Ухвала суду № 55583213, 09.02.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 лютого 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Височанської Н.К.. Половінкіної Н.Ю.

секретар Герман Я.І.

за участю: Хованця А.І., який діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання частково недійсним договору факторингу, зобов'язання припинити дії, які порушують право, відновлення становища, яке існувало до порушення, третя особа публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 10 грудня 2015 року,

встановила:

В червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом.

Просила:

- визнати недійсною умову договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року в частині права відповідача вимагати сплати процентів за користування кредитом за кредитними договорами ОСОБА_3;

- зобов'язати відповідача привести облік кредитної заборгованості ОСОБА_3 у відповідність з первісними умовами договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року шляхом перерахування суми заборгованості відповідно до відступленого обсягу грошової вимоги у гривневому еквіваленті (без зміни гривневого еквіваленту суми до погашення залежно від зміни курсу долара США) та з врахуванням сум, які будуть сплачені позивачем в рахунок погашення боргу.

Посилалася на те, що за договором факторингу №1 від 12 грудня 2011 року ПАТ «Укрсиббанк» передав ТОВ «Кей-Колект» права вимоги на стягнення заборгованості позивачки за кредитним договором у гривневому еквіваленті в сумі 3 934 828 гривень 61 копійка.

Відповідач зловживає своїм правом фактора, не маючи відповідної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, вимагає оплату у валюті, не являючись кредитною установою незаконно нараховує проценти за користування кредитом, змінює гривневий еквівалент суми до погашення залежно від зміни курсу долара США, чим штучно збільшує заборгованість з метою заволодіння у позасудовому порядку нерухомістю позивачки, вартість якої значно перевищує суму боргу.

Умова договору факторингу про те, що права вимоги включають право вимагати сплати процентів за користування кредитом є нікчемною.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 10 грудня 2015 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України ТОВ «Кей-Колект» 8 грудня 2011 року було видано свідоцтво про реєстрацію його як фінансової установи, що свідчить про можливість і правомірність набуття відповідачем прав грошової вимоги за договором відступлення такого права.

Право відповідача вимагати сплати процентів, стосується тих процентів, які вже нараховані та зафіксовані в додатку до договору факторингу.

Суду не надано доказів про те, що внаслідок нарахування процентів та курсової різниці заборгованість позивача збільшилась.

Інформаційні листи, якими відповідач повідомляв позивача про існування заборгованості не свідчать про стягнення із боржника заборгованості в сумах, які в них зазначені, а містять лише пропозицію з урахуванням також і іпотечного майна, тобто носять інформаційний характер.

Посилаючись на нікчемність умови договору факторингу позивач не наводить нормативного акту, який би встановлював таке правило.

Заборгованість позивача обліковувалась в національній валюті України із врахування доларового еквівалента, що не заборонено законом та погоджено умовами договору.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними.

Так, відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно частини 1 статті ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу №1 згідно якого до відповідача перейшло право вимоги на стягнення заборгованості ОСОБА_3 по кредитних договорах №1118380800, 11183916000, 11287486000,11287525000 на загальну суму 3 934 828 гривень 61 копійок (а.с.23-36).

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк», процесуальним правонаступником якого, на час розгляду апеляції на вказане рішення, було ТОВ «Кей-Колект», заборгованість в сумі 3 214 510 гривень 68 копійок

Згідно визначення термінів у договорі факторингу №1 від 12 грудня 2011 року право вимоги - це право грошової вимоги, існуючі або майбутні, клієнта до боржників і гарантів щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованості, що виникли на підставі первинних договорів і договорів забезпечення. Зокрема, права вимоги включають право вимагати повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, сплати сум комісійної винагороди за надання та користування кредитними коштами.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2 договору факторингу клієнт зобов'язується передати у власність фактора, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Обсяг прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку 1 до цього договору.

Згідно пункту 3.1. договору факторингу права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, після чого фактор одержує право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов'язань за первинними договорами і договорами забезпечення.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що відсутні підстави для визнання умов договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року в частині права відповідача вимагати сплати процентів за користування кредитом за кредитними договорами ОСОБА_3 недійсними.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що законом встановлена нікчемність такої умови договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК.

За змістом ст.ст. 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється ст.ст. 215-236 ЦК.

Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності (реституції), відшкодування збитків або моральної шкоди у випадках, коли її відшкодування передбачено законом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не надала суду належних та допустимих доказів, які би підтверджували ту обставину, що в результаті укладення оспорюваного договору факторингу були порушені законні права чи інтереси позивача.

Враховуючи наведені вище обставини, суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального прав, а тому його слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що інформаційні листи ТОВ «Кей-Колект» №135-17563, №135-17564 від 26 травня 2015 року та нотаріально посвідчена вимога про усунення порушення від 7 травня 2015 року є доказом реальної загрози порушення прав позивача.

Пред'являючи позов до суду ОСОБА_3 не врахувала, що покладення обов'язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди позивачу в здійсненні суб'єктивного права.

Відновлення становища, яке існувало до порушення, як спосіб захисту цивільного права та інтересу, застосовується у тому разі, якщо покладення обов'язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб'єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів.

Колегія суддів вважає, що наведені вище листи та вимога є способом інформування позивача про розмір заборгованості,який на думку відповідача існує у позивача перед ТОВ «Кей-Колект».

Вказані документи самі по собі не порушують права позивача.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: