Ухвала суду № 55591346, 09.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/7471/15-ц 09.02.2016 09.02.2016 09.02.2016

Справа № 487/7471/15-ц

Провадження №22ц/784/325/16 Головуючий в першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 21 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Довжук Т.С.,

суддів: Коломієць В.В., Шолох З.Л.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участю позивачки ОСОБА_3,

представника позивачки ОСОБА_4,

відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представника відповідачів ОСОБА_7,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2015 року по справі за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6,

про визнання договорів дарування недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

21 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду зпозовом, який в подальшому уточнила, до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання договорів дарування недійсними.

Позивачка зазначала, що їй на праві власності в порядку спадкування за заповітом належить ? частина квартири АДРЕСА_1. Інша ? частина вказаної квартири також в порядку спадкування за заповітом належала її сестрі відповідачці по справі ОСОБА_5 В жовтні 2014 року, вона дізналася, що ОСОБА_5 вчинила правочин відчуження своєї частки квартири без її згоди, а саме: подарувала ? частину квартири ОСОБА_8 Остання, вже під час розгляду цієї справи, 13 жовтня 2015 року оформила договір дарування вказаної частки квартири з ОСОБА_6, яка вселилась у квартиру, змінила замки, чим позбавила її володіння та користування належним їй на праві власності майном.

Посилаючись на вищезазначене та те, що відповідачі вчинили правочини відчуження ? частини спірної квартири без її згоди, як співвласника майна, просила визнати недійсними: договір дарування укладений 02 вересня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 і договір дарування від 13 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду є незаконним та ухваленим з порушенням вимог матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, її представника, відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та їх представника, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на підставі наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку про те, що нормами чинного законодавства не передбачено обовязок співвласника здійснювати відчуження майна лише за згодою іншого співвласника при даруванні та позивачкою не доведено підстав для визнання договорів дарування недійсними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання договорів дарування недійсними з підстав відчуження відповідачкою своєї частки квартири без її згоди.

Згідно зі ст. ст. 355, 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20 роз'яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачці на праві власності належить ? частина однокімнатної квартири АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про що також свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 13675100 від 29 листопада 2013 року (а.с. 6, 7). Інша ? частина даної квартири належала ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Згідно договору дарування від 02 вересня 2014 року ОСОБА_5 подарувала належну їй ? частину вказаної квартири ОСОБА_8 Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за № 889 (а.с.102-103).

13 жовтня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено договір дарування ? частини спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за № 927 (а.с.73).

Остання вселилась у спірну квартиру, тобто відбулось фактична передача нерухомого майна та також нею проводиться оплата комунальних послуг. Оплату комунальних послуг також проводила і ОСОБА_8 після укладання договору дарування с ОСОБА_5 ( а.с. 98-101).

Матеріалами справи підтверджується, що договір про встановлення порядку володіння та користування спільним майном між співвласниками, відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності, не укладався та нотаріально не посвідчувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 361 ЦК України передбачено право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, відчуження відповідачкою ОСОБА_5 своєї частки спірної квартири відбулось шляхом її подарування, а не продажу.

Судом першої інстанції не встановлено та в суді апеляційної інстанції не знайшло підтвердження, що правочин дарування був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Тому, посилання в апеляційній скарзі на те, що договори дарування є удаваними безпідставні та не підтверджені будь-якими доказами.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірними договорами дарування позивачка фактично позбавлена свого права власності та, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права не заслуговують на увагу та спростовується вищезазначеним.

В силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України та ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Т.С. Довжук

Судді В.В. Коломієць

ОСОБА_10