Рішення № 55593025, 04.02.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №588/350/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шевченко В. С.Номер провадження 22-ц/788/24/16 Суддя-доповідач - Околот Категорія - 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

при секретарі судового засідання - Чуприні В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 жовтня 2015 року та апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 та в обґрунтування своїх вимог зазначила, що з 10 жовтня 2003 року до 15.01.2015 року вона та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою, вели спільне господарство, мали спільний побут. Під час спільного проживання, за рахунок накопичених грошових коштів, вони у листопаді 2014 року придбали автомобіль «Geely» GC6, 2014 року випуску, право власності на який зареєстрували за спільною згодою за ОСОБА_3 Позивач вважає, що вона разом із відповідачем придбали автомобіль за спільні кошти під час проживання однією сім'єю, а тому цей автомобіль є спільною власністю, а оскільки у січні 2015 року вони припинили проживати однією сім'єю та не дійшли згоди щодо добровільного поділу майна, просить суд встановити факт проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати придбаний автомобіль спільним сумісним майном, визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля та стягнути в порядку поділу майна з ОСОБА_3 на її користь вартість 1/2 частини автомобіля у розмірі 76950 грн., припинивши її право власності на автомобіль після сплати ОСОБА_3 вартості 1/2 частини автомобіля, а також стягнути понесені нею судові витрати. (а.с.2-3)

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 15 жовтня 2015 року у задоволені позову ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на автомобіль «Geely» GC6 (SC6), 2014 року випуску, д.н.НОМЕР_1. (а.с.148-150)

Додатковим рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення. Встановлено факт, що в період з 10 жовтня 2003 року по 15 січня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали як жінка та чоловік однією сім'єю, без реєстрації шлюбу. (а.с.202)

Не погодившись з рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 15 жовтня 2015 року позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення по справі, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції, встановивши, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 10.10.2003 року по 15.01.2015 року, безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ст.74 СК України та не визнав придбаний у листопаді 2014 року автомобіль «Geely» спільним сумісним майном і не поділив його. Також позивач зазначає, що суд у порушення ст.ст.10, 60 ЦПК України не дав оцінку наданим позивачем доказам, а саме довідці з банку та випискам по картковому рахунку, які підтверджують, що саме за спільні грошові кошти, які знаходилися на депозитному вкладі у ПриватБанку, а також за кошти, які їй періодично переказував з РФ відповідач і яки вона накопичувала, вони у листопаді спільно придбали автомобіль. (а.с.153-156)

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не погодившись із додатковим рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2016 року подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам, порушення норм матеріального і процесуального права, просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача про встановлення факту спільного проживання однієї сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 В обґрунтування скарги зазначає, що позивачкою не заявлялися позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 і судовим збором цю вимогу вона не оплачувала. Вказує, що позивачкою, всупереч вимог ст.60 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами наявності між нею та відповідачем у період з 10 жовтня 2003 року по 15 січня 2015 року подружніх відносин, спільного побуту та придбання майна за спільні кошти, оскільки покази свідків, які є близькими родичами ОСОБА_2, та фотографії, не можуть бути покладені в основу рішення. Також зазначає, що до 06 червня 2006 року відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, а з 2008 року мав стосунки з ОСОБА_7, яка народила дитину і ОСОБА_3 є батьком цієї дитини. (а.с.207-208)

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, зазначеними вимогам дане рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, розглядаючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи позивачу у визнанні автомобіля спільним сумісним майном та його розподілу, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на доведеність позивачем вимог, щодо проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 10.10.2003 року по 15.01.2015 року, позивачем ОСОБА_2 не було надано доказів на підтвердження придбання нею та відповідачем у період їх спільного проживання однією сім'єю автомобіля за спільні кошти набуті внаслідок спільної праці.

Однак, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки він є помилковим та не відповідає вимогам закону, обставинам справи і нормам матеріального права.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу сторони у справі зобов'язані довести в судовому засіданні обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач як заперечення проти позову.

Однак в порушення положень ст.ст.10, 60, 179, 212-214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Частиною 2 ст.03 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, оскільки у відповідності до ч.4 ст.10 ЦПК України суд не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив позивачу про необхідність надання нею доказів, які б підтверджували час та суму грошових переказів, особу відправника та отримувача, рух цих коштів. Крім того, суд не перевірив факт перебування відповідача в зареєстрованому шлюбі на час спільного проживання з позивачкою та не витребував з органів РАЦС відомостей щодо розірвання цього шлюбу, тому апеляційний суд має підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження і оцінки наявних у справі доказів, а також доказів, які додані сторонами до апеляційних скарг.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 у домоволодінні належному її батькові ОСОБА_8 (а.с.4, 8-18).

З 07 жовтня 2003 року ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебувала (а.с.7).

Згідно довідки виконкому Білківської сільської ради Тростянецького району Сумської області за від 03 квітня 2015 року №265 ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, але постійно за даною адресою не проживає (а.с.43 зв., 45).

Згідно з витягу Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 05 січня 2016 року, наданого представником відповідача у засіданні суду апеляційної інстанції, вбачається, що з 18 вересня 1999 року по 05 грудня 2006 року ОСОБА_9 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, який був розірваний рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 06 червня 2006 року (а.с.209).

Виходячи з положень ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно роз'яснень, викладених в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю

Отже, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень позивача та свідків, які були допитані у судовому засіданні, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 10 жовтня 2003 року.

Наявність у період з 10 жовтня 2003 року по 15.01.2015 року між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю суд обґрунтував показаннями свідків: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які підтвердили факт спільного проживання сторін та ведення ними спільного господарства та спільного бюджету і на підставі цих доказів дійшов до правильного висновку, що за цей період ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1, вели разом спільно господарство, мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю, та спільний бюджет.

Покази цих свідків є належними та допустимими доказами в розумінні статтей 58, 59 ЦПК України.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів приймає до уваги покази свідків: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які є дітьми позивачки та пояснили, що ОСОБА_3 приблизно 12 років проживав разом з ними та їх матір'ю ОСОБА_2, жили вони однією сім'єю, називали ОСОБА_3 батьком, він піклувався про них, ходив до школи, на випускні вечори, допомагав у навчанні. До 2011 року ОСОБА_3 не працював, жили вони на зарплату їх матері, вели спільне господарство, мали три огороди, доглядали худобу. У 2011 році ОСОБА_3 поїхав на заробітки до РФ, присилав гроші, які мати накопичувала та клала на депозит, який був відкритий на її ім'я. Коли ОСОБА_3 повертався з заробітків він проживав у них вдома. Автомобіль був куплений за спільні кошти, які накопичувала їх мати разом із ОСОБА_3, а потім зняла у липні 2014 року з депозиту.

Колегія суддів також бере до уваги покази свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16 , ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які є родичами, сусідами, колегами по роботі та друзями сторін та підтвердили ті факти, що їм достовірно відомо, що сторони проживали разом з жовтня 2003 року, вели спільне господарство, та мали права та обов'язки, які притаманні подружжю і їх покази свідчать про спільне проживання сторін однією сім'єю.

Ці покази свідків узгоджуються як між собою, так і підтверджуються іншими доказами по справі.

Так, в матеріалах справи наявні фотокартки, де зображені відповідач ОСОБА_3 разом із ОСОБА_2 та її доньками у період з 2004 по 2012 рік, що підтверджує також покази дітей ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 проживав разом із ними та їх матір'ю, ходив до школи, на випускний вечір у 2012 році ОСОБА_10 (а.с. 80,81 ) і ці обставини відповідачем не спростовані, а тому зазначені фотокартки можна оцінювати як належний доказ в розумінні ст.58 ЦПК України, який свідчить про спільне проживання сторін однією сім'єю.

Згідно з ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч.2 ст.57 ЦПК України є пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Таким чином, враховуючи вказані обставини та вимоги вказаних норм суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки позивачем були надані докази того, що вона проживала разом з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели разом спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки притаманні подружжю та спільний бюджет, а відповідачем та його представником доводи позивача щодо факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу спростовані не були.

Усім наявним у справі доказам, у тому числі показанням свідків, які були допитані у ході судового розгляду справи, суд дав належну оцінку, а мотиви, з яких суд вважає встановленими наявність факту проживання сторін однією сім'єю, якими позивач ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги про встановлення цього факту, були зазначені в рішенні суду.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не існували відносини, які притаманні подружжю, а також, що позивачкою не надано доказів ведення спільного господарства, побуту на спільного бюджету, спростовуються наданими позивачкою доказами, які суд прийняв до уваги, як належні і дав їм правильну правову оцінку.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 про те, що ухваливши рішення про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки така вимога була заявлена ОСОБА_2 у засіданні суду першої інстанції, що зазначено у журналі судового засідання. (а.с.146). Крім того, підставами для поділу майна набутого чоловіком та жінкою за час спільного проживання однією сім'єю є встановлення факту такого проживання та наявність такого майна.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 стосовно не врахування судом першої інстанції показів свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_7 та не надання цим показам належної правової оцінки є безпідставними, оскільки суд першої інстанції відповідно до ст.212 ЦПК України оцінив покази цих свідків належним чином, мотиви їх неприйняття зазначив у рішенні, а ці доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

В той же час прийшовши до обґрунтованого висновку про доведеність факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції, визначаючи період цього проживання, допустив помилку в зв'язку неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року, і до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності. Ці права і обов'язки, визначаються на підставах, передбачених СК України, у тому числі й положеннями ч.1 ст.74 цього Кодексу.

Так як спірне майно, а саме автомобіль, для визнання права власності на яке ОСОБА_2 просить встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_3, були придбані останнім після 01 січня 2004 року, встановлення цього факту в період з 10.10.2003 року по 01 січня 2004 року не має юридичного значення для вирішення спору та не відповідає нормам СК України, що регулюють спірні правовідносини.

Крім того, як встановлено апеляційним судом, відповідач ОСОБА_3 з 18 вересня 1999 року по 06.06.2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, який був розірваний рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 06.06.2006 року, розірвання шлюбу зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тростянецького РУЮ у Сумській області 05.12.2006 року ( а.с.209).

Тому колегія суддів вважає, що з огляду на вимоги ст.74 СК України не можна встановити факт спільного проживання позивача ОСОБА_2 однією сім'єю з ОСОБА_3 у період з 01.01.2004 року по 06.06.2006 року, оскільки відповідач ОСОБА_3 знаходився в зареєстрованому шлюбі, а тому доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 у цій частині є такими, що заслуговують на увагу суду та підлягають задоволенню.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що за час спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю, ними було придбано майно, а саме автомобіль Geely» GC6 , 2014 року випуску, яке вона бажала б розділити між нею та відповідачем.

Відповідно до вимог ст.ст.60, 70, 74 СК України, ділиться те майно, набуте під час спільного проживання без реєстрації шлюбу, яке є наявним у натурі та перебуває у власності чоловіка та жінки.

Для встановлення таких обставин з'ясовується час набуття та джерело отримання коштів на придбання майна, що є об'єктом поділу.

Так, об'єктом поділу є автомобіль Geely» GC6 , який відповідно до довідки-рахунку серія ВІА №927407 від 28 листопада 2014 року придбаний ОСОБА_3 за 153900 грн. (а.с.83, 128, 131,135, 136, 141, 142).

На підтвердження факту спільного придбання в листопаді 2014 року автомобіля «Geely» GC6, 2014 року випуску позивач ОСОБА_2 надала суду першої інстанції виписки по банківським рахункам, копію заяви на оформлення вкладу «Депозит плюс на 12 місяців» від 29.05.2013 року, додаткову угоду до договору від 29.05.2013 року. ( 19-23)

Крім того, позивачем апеляційному суду були надані довідка про проведені операції у ПАТ «Приватбанк» за строковими грошовими переказами за період з 01 січня 2012 року по 14 жовтня 2015 року, виписки по картковим рахункам. (а.с.183, 184-188)

Ці надані позивачем документи підтверджують, що під час проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, позивачкою 28.05.2012 року був відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк» на її ім'я депозитний рахунок № НОМЕР_2 «Накопичувальний на 6 місяців» на якому були розміщені її особисті грошові кошти у сумі 12000 грн. За період з 28.05.2012 року по 28.05.2013 року позивачка поповнювала цей вклад за рахунок як своїх заощаджень, процентів за депозит, так і грошових коштів відповідача, які останній надсилав позивачці з РФ грошовими переказами і якими розпоряджалася позивачка, а тому станом на 28.05.2013 року сума накопичувального вкладу склала 53 142 грн. (а.с.19).

29.05.2013 року, під час проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, позивачкою, на підставі заяви про оформлення вкладу, був відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк» на її ім'я депозитний рахунок № НОМЕР_3 «Депозит плюс на 12 місяців», на який вона внесла набуті у власність за період з 28.05.2012 року по 28.05.2013 року грошові кошти у суму 53142 грн. (а.с.20-21)

За рахунок нарахування процентів за цим договором, а також поповнення депозиту, у період з 29.05.2013 року по 31.07.2014 року на даному депозитному рахунку була розміщена грошова сума у розмірі 77 377,58 грн. (а.с.186-188, 184)

Вказаний депозитний рахунок позивачкою ОСОБА_2 був закритий 31.07.2014 року, а грошові кошти у сумі 77000 грн. були зняті готівкою позивачкою та у подальшому використані для придбання автомобіля. (а.с.185)

Факт надсилання відповідачем ОСОБА_3 грошових переказів за період його роботи у РФ також підтверджується наданими позивачкою заявами на відправку грошових переказів за системою «Юністрім», випискою по картковому рахунку та довідкою про проведені операції у ПАТ «ПриватБанк» за строковими грошовими переказами за період з 01 січня 2012 року по 14 жовтня 2015 року, відповідно до яких вбачається, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 у період з 06.04.2012 року міжнародні грошові перекази у сумі 474 000 російських рублів. Останній грошовий переказ був зроблений ОСОБА_3 10 листопада 2014 року у сумі 130000 рублів РФ, які ОСОБА_2 зняла готівкою та витратила на придбання разом з ОСОБА_3 автомобіля і ці обставини відповідачем не спростовані. (а.с.84-88, 183, 23).

Крім того, відповідно до роз'яснень, викладених у п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вклади, внесені у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати та інших доходів подружжя, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім'я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 СК є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів вважає, що сам факт проживання ОСОБА_3 на території Російської Федерації пов'язаний з його роботою, що не заперечував відповідач та його представник у судовому засіданні, а тому його тривале знаходження за межами України, яке пов'язане саме з роботою, не може свідчити про відсутність спільного проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_2

Таким чином колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_2 були надані суду докази фінансової можливості спільними з ОСОБА_3 коштами сплатити вартість автомобіля, джерелом для придбання автомобіля були кошти, отримані сторонами за рахунок депозитного вкладу, відкритого позивачем та заробітної плати відповідача, а тому приходить до висновку, що спірний автомобіль придбано за спільні сумісні кошти сторін.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновків суду першої інстанції про встановлення факту проживання сторін однією сім'єю.

Колегія суддів зазначає, що набуття майна за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що позивач не зобов'язаний доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання без реєстрації шлюбу, оскільки відповідно до ст.74 СК України воно вважається таким, що належить жінці та чоловіку, які проживають однією сім'єю, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Для спростування презумпції права спільної сумісної власності на майно, заінтересована особа - відповідач, має звернутись з позовом про визнання майна особистою власністю і довести, що майно, яке придбане за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, придбано за його особисті кошти.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 з таким позовом до суду не звертався.

Тому доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 про те, що вказані грошові кошти не являються спільним майном, а автомобіль відповідачем придбаний за власні кошти є безпідставними, оскільки такі обставини, в силу положень ст.ст.58,59,60 ЦПК України належними та допустимими доказами не підтверджені.

За таких обставин, суд вважає доведеним, що спірний автомобіль був придбаний за рахунок грошових коштів, що є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які проживали однією сім'єю у 2014 році, а тому це майно є спільною власністю сторін, в зв'язку з чим вимоги ОСОБА_2 про визнання автомобіля об'єктом права їх спільної сумісної власності з ОСОБА_3 та визнання за нею права власності на 1/2 частину цього майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст.ст.61, 70, 74 СК України.

Суд першої інстанції належної оцінки зазначеним доказам не дав і не врахував, що у разі коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, повинні застосовуються положення ст.74 СК України.

Тому доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 є обґрунтованими і приймаються до уваги колегією суддів.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, вартість спільного сумісного майна, що підлягає поділу, а саме автомобіля становить 153 900 грн.

Колегією суддів представнику відповідача під час судового засідання були роз'яснені положення ст.10 ЦПК України щодо необхідності доведення стороною обставин на які вона посилається як на підставу заперечень проти позову, зокрема щодо надання доказів, що спірне майно було набуто відповідачем за час спільного проживання, але за особисті кошти, а також узгоджену між сторонами вартість автомобіля. Крім того, суд, сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, попередив сторони про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій та роз'яснив їм про необхідність експертної оцінки спірного майна у разі відсутності зазначеної згоди, однак від представника відповідача клопотань про призначення експертизи не надійшло і нею було заявлено, що ці обставини повинна доводити лише позивач, у зв'язку з чим колегія суддів, відповідно до принципу диспозитивності, розглядає справу на підставі доказів, наданих позивачем.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у п.22 роз'яснив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

В даному випадку, для здійснення поділу майна суду були надані позивачем ОСОБА_2 докази щодо вартості майна на час розгляду справи, а саме довідка- рахунок серія ВІА № 927407, з якої вбачається, що відповідачу ОСОБА_3 ТОВ «Етуаль-Авто» було продано автомобіль вартістю 153900 грн. Вартість спірного автомобіля також підтверджуються довідкою ТОВ «Етуаль-Авто» б/н від 20.08.2015 року, та довідкою УДАІ УМВС України в Сумській області №1941 від 12.08.2015 року, з яких вбачається, що вартість автомобіля на момент продажу складає 153900 грн. (а.с.83, 136, 141-142)

Тому при визначені вартості спірного майна колегія суддів виходить із вартості автомобіля, що була визначена на момент його придбання 28.11.2014 року, а саме із суми 153900 грн., за якою він був придбаний, оскільки будь-яких інших доказів щодо його ціни суду не надавалося.

Твердження представника відповідача про те, що автомобіль «Geely» GC6, 2014 року випуску був придбаний ОСОБА_3 саме за 84700 грн. є безпідставними, оскільки реалізація автомобіля ОСОБА_3 здійснювалася ТОВ «Етуаль-Авто» за допомогою фізичних-осіб підприємців, у зв'язку з чим ОСОБА_3 при придбанні автомобіля були також понесені витрати на послуги цих осіб у розмірі 69200 грн., а тому вартість придбаного ним автомобіля склала 153 900 грн., яка і зазначена у довідці-рахунку і ці сума відповідачем та його представником належними та допустимими доказами не спростована (а.с.136).

Частиною 1 ст.70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В порядку поділу майна подружжя позивач просила залишити спірний автомобіль у власності відповідача, а відповідача зобов'язати сплатити їй грошову компенсацію вартості її 1/2 частки у праві спільної сумісної власності.

Колегія суддів враховує, що спірне майно перебуває у відповідача та він ним користується. Оскільки автомобіль є неподільним, а користування ним обома сторонами є не можливим, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль у розмірі 76 950 грн., тобто у розмірі 1/2 частини від вартості автомобіля у розмірі 153900 грн., у зв'язку з чим ці вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню. Будь-яких доказів з приводу можливого відступлення рівності часток про поділу майна, відповідачем надано суду не було.

Таким чином, у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, зазначених вимог закону не врахував; належним чином не перевірив доводів і заперечень сторін та наданих ними доказів щодо періоду проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу і набуття ними спірного майна за час спільного проживання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову в частині визнання автомобіля спільним сумісним майном та поділу цього майна, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а тому на підставі ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду від 15.10.2015 року та додаткове рішення суду від 04.01.2016 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позову із зазначених вище підстав.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по справі, а саме сплачений позивачем за подання позову та подання апеляційної скарги судовий збір в сумі 1616 грн. 50 коп.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316,317,319,325 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 жовтня 2015 року та додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 05 грудня 2006 року по 15 січня 2015 року.

Визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 автомобіль «Geely» GC6, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та провести поділ цього майна.

Виділити у власність ОСОБА_3 автомобіль «Geely» GC6, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1, вартістю 153900 грн. (сто п'ятдесят три тисячі дев'ятсот гривень).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 76950 грн. (сімдесят шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят гривень) замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль «Geely» GC6, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі у сумі 1616 грн. 50 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -