доповненнями), Дисциплінарним Статутом органів внутрішніх справ, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до статті 18 названого Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наведеної бланкетної норми постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Згідно частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).

Відповідно до статті 5 вказаного Статуту за вчинення дисциплінарного проступку особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим статутом, статтею 7 якого передбачені обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України щодо дотримання службової дисципліни.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначено види дисциплінарних стягнень, які накладаються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни. Серед них є і звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 Статуту передбачений порядок накладення дисциплінарних стягнень.

Так, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.

У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов'язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.

Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Статтями 16 та 18 цього Статуту встановлений строк накладення дисциплінарних стягнень та їх виконання відповідно.

Аналізуючи доводи відповідача 1 щодо правомірності наказу ГУМВС в Донецькій області від 28 липня 2014 року №1396, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Підставою для прийняття спірного наказу від 28.07.2014 року №1396 стало порушення позивачем вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилось у відмові прибути у важкий для країни час до м. Маріуполя за усним наказом керівництва ГУМВС України в області для подальшого проходження служби в ОВС Маріупольського оперативного округа.

На підтвердження викладеного, суб'єктом владних повноважень надано висновок службового розслідування за фактом порушення моральних норм, службової дисципліни окремими працівниками ОВС Донецького, Макіївського МУ, ВК та ПС УКЗ ГУМВС в області, Єнакіївського, Торезького, Харцизького МВ, відділу швидкого реагування «Сокіл», УБОЗ СБСМ «Грифон», ЛВ в аеропорту Донецьк ГУМВС області від 28 липня 2014 року, складений за результатами розгляду матеріалів службового розслідування, проведеного на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 28 липня 2014 року №1395.

Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що керівництвом ГУМВС України в Донецькій області було надано усний наказ працівникам, зокрема, Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області, прибути до м. Маріуполя для подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ України Маріупольського оперативного округу. Проте, деякі працівники, зокрема, оперуповноважений сектору карного розшуку Червоногвардійського РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області капітан міліції ОСОБА_3, грубо порушуючи вимоги ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пп. 1.2, 2.2, 4.1 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України в частині дотримання чинного законодавства України, дотримання службової дисципліни не прибули до м. Маріуполя для подальшого проходження служби. На службу в м. Маріуполі не виходять. Тим самим зазначені працівники не сприяли керівництву ГУМВС в області в здійсненні в підрозділах службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку, не стали прикладами у дотриманні дисципліни та бездоганному виконанні вимог статуту, норм моралі, професійної та службової етики. Будь-які відомості, документи, які б підтверджували законність та поважність причин відсутності вказаних працівників на службі відсутні. Для з'ясування факту звернення вказаних працівників до медичних закладів направлено відповідний запит до відділу медичного забезпечення ГУМВС в області, проте відповіді на запит не отримано. З метою встановлення причин відсутності на службі вказаних працівників керівництвом органів було запропоновано дати письмові пояснення, але до ГУМВС в області будь-які пояснення не надійшли.

Проте, доказів на підтвердження викладених у висновку службового розслідування обставин під час розгляду справи відповідачем до суду не надано, так само як не зазначено про існування таких у висновку службової перевірки.

Водночас, в позовній заяві ОСОБА_3 вказує на те, що під час проведення службового розслідування, та, відповідно, на момент винесення спірного наказу від 28.07.2014 року, він перебував на лікарняному.

Так, на підтвердження зазначених обставин позивачем до суду надано листок звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність №65, виданий КМУ «Міська клінічна лікарня №5 м. Макіївки Донецької області» 11.07.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_3 перебував на амбулаторному лікуванні в період з 11.07.2014 року по 01.08.2014 року.

Суд зауважує, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового та начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

Тобто, в даному випадку відповідачем порушено порядок накладення на позивача такого дисциплінарного стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань, службовою особою органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування має бути забезпечене повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, задля чого ця особа наділена повноваженнями, передбаченими підпунктом 6.2.1 Інструкції № 541/23073.

Пунктом 5.1 вказаної Інструкції встановлено строк службового розслідування, який за загальним правилом може тривати місяць із дня видання наказу про його призначення.

Разом з тим, відповідно до пункту 6.3 Інструкції № 541/23073, особа рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, стосовно якої проводиться службове розслідування, має, зокрема, право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України. Вказаним пунктом також встановлено, що забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення.

Як вбачається із матеріалів справи, службове розслідування, результати якого зафіксовані у висновку від 28 липня 2014 року, проведене на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 28 липня 2014 року №1395; спірний наказ ГУМВС України в Донецькій області №1396 також прийнято відповідачем 28 липня 2014 року, тобто, призначення службового розслідування, фіксація його результатів та притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності здійснене в один день. Враховуючи це, суд вважає, що службове розслідування було проведено без дотримання приписів п. 6.2.1 Інструкції № 541/23073, а саме - поверхово, без забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення.

Крім цього, при розслідуванні не було дотримано і встановленої процедури його проведення та не забезпечено дотримання прав позивача, як особи, стосовно якої воно проводилось, тим самим знов не виконані вимоги п. 6.3 Інструкції. Так, відповідно до матеріалів справи, пояснення у позивача не відбирались, з наказом про проведення службового розслідування, як і з висновками цього розслідування та прийнятими на його підставі наказами про звільнення, позивач ознайомлений не був.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено у відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку, та недодержано процедуру проведення службового розслідування, яке покладено в основу звільнення позивача.

Крім того, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2015 року у Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області витребувано в якості доказів, зокрема, наказ від 07.08.2014 року за №1454 (на який позивач посилається в позовній заяві) або, в разі відсутності даного наказу, письмові пояснення з цього приводу, рапорт про звільнення позивача з органів внутрішніх справ від 29.07.2014р., зареєстрований за вх. №3800; у Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області наказ про прикомандирування (переведення) ОСОБА_3 до Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області у серпні 2014 року, табель обліку робочого часу ОСОБА_3 за період серпень-вересень 2014 року, копії журналів чергувань, отримання табельної зброї за період серпень-вересень 2014 року.

На виконання даної ухвали відповідачем до суду надано копію наказу від 07.08.2014 року за №1454, відповідно до якого капітана міліції ОСОБА_3 по Макіївському міському управлінню відряджено до м. Маріуполь Донецької області з 17.07.2014 року до 16.08.2014 року (на 30 діб).

Також, відповідачем до суду надано пояснення, в яких зазначено, що згідно з відомостями, отриманими від Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області у книзі «Рішення щодо комплексного використання сил та засобів при охороні громадського порядку Жовтневим РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області» №6359 (за період з 21.07.2014 року по 20.08.2014 року) у графі «Розстановка нарядів спеціальних патрульних груп» значиться прізвище «ОСОБА_3» (без зазначення посади та ініціалів). Відповідно до розрахунку особового складу, який залучено до охорони громадського порядку, працівник на прізвище ОСОБА_3 заступав на чергування 11.08.2014 року. Також відповідачем підтверджено видачу зброї ОСОБА_3 11 та 15 серпня 2014 року.

Також, відповідач зазначив, що надати копії книг видачі й приймання озброєння та спеціальних засобів Жовтневого РВ, інших, на які є посилання в даних поясненнях, не вважається можливим через запобігання витоку інформації щодо дислокації постів та нарядів, складу та кількості нарядів по ОГП, а також з приводу наявності грифу «для службового користування».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про грубе порушення відповідачем норм діючого законодавства, оскільки після винесення ним наказу від 28.07.2014 року за №1396 про порушення ОСОБА_3 службової дисципліни та накладення стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, відповідачем 07.08.2014 року винесено наказ про відрядження вказаного працівника до м. Маріуполь Донецької області. Крім того, факт прибуття позивача до Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в області для подальшого проходження служби підтверджується вищенаведеними поясненнями відповідача.

Таким чином, відповідачем без урахування норм діючого законодавства, без наявності законних підстав винесено наказ від 28.07.2014 року №1396 про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни (п. 64 «є» Положення), у зв'язку з чим позовні вимоги позивача в зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу ГУ МВС України в Донецькій області №300 о/с від 31 липня 2014 року щодо звільнення його з органів внутрішніх справ підлягають задоволенню, оскільки підставою прийняття зазначеного наказу є спірний в даній справі та визнаний судом незаконним та таким, що підлягає скасуванню, наказ ГУМВС України в Донецькій області від 28.07.2014 року №1396.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання незаконними дій відповідача з приводу неознайомлення позивача під час звільнення із службовим розслідуванням, дисциплінарним наказом №1396 від 28.07.2014 року, наказом №300о/с від 31.07.2014 року, невидачею трудової книжки та непроведення розрахунку суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що дії самі по собі не створюють певних правових наслідків, внаслідок чого у цій частині має місце неправильно обраний спосіб судового захисту.

Правові наслідки створюють вимоги позивача про скасування наказів щодо його звільнення з органів внутрішніх справ, правомірно заявлені позивачем у складі позовних вимог та визнані судом такими, що підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача видати новий наказ у день видачі трудової книжки щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «ж» суд зазначає наступне.

Позивач в своїй позовній заяві вказує на те, що ним під час знаходження на лікуванні 29.07.2014 року було подано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, який зареєстровано ГУМВС України в Донецькій області за №3800.

Даний факт відповідачем не спростовано, а лише вказано на порушення позивачем порядку подання зазначеного рапорту, тобто не за командою та без дотримання встановленого тримісячного строку.

Так, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пп. «ж» пункту 64 Положення, особи рядового і молодшого начальницького складу та особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - за наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до п. 68 Положення, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Таким чином згідно з вимогами п. 68 Положення рапорт працівника міліції, який бажає звільнитись з ОВС за власним бажанням повинен бути реалізований через три місяці з дня його подання, що обумовлює процедуру його звільнення, зокрема встановлення поважності причин звільнення за власним бажанням. Отже, за результатами подання рапорту про звільнення за власним бажанням, працівник міліції повинен бути звільнений не раніше як через сплив 3-х місяців від дня написання рапорту, якщо інша дата звільнення не була зазначена в рапорті та якщо сторони не домовилися про звільнення у коротший термін.

Проте, суд бере до уваги, що Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ чітко не визначає строку, протягом якого відповідач може прийняти рішення про звільнення після отримання ним заяви особи про звільнення за власним бажанням. Обмежень щодо строку звільнення після отримання органом внутрішніх справ рапорту про звільнення в чинному законодавстві також немає.

Разом з цим, за змістом пункту 68 Положення до закінчення тримісячного строку попередження, особи рядового і начальницького складу мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовились про звільнення у більш коротший строк.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05.12.2011 року у справі № 2а-236а-11.

Суд зазначає, що згідно п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Таким чином, з урахуванням визнання судом спірних в даній справі наказів про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ незаконними, останній відповідно до приписів вищезазначеної норми підлягає поновленню на попередній посаді.

Проте, позивачем не виявлено бажання подальшої служби в органах внутрішніх справ, що виразилось у написанні ним рапорту про своє звільнення за власним бажанням.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивачем при написанні рапорту на звільнення з органів внутрішніх справ не виявлено бажання подальшої праці в органах внутрішніх справ, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області видати наказ у день видачі трудової книжки про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення на його користь грошового забезпечення за фактично відпрацьований час з 01.08.2014 року по 01.09.2014 року, суд зазначає наступне.

Наказом МВС від 31.12.2007 року №499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (Інструкція №499), за приписами п. 1.1. якої ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно п. 1.6 цієї Інструкції (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

У відповідності до п. 1.18. даної Інструкції при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Таким чином, виходячи з того, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ наказом ГУМВС України в Донецькій області від 31.07.2014 року за №300о/с, та суду не надано доказів перебування позивача на службі в Жовтневому РВ щодня в період з 01.08.2014 року по 01.09.2014 року, а вихід позивача на службу підтверджено лише 11.08.2014 року та 15.08.2014 року, позовні вимоги в зазначеній частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 2-1 Кодексу законів про працю України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ 31.07.2014 року, при цьому, трудову книжку останньому на момент розгляду справи не вручено.

Крім того, суд бере до уваги подальше відрядження позивача наказом від 07.08.2014 року №1454 до м. Маріуполь.

Таким чином, суд дійшов висновку про невидачу позивачу трудової книжки з вини відповідача, у зв'язку з чим на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в межах одного року.

Щодо розміру грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки позивач був звільнений з посади в з 31 липня 2014 року, розрахунок середньомісячної заробітної плати має бути проведений, виходячи з розміру грошового забезпечення за червень та липень 2014 року.

Згідно довідки б/н, виданої ГУМВС України в Донецькій області, грошове забезпечення позивача за червень 2014 року становить 2 930,60 грн. за липень 2014 року - 2 787,08 грн.

Враховуючи, що загальне число робочих днів у червні та липні 2014 року відповідно до Листа Мінсоцполітики України від 4 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13

складає 42 дня (19 робочих днів у червні та 23 робочих дня у липні 2014 року), середньомісячне число робочих днів за останні два календарних місяців, що передували місяцю звільнення позивача, складає 21 день (42 : 2).

Так, середньоденна заробітна плата складає: 2 930,60 грн. (червень 2014 року ) + 2 787,08 грн. (липень 2014 року) : 42 робочих дні за два місяці (19 робочих днів у червні 2014 року та 23 робочі дні у липні 2014 року) = 136 грн. 13 коп.

Період вимушеного прогулу позивача з 01 серпня 2014 року по 01 серпня 2015 року (в межах одного року) з врахуванням Листа Мінсоцполітики України від 4 вересня 2013 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» № 9884/0/14-13/13 та Листа Мінсоцполітики України від 9 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», складає 251 робочий день.

Таким чином, за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2014 року по 01 серпня 2015 року (включно) з ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 підлягає виплаті 34 168,63 грн. (136,13 грн. * 251 робочий день) .

Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись, ст.ст. 2, 8-11, 17, 69-71, 86, 94, 158-163, 185-186, 254, КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними; визнання незаконними та скасування дисциплінарного наказу №1396 від 28.07.2014р. в частині накладення стягнення у вигляді звільнення та наказу №300 о/с від 31.07.2014р. в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ; зобов'язання видати новий наказ у день видачі трудової книжки щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «ж», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошового забезпечення за фактично відпрацьований час з 01.08.2014р. по 01.09.2014р. - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області №1396 від 28.07.2014р. в частині накладення стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області №300 о/с від 31.07.2014р. щодо звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області видати наказ у день видачі трудової книжки про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2014 року по 01 серпня 2015 року виходячи із розрахованого судом розміру грошового забезпечення за цей період в сумі 34168 (тридцять чотири тисячі сто шістдесят вісім) грн. 63 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 21 січня 2016 року.

Повний текст постанови складено 26 січня 2016 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Крилова М.М.