Постанова № 55576, 27.07.2006, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

24 липня 2006 року

Справа № 2-23/1227-2006А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Шевченко Н.М.,

Черткової І.В.,

секретар судового засідання Алєєва А.М.

за участю представників сторін:

позивача: Мазур Світлана Володимирівна, довіреність № б\н від 30.01.06;

відповідача: Рибалко Юрій Леонідович, довіреність № 6515/9/10 від 05.04.06;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко Г.М.) від 04.04.2006 року у справі № 2-23/1227-2006А

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський консервний заводім. 1 Травня" (вул. Севастопольська, 62,Сімферополь,95015)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0002182602/0 від 11.11.2004 року про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 182600,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 73040,00 грн.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.01-13.03.2006 у справі № 225/116-2006 (суддя Іщенко Г.М.) повністю задоволено позов Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим № 0002182602/0 від 11.11.2004 року про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 182600,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 73040,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. державного мита.

Задовольняючи позовні вимоги господарський суд першої інстанції виходи з того, що при заліку зустрічних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Тира” до Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" за договором оренди і Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тира” за договором купівлі-продажу векселів, векселі виступали у якості платіжного засобу за отримані позивачем послуги від Товариства з обмеженою відповідальністю „Тира” за договором оренди. Передача векселів, як засіб безготівкового платежу, не підлягає оподаткуванню податком на прибуток, прибуток від операції з цінними паперами відсутній, отже відсутній валовий дохід від цієї операції. Тому, на думку суду, донарахування податкового зобов’язання неправомірне.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити у зв’язку з наступним.

Податкова інспекція вважає, що донарахування податку на прибуток здійснено правомірно, оскільки позивач повинен був віднести до складу валового доходу суми за договором купівлі-продажу векселів, оскільки останні, на думку податкового органу, є товаром у розумінні Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Шевченко Н.М. від 20.06.2006 року у зв’язку з відпусткою у складу колегії було замінено суддю Фенько Т.П. на суддю Шевченко Н.М.

У судових засіданнях 20.06.2006 року та 11.07.2006 року оголошувалась перерва.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.

Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим було проведено позапланову документальну перевірку Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" з питань дотримання вимог податкового законодавства при обчисленні та сплаті до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю „Тира” у період з 01.01.2002 року до 31.12.2003 року. По результатах перевірки був складений акт від 09.11.2004 року № 426/26-2/05528579.

Перевіркою встановлені порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого на підставі акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002182602/0 від 11.11.2004 року про донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 182600,00 грн. та застосування штрафних санкцій.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим підлягаючою задоволенню у зв’язку з наступним.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тира” 01.03.2002 року був укладений договір № 0103/02 оренди обладнання для виробництва консервованих продуктів (том 1, аркуші справи 58-59).

Зазначене у договорі обладнання згідно з актами прийому-передачі від 01.03.2002 року було передано Відкритому акціонерному товариству "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня". Частина обладнання у зв’язку з відсутністю необхідності було повернуто позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю „Тира” та відповідно було зменшено суму орендної плати за обладнання (том 1, аркуші справи 62,65).

Згідно з угодою № 2 від 11.08.2002 року договір № 0103/02 від 01.03.2002 року було розірвано. Пунктом 3 цієї угоди зазначено, що претензій стосовно виконання взаємних зобов’язань за договором від 01.03.2002 року № 0103/02 сторони стосовно один одного не мають.

Актом прийому-передачі від 12.08.2002 року підтверджено, що Відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю „Тира” обладнання, отримане за договором оренди від 01.03.2002 року (том 1, аркуш справи 66).

Як свідчать матеріали справи між Товариством з обмеженою відповідальністю „Тира”, за дорученням і за рахунок якого діяла інвестиційна компанія „Бізнес-інвест” на підставі договору доручення, та Відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" 19.11.2003 року були укладені договори купівлі продажу цінних паперів (векселів), які емітовані Товариством з обмеженою відповідальністю „Асоціація дитячого харчування”, № К-463/1, № К-468/1, № К-462/1 на загальну суму 974053,14 грн. (том 1, аркуші справи 82, 85, 88).

Згідно з актами прийому-передачі від 19.11.2003 року векселі, реалізовані за вищевказаними договорами, були передані Товариству з обмеженою відповідальністю „Тира”.

Згідно з пунктом 2.1 договорів № К-463/1, № К-468/1, № К-462/1 від 19.11.2003 року покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю „Тира” –повинен перерахувати продавцю - Відкритому акціонерному товариству "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" вартість векселів протягом 60 днів з дати укладання договорів. Інших засобів припинення грошових зобов’язань за цими договорами не передбачено.

28.11.2003 року позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю „Тира” уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 974053,14 грн., а саме: вимог позивача по сплаті заборгованості Товариством з обмеженою відповідальністю „Тира” за договорами купівлі-продажу векселів та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Тира” до позивача по сплаті заборгованості згідно договорів № 0103/02 від 01.03.2002 року, № 0107/03 від 01.07.2003 року (том 1, аркуш справи 61).

Державна податкова інспекція у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим при донарахуванні податкового зобов’язання виходила з того, що векселі, передані за договорами купівлі-продажу, виступали у якості товару, тому, на думку податкового органу, позивачем не включений валовий дохід в сумі 811700, грн.. (974100,00 –162400,00 грн. податку на додану вартість).

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що векселі виступали у якості платіжного засобу за отримані позивачем послуги від Товариства з обмеженою відповідальністю „Тира” за договором оренди. Передача векселів, як засіб безготівкового платежу, не підлягає оподаткуванню податком на прибуток, прибуток від операції з цінними паперами відсутній, отже відсутній валовий дохід від цієї операції, тому донарахування податку неправомірне.

Однак, судова колегія вважає цей висновок суду першої інстанції помилковим у зв’язку з наступним.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції невірно були застосовані норми валютного законодавства до цього спору, оскільки у даному випадку пріоритетним є Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі –Закон), тому що терміни, визначені у цьому Законі, у спорах, пов’язаних з оподаткуванням податком на прибуток, мають пріоритетну силу над термінами, визначеними в інших законах та підзаконних актах.

Пунктом 1.6 статті 1 цього Закону визначено, що товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Як підтверджено матеріалами справи, векселі, передані за договорами купівлі-продажу від 19.11.2003 року № К-463/1, № К-468/1, № К-462/1, були емітовані Товариством з обмеженою відповідальністю „Асоціація дитячого харчування” у рахунок погашення грошового зобов’язання за поставлену продукцію.

Пунктом 1.31 статті 1 Закону встановлено, що продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що вексель у даному випадку виступає у якості товару, а не платіжного засобу. До того ж векселі були передані за договорами купівлі-продажу, які не мали на увазі іншого розрахунку ніж грошового.

Судова колегія також звертає увагу на той факт, що угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, укладена між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тира”, не відповідає обставинам справи у зв’язку з тим, що зустрічні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Тира” не відповідають вимогам позивача.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 204 Господарського кодексу України Господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання.

Пунктом 3 угоди № 2 від 11.08.2002 зазначено, що претензій стосовно виконання взаємних зобов’язань за договором від 01.03.2002 року № 0103/02 (том 1, аркуш справи 60). Тобто зобов’язання сторін за договором № 0103/02 від 01.03.2002 року було припинено зазначеною угодою, тому припинення зобов’язання позивача за зазначеним договором угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог неможливо.

Угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.11.2003 року також було припинено зобов’язання позивача за договором купівлі-продажу № 0107/03 від 01.07.2003 року. Відповідно до акту документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" № 575/23-2/05528579 від 14.06.2004 року позивач придбав за договором № 0107/03 від 01.07.2003 року у Товариства з обмеженою відповідальністю „Тира” товар на суму 100000,00 грн.(том 2, аркуш справи 16).

Враховуючи викладене, стає неможливим зарахування зустрічних однорідних вимог за угодою від 28.11.2003 року на суму 974053,14 грн., якщо вимоги одної з сторін –Товариства з обмеженою відповідальністю „Тира” –складають 100000,00 грн.

У зв’язку з цим висновок суду про те, що позивач розрахувався векселями у рахунок погашення зобов’язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Тира”, не відповідає обставинам справи, оскільки вартість векселів перевищує грошові зобов’язання позивача.

Суд першої інстанції також вважає, що податковим органом неправомірно застосовані штрафні санкції, оскільки на момент отримання податкового повідомлення, до узгодження податкового зобов’язання, платник податків не має можливості встановити суму для розрахунку штрафних санкції.

Однак, цей висновок суду суперечить вимогам Закону № 2181-IV. Згідно з пунктом 17.1 статті 17 цього Закону штрафні санкції накладаються контролюючим органом; пунктом 1.3 статті 1 Закону штрафні санкції є складовою частиною податкового зобов’язання, а відповідно до пункту 5.3 статті 5 податкове зобов’язання повинно бути сплачено лише після його узгодження.

Судова колегія вважає неможливим процедуру узгодження штрафних санкцій до прийняття податковим органом повідомлення-рішення, оскільки штрафні санкції застосовані на підставі підпункту 17.1.3 Закону № 2181-IV у зв’язку з заниженням податкового зобов’язання з податку на прибуток з боку платника податків. Тобто у першу чергу узгодженню підлягає сума донарахованого податку, оскільки з останньої розраховуються штрафні санкції.

Платник податків не повинен сам встановлювати суму для розрахунку штрафних санкцій, оскільки це обов’язок податкового органу, до того ж узгодження суми штрафних санкцій здійснюється у момент узгодження податкового зобов’язання в цілому.

Таким чином, позивач повинен був віднести до складу валового доходу вартість переданих Товариству з обмеженою відповідальністю „Тира” векселів. Враховуючи викладене, податковим органом правомірно було донараховано позивачу податок на прибуток у сумі 182600,00 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 73040,00 грн.

На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування постанови господарського суду першої інстанції та прийняття нової постанови, згідно з якою позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський консервний завод ім. 1 Травня" підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195, пунктом 3 статті 198, статтею 202, статтею 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим задовольнити.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.04.2006 року у справі № 2-23/1227-2006А скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

4. У задоволенні позову відмовити.

Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді Н.М.Шевченко

І.В. Черткова