Рішення № 55587535, 09.02.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/7164/15-ц Номер провадження 22-ц/775/193/2016

Головуючий 1 інстанції Воробйов С.О.

Категорія 27 Доповідач Кішкіна І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Кішкіної І.В.,

суддів Гапонова А.В., Новосядлої В.М.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську Донецької області справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2015 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

в с т а н о в и в :

В серпні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29 квітня 2006 року між позивачем та відповідачкою було укладено кредитний договір №DNH4KP22530276, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1639,28грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, та зобов'язалася щомісяця в період сплати надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Відповідачка не виконала належним чином зобов'язання та станом на 15 липня 2015 року має заборгованість в сумі 5746,05 грн., яка складається з: 215,91 грн. - заборгованість за кредитом, 1407,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3372,60 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 249,81 грн. - штраф (процентна складова). Просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 243,60 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2015 року у задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції ухвалено незаконне рішення, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального права, суд не врахував, що відповідно до ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, крім того, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином, також законодавством передбачено, що визнання боргу перериває позовну давність. Крім того, при ухваленні рішення судом порушено норми процесуального права, а саме: рівність перед законом, змагальність сторін, диспозитивність цивільного судочинства, а також судом не надано належної оцінки доказам по справі.

Представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, згідно якої просить справу розглянути за відсутності представника, апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву, згідно якої просить справу розглянути за її відсутності, апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову про стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою обов'язку по поверненню кредиту, який був наданий останній 29 квітня 2006 року у сумі 1639,28 грн., суд виходив з того, що відповідачка виконала всі умови банку та сплатила повністю наданий позивачем споживчий кредит, крім того, строк повернення коштів визначений в договорі по 29 серпня 2006 року, оскільки після закінчення строку дії договору до звернення в суд з позовом в серпні 2015 року позовна давність спливла, відповідно до п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони спору, що стало підставою для відмови у задоволенні позові.

З такими висновками не погоджується апеляційний суд, оскільки вони суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що між позивачем публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та відповідачкою ОСОБА_1 29 квітня 2006 року укладений кредитний договір №DNH4KP22530276, згідно якого відповідачка отримала кредит у сумі 1639,28 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та підтвердила свою згоду, що підписана заява від 29 квітня 2006 року разом з умовами надання споживчого кредиту складає між нею та банком договір (а.с.5-9).

Належним чином відповідачка не виконувала умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 15 липня 2015 року утворилася заборгованість в сумі 5746,05 грн., яка складається з: 215,91 грн. - заборгованість за кредитом, 1407,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3372,60 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором, штрафи відповідно до п.5.3 умов надання споживчого кредиту: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 249,81 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.4).

Відповідно до ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачка виконала всі умови банку та сплатила повністю наданий позивачем споживчий кредит, але вказаний висновок суд зробив всупереч матеріалам справи, оскільки як вбачається із анкети-заяви ОСОБА_1, яка разом з умовами надання споживчого кредиту складає між нею та банком кредитний договір (а.с.5), банк надав позичальнику строковий кредит у сумі 1639,30 грн. на строк 4 місяці по 29 серпня 2006 року з умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 2,09% у місяць на суму заборгованості по кредиту в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів, комісії в обумовлені строки, погашення заборгованості здійснюється щомісячно в період з 21 по 28 число у сумі 431,76 грн. на погашення заборгованості, максимальний розмір вимоги складає 1727,04 грн., при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 6% на місяць від суми залишку непогашеної заборгованості.

З наданих відповідачкою квитанцій вбачається, що вона в рахунок погашення кредиту сплатила 30 червня 2006 року - 450 грн., 30 липня 2006 року - 450 грн., 13 листопада 2006 року - 209,37 грн., всього 1109,37 грн. (а.с.34-36).

Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, з вищевказаних кредитного договору та квитанцій вбачається, що відповідачка порушила строки сплати щомісячних платежів на погашення заборгованості за кредитом, оскільки строки сплати з 21 по 28 число кожного місяця в строк до 29 серпня 2006 року, в той час як відповідачка вносила плату 30 червня, 30 липня та за межами строку виконання договору 13 листопада 2006 року, крім того, сплачена відповідачкою на погашення кредиту сума складає 1109,37 грн., тобто меншою за суму 1727,04, яка зазначена в договорі.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачка не виконала умови договору, а тому відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 15 липня 2015 року утворилася заборгованість в сумі 5746,05 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові за ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідачкою у справі заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог банку (а.с.31-32,37).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно із ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

З матеріалі справи вбачається, що відповідачка останній платіж на погашення кредиту здійснила 13 листопада 2006 року, у зв'язку з чим перебіг позовної давності перервався (а.с.36), що і є початком перебігу позовної давності, тобто моментом виникнення у банку права звернення до суду із позовом.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідачки заборгованості в 27 серпня 2015 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, оскільки сторонами не було обумовлено збільшений строк позовної давності, аніж загальний трирічний строк, передбачений законом.

Таким чином, відповідно ч. 4 ст. 267 ЦК України підставою для відмови у позові є сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

При цьому судом першої інстанції необґрунтовано було відмовлено в задоволенні позову за спливом позовної давності на підставі п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 в редакції до 07 лютого 2014 року «у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони спору», в той час як постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №7 «Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» внесено зміни до вищевказаної постанови та пункт 31 викладено у іншій редакції: «При застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність».

Згідно із п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314-316 ЦПК України, апеляційний суд,

в и р і ш и в :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді